Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

„Іпатський кодекс“. „Повість временних літ" лягла в основу кількох пізніших списків, уложених в Києві, Переяславі, Чернігові та в інших містах України, Білорусі й Московщини, між іншим незбереженого українського літописного збірника XIV ст. З останнього як одного спільного оригіналу вийшли „іпатський список" середини

XV ст. та „Хлібниківський список" XVI стТ- галицького походження. Крім „Повісті временних літ44 увійшли в „Іпатський кодекс44: 1) „Київський звід", уложений в київськім Видубицькім монастирі св.Михайла, закінчений відомою похвалою великому князеві Рюрикові, 2) „Чернігівський літописний звід", запозичення з якого находимо в статтях і вістках XII ст., в кінці 3) „Галицько-Волинський літописний звід", що доводить події до 1290 р., з якого користав укладчик „Іпатського кодексу44, починаючи від сорокових років XII ст. В Іпатській редакції маємо тільки список, що найближче стояв до свого прототипу — „Київського літопису", а не маємо тут первісної форми цього літопису. На існування окремого „Київського літопису" вказує те, що в такій формі користувався ним у своїм часі Татіщев у „Голіцинськім списку" („Повість временннхь літ"); зрештою, „Київський літопис" був відомий під тим іменем уже з початку XV ст.

Зміст „Київського літопису„ Київський літописний звід" закінчується в усіх списках—1200 р. Складається з щорічних коротших записок і ширших оповідань, які щодо свого характеру мають багато спільного з „Повістю вре-менних літ". Він постав, Sei сумніву, в КиєвГ На це вказують подробиці при описі облог КйєвгГГде наводяться і городи та .двори бояр, і ворота, й усякі Подробиці битви.Джерелом „Київського літописного зводу14 послужили літо-писні записки й оповідання різних міст України, в першій мірі Києва. До 1146 р. головним джерелом були щорічні київські записки, головно такі, які торкалися Мономахів і різних київських монастирів. Взагалі ті події, котрі Ьідбулися в Києві, представлені з більшою докладністю, ніж інші.

Дальшу частину „Київського літопису“ займає широке оповідання про події за князювання Ізяслава Мстиславича в Києві 0145^-1154), писане його прихильником і товаришем походів, поперебиване іншими вістками, а це доказує, що воно не дійшло до нас в первісній формі. Одну зі згаданих вставок творить оповідання про вбивство Ігоря Ольговича, зложене з двох повістей про нього. Це оповідання зустрічається також окремо. Його автором міг бути чернець збудованого Ольговичами Симонового монастиря.

Далі йде період 1155—1174 рр., багатий дрібними вістками з уривковим характером, докладнішим описом подій 1175—1185 рр., повний драматичного оповідання, характеристик осіб і народу, моральних і релігійних сентенцій. Описуючи боротьбу з половцями, літописець спиняється нЗ описі її поОуту та* звичаїв' Під Ґ185 ~р. знаходиться~доклалний оіїйс походу князя Ігоря на половців; цей похід дав тему знаменитому „Слову про похід Ггоря“. В останній частині літопису подається ряд коротких вісток про різні князівства, зокрема про відносини з половцями.

Джерела. Суздальське джерело доставило оповідання про єпископа Теодорця, про похід Андрія Боголюбського на Новгород, про смерть Андрія і дальші замішання в Суз-дальщині. Почавши від 1173 р., стрічаємо низку галицьких вісток, узятих з якогось західноукраїнського джерела, звідки запозичена й легенда про третій хрестоносний похід під 1190 рЛ Оповідання^ро“Лбудов)Г^ стіни приписують ігуменові Видубицького монастиря св. Михайла Мойсеєві, що його уважають і останнім редактором „Київського літопису“.

Характер. Як „Повість временних літ“, так і „Київський літопис“ знайомить нас з тодішнім народним життям. Hapftzr не -відіграє тут ролі пасивного свідка, але формулює свої домагання. У XII ст. народ брав участь в політичному житті й вічевий лад—зберіг далі свою П0вну~~силу. Стиль оповідання переплетений народними та дружинними приповідками. Зокрема, Ікиві описи битв. Світський елемент переважає; церковн<г-ііл ори чни X" фактів подано менше. Моралізуючих заміток мало, небагацькоГ також цитат з Святого Письма; є відсилки до біблійної історії, наприклад, до Книги царств.

У порівнянні з мовою „Повісті...“ мова ^Київського літопису** Нще ближча ди -живої української мови. Дра-

матичністю викладу та взагалі мистецьким оповіданням

„Київський літопис“ не тільки дорівнює „Повісті временних літ“, але й перевищує її.

Похід Ігоря на половців у 1185 р. Побіч княжих міжусобиць битви з половцями творять основний зміст „Київського літопису". В історика літератури найбільшу цікавість викликає з огляду на „Слово про похід Ігоря44 докладне оповідання про похід Ігоря з Новгорода Сівер-ського н5 половців. Оповідання має сильне християнське забарвлення. Вичислення осіб, що взяли участь в поході, й ханів і чисельні дані вказують на те, що це оповідання писав сучасник. Ось зміст цього оповідання:

У вівторок 23 квітня 1185 р. Ігор Святославич вирушив з братом Всеволодом, трубчівським князем, небожем Святославом Ольговичем, РИЛЬСЬКИМ князем, сином Володимиром, путивельським князем, і чернігівцями, яких випросив на поміч у Ярослава Всеволодовича. Коли військо зблизи-лося до Донця, настало сонячне затьміння. Ігор глянув на небо й, побачивши сонце, що стояло „як місяць**, показав дружині на те знамено. А вона похилила голови й сказала: „Княже, це не на добро таке знамено*4. Все-таки Ігор переправився через Донець у половецькі степи. Над Осколом він ждав два дні на Всеволода. Перший бій з половцями відбувся в п’ятницю в обідову пору над рікою Сюурлієм. Військ» Ігоря здобули перемогу, пробилися до половецьких веж, зайняли їх становища й забрал іГбагато полонених. Тут веселилися і хвалилися перемогою:

„Наші брати ходили з князем Святославом на половців, не віддаляючися з української землі, а в половецьку землю не сміли увійти. А ми є в їх краю, ми розбили їх, а їх жінки й діти є у нас в полоні. А тепер підемо на них за Дон, і поб’ємо їх цілком, а потім підемо аж до Лукомор’я, куди не ходили ні наші діди, та придбаємо собі неабияку славу“. Коли передовий полк повернув з погоні, Ігор хотів пуститися з військом у дальший похід через цілу ніч, але Святослав заявив: „Я задалеко гонився за половцями й мої коні втомилися; як тепер знову поїду, лишуся серед дороги“. Йому притакнув Всеволод і ухвалили переночувати. Одначе на другий день, в суботу, досвіта половці почали наступати з усіх боків, як ліс. Князі не знали, хто ' на який відділ має нападати. „Словом, усю землю їх ми на себе зібрали, говорив Ігор: тут і Кончак, і Кза Бурнович, і Токсобич, і Колобич, і Бтебич і Тертробич“. Усі квапилися й хотіли пробитися до Дону. З початку битви Ігоря ранили в ліву руку. Билися до-вечора та вночі. В неділю рано чернігівіХГ'пустилися утікати. Ігор, що задля рани бився на коні, кинувся спиняти їх і навіть здійняв шолом, щоб вони пізнали його, але вони не вернули. Ігоря полонили. Бачачи, як хоробро б’ється його брат Всеволод так, „щой зброї недбсїає в руці“, Ігор просив смерті для себе, щоб не бачити упадку брата. Всі князі потрапили в полон, а Кончак заручив »за свого свата Ігоря. Тому-» що українські війська „як сильними стінами, були огороджені половецькими полками“, мало зосталося живих: 15 утекло, чернігівців ще менше, решта потонула в морі. Одержавши звістку про поразку, великий князь Святослав Всеволодович заплакав і нарікав на те, що непогамовані молоді князі „відчинили ворота в—українську землю“. І дійсно, половці залили українську землю: Кончак обляг Переяслав, "половці здобули місто Римів, Кза~знищив і спалив Путивль. Тим часом Ігор жив у полоні досить свобідно. Його сторожа з двадцяти люда дозволяла йому відбувати лови з яструбом, шанувала його й виповняла всі його прикази. Ігор думав, що довго посидить в полоні, та звелів прислати собі священика з України. Одначе знайшовся половчанин Лавор. що порадив Ігореві втікати з ним на Україну. Зразу Ігор не довіряв йому, але син тисяцького й стайничий, іц5~ були разом з ним у полоні, намовляли князя до втечі. В ту пору вертали половці з-під Переяслава й князь уляг намовам та сказав Лаворові через свого стайничого, щоб переїхав на другий бік ріки Тора з конем для підводи. Під вечір половці напилися кумису й стайничий повідомив князя, що Лавор чекає. Піднявши стіну, Ігор вийшов з полону, переправився вбрід через . ріку й сів* на приготованого коня. Так вони перейшли через половецькі вежі й по одинадцяти днях дійшли до Донця. Відти князь вируши^ до Новгорода Сіверського, а потім відвідав Ярослава в Чернігові, просячи його помочі, й поїхав у Київ до великого князя Святослава.