4. Найдавніші українські поети
Професіональні співці Професіональними носіями творів української усної словесності були скоморохи, до яких зараз по їх появі на Україні приєдналися місцеві музики, співці тощо, перейнявши у скоморохів і костюм, форму якого бачимо досі на фресках сходів катедри св. Софії в Києві. Костюм скоморохів це коротка туніка з розрізаними полами або довгий перетягнений поясом каптан. Злившися з місцевими представниками українського мистецтва, скоморохи знаціоналізувалися і протягом віків плекали й розвивали ряд мистецтв. Поборювані духовенством, скоморохи находили гостинне прийняття у простого народу й серед княжо-дружинного класу; при дворах князів знаходилося в часі бенкету навіть окреме місце для скоморохів, назване „скомороше“.
На підставі згадок у билинах можна намалювати тип скомороха поета. Пісня поета-скомороха, при акомпанементі гри на гуслях, справляла сильне враження на зібраних. Він співав про давнину й нові часи, уводячи в свою пісню приспіви, приспівки й дотепні вислови та приповідки. Ціллю його пісні було виславлення давніших лицарів і сучасних князів.
З бігом часу в зв’язку з розмноженням княжих дворів і дружини, з розвитком поділу праці витворився окремий професіональний стан співців-поетів. На думку деяких учених, саме про такого співця-поета згадує „Галицько-Во-линський літописний звід“ під 1240 р., оповідаючи про „славного співця Митусу“, що давно з гордості не хотів служити князеві Данилові; на думку інших, Митуса був церковним дияконом.
Боян. Та нема сумніву щодо іншого типу такого професіонального співця-поета, якого змалював нам автор „Слова про похід Ігоря“ під назвою Бояна. В малюнку цього типу нічого не змінює і та обставина, чи уважати ім’я Бояна за власне, чи за рівнозначне, наприклад, з кобзарем. Боян був напівбожого походження, бо був внуком Велеса й поетом-пророком. Його гра на гуслях і спів зачаровували всіх, як спів солов’я. Автор „Слова про похід Ігоря“ жалкує, що Боян не оспівав походу Ігоря проти половців. Відзначався Боян такою різносторонністю, що автор „Слова про похід Ігоря“ говорить про нього, що його думка літала з швидкістю, наприклад, вивірки по дереву, вовка по землі й орла під хмарами. Співав він головно про давні часи, про старого Ярослава, його брата Мстислава, зокрема про його поєдинок з Редедею та про красного Романа Святославича Тмутороканського. Коли Боян хотів уложити пісню в честь котрогось з князів свого часу, уносився фантазією до далеких часів і в своїй пісні сплітав артистично свій час з давнім часом. Творчість Бояна не мала характеру книжних творів, тільки народної пісні: Боян не тільки укладав пісню, але й відігравав її на струнах; його спів захоплював душу немов спів лебедів, а гра його була немов надприродна, бо струни під його пальцями просто самі рокотали славу князям. Були в піснях Бояна також вислови вікової мудрості про людську долю й людські справи. Автор „Слова, про похід Ігоря“ наводить два такі вислови: ні хитрому, ні бистрому, будь він швидкий, як птах, не минути божого суду; тяжко тобі, голові без плечей, лихо й тобі, тілу без голови.
Та незважаючи на увесь глибокий зв’язок пісень Бояна з народними піснями, його пісні істотно різнилися в основі, плані та стилістичних методах від народних пісень. Пісні Бояна відзначалися обдуманістю плану й розкладу частин, ідеальністю угрупування дрібних історичних фактів. На лицарській основі Боян розвивав дружинний історичний епос.
Останки лицарського епосу в літописах. Маємо літописні потвердження, що дійсно був поет, який оспівував старого Ярослава, хороброго Мстислава й красного Романа, себто тих самих князів, котрих, за свідченням автора „Слова про похід Ігоря“, оспівував Боян. Предметом пісні було також літописне оповідання про битву під Листвином під 1024 р. Сліди поетичного оброблення збереглися найкраще в описів нічної битви в часі бурі. Серед пітьми вояки не бачили себе й орієнтувалися тільки відблиском блискавиці на мечах ворога. „1 серед ночі була пітьма, і громи, і блискавиці, і дощ, і сказав Мстислав до своєї дружини: підемо на них! То нам є користь. 1 була січа зла та страшна; як заблиснули блискавиці, так світилася зброя, а наскільки блискавиця освічувала, настільки бачи-ли мечі, і так один одного вбивав, і був пострах великий, і січа зла й сильна“. На поетичне оброблення вказують і такі подробиці, як оця: „Був цей Гакон гарний і військовий плащ у нього золотом тканий... Г Гакон тут полишив золотом тканий військовий плащ“.
Про боротьбу Мстислава з Редедею вже була мова. З приводу смерті Романа Святославича літописець під 1079 р. зазначає, що „кості його й до сьогодні там лежать, сина Святослава та внука Ярослава“. Ці слова немов узяті з пісні, яка залюбки описує, як дощ мочить у степу лицарські кості. Останки якогось епосу можна бачити в- літописній записці про боротьбу Мстислава з половцями й заслання полоцьких князів. Поза обсягом Боянової творчості глибокий слід у народній пам’яті полишив по собі Роман Мстиславич. Правдоподібно, були окремі пісні про боротьбу Романа з половцями, бо літописець, згадавши про пісні, співані з нагоди щасливого походу Данила на ятвягів, пригадав, що Роман „нищив невірних, як лев, аж половці страшили ним своїх дітей“.