1. Перехід до справжньої красної літератури
Оповідання про Миколая Чудотворця. В житіях святих і в літописах з їх історичними оповіданнями маємо зав’язки української історичної повісті й оповідання. Завдяки ' появі історичних оповідань в наших літописах збереглися в ник і деякі наші найдавніші літературні пам’ятки, як, наприклад, „Повчення Володимира Мономаха дітям“, правдоподібно написане з приводу походу Святопол-ка та Святославичів проти Ростиславичів по витичівськім з’їзді. Окремого значення набирають літописні легендарні оповідання, що зберігали пам’ять і славу місцевих героїв і святих української землі.
З письменства, зв’язаного з іменами святих, варто згадати ще про чотири оповідання про. чуда Миколая Чудотворця; тема двох з них узята буцімто з українського життя. Одначе чудо св. Миколая Чудотворця з дитиною, втопленою в морі, це бліда й невдатна копія чуда єв. Климента Римського з хлопцем у морі» не пізнішого від третьої четвертини XI ст. Друге чудо св. Миколая, зв’язане з українським життям, має заголовок: Про половчина, що його віддав на поруку один християнин за викуп св. Миколаю.
Це чудо полягало в тому, що в одного киянина був полонении половчин, який не мав чим викупитися з полону. Той киянин пустив на волю половчина під умовою, що він доставить вйкуп по повороті до дому, за що поручив образ Миколая Чудотворця, котрий і приневолив половчина виповнити обіцянку по початковім його насміханні з дивної поруки й передвчасній утісі половчина, що йому вдалося одурити киянина.
Будова печерської церкви. Місцевий київський переказ у злуці з чудесними мотивами має оповідання „Печерського Патерика“ про будову церкви Успення Богородиці в Пе-черськім. монастирі такого змісту:
У варязькій землі жив князь Африкан з двома синами Фріандом і Шимоном. їх вигнав по смерті батька його брат Якун з їх батьківщини. Шимон став да службу у Ярослава Мудрого, потім у його сина Всеволода. Коли по смерті Ярослава Мудрого половці напали на Українську державу, в похід проти них вибралися Ізяслав, Святослав і Всеволод. З ними був і Шимон. Перед походом усі чотири зайшли до Печерського монастиря у Києві. Там Антоній переповів їм, що 'вони потерплять велику поразку, що багато буде вбитих, але Шимон врятується і по своїй смерті буде похований в тій церкві, котру сам будує. Віщування сповнилося. Коли ранений Шимон лежав серед трупів на землі, він підняв очі до неба й побачив там велику церкву, що привиджувалася йому й давніше. Звернувшися до Бога з молитвою рятувати його, він відразу видужав і, з’явившися перед Антонієм і Теодосієм, оповів їм свої пригоди після того, як покинув свій рідний край. Його батько Африкан зробив величезний хрест, що мав близько 10 ліктів, і вирізьбив на нім подобу Христа. На його крижі положив пояс, що мав 50 гривень золота, а також золотий вінок. Коли Якун вигнав Шимона, він .узяв з собою пояс з Христа й вінок з його голови. Тоді з розп’яття почувся голос, який велів йому не вкладати вінка на свою голову, тільки нести його на приготоване місце, де преподобний збудує церкву Христової матері; в його руки має Шимон зложити вінок, який преподобний завісить над вівтарем- По тих словах Шимон поплив на кораблі. На морі постала страшна буря.« Тоді Шимон звернувся з молитвою до Бога й побачив у висоті в повітрі церкву та дивувався, що це за церква. І почув він голос згори: „Це та церква, котру збудує преподобний в ім’я Божої Матері в такій великості й висоті, як бачиш; а виміряти цим поясом — на 20 поясів у ширину, на ЗО в довготу, а в висоту на 50; в цій церкві будеш ти положений“. По тих словах буря утихла. Оповівши це, Шимон заявив, що вже розуміє, яка церква йому з’явилася, і віддав преподобним пояс і вінок.
Останки пісень і перекази в літописах. В літописах бачимо також часто місця, що дихають справжньою поезією. Останки пісень бачимо в таких оповіданнях, як про віщого Олега, про Ольгу та її помсту над деревлянами, про Святослава, що був легкий, „як лісовий звір“, про міжусобицю його дітей, про невдатну спробу Рогніди-Горислави позбавити життя Володимира Великого, про облогу Києва печенігами та про колодязь з киселем і медом, про поєдинок українського хлопця з печенізьким велетом, про лицаря Мстислава та його боротьбу з Реде-дею, про битву Мстислава з Ярославом вночі, в часі сильної бурі, при Листвині, -де Ярослав зазнав поразки, й його швагер Якун, варязький князь, втратив свою верхню одіж. Поезією дише також опис війни Святополка з половцями навесні 1093 р.:
Змучені холодом, стомлені голодом і спрагою, вихуділі з біди на обличчі, почорнілі, йшли вони (себто українські полонені) незнайомими краями, серед диких народів, голі й босі, з ногами, поколеними на терні, та з сльозами говорили між собою: „Я з того міста“, „я з того села“. Так розпитувалися і з слізьми оповідали про свою Батьківщину, підводячи очі до Всевишнього, що знає всі таємниці.
Багато з літописних оповідань мають сьогодні книжну форму, але їх первісна основа була поетична або бодай ходила як народний переказ. З бігом часу, як християнство стало основою народних вірувань, християнська легенда заступила місце давньої героїчної епопеї, уламки якої маємо в таких оповіданнях, як оповідання про боротьбу українського хлопця з печеніжином.