4. Московські втікачі на українській землі

Представники антитринітарства на Волині Важливу послугу зробили антитринітарству в Литовській державі й немало заважили в першім національнім відродженні України ченці Теодосій Косой, Ігнатій, ігумен Артемій і інші, що втекли перед судом за своє релігійне вільнодумство. Теодосій і Ігнатій перенесли свою діяльність близько 1575 р. на Волинь, тодішній осередок української культури. Ігнатій знайшов захист в домі потомка старовинної української родини Кадіяна Чаплича, а Теодосій жив у якогось волинською пана. Ще один видатний проповідник антитринітарства служив при дворі князя Костянтина Костянтиновича Острозького. Це був Мотовило, що його послугами як письменника користувався князь для боротьби з латинством.

Про цих проповідників антитринітаризму знаємо з писань іншого московського втікача, князя Андрія Курбсь-кого, що в 1563 або 1564 р. оселився в Миляновичах коло Ковля та прожив тут близько 19 літ до своєї смерті в 1583 р. Проти єресі Теодосія і Ігнатія виступив Курбський в листі з березня 1575 р. до Кадіяна Чаплича. їх єресь була того роду, що вони по-своєму толку вал и різні місця Святого Письма, висловлювалися богозневажливо про догми та християнські святині, нападали на єпископів і ченщэ за маєтки, які служили тільки їх користі і розкошам, на святих отців, зокрема на Івана Дамаскина й ін. Такі розмови велися серед жартів і кпин за чарками мальвазії, на веселих банкетах. Наставляючи Чаплича на розум, Курбський протиставив його вчителеві Ігнатієві справжніх учителів, між ними старця Артемія. Від Чаплича почалася ціла низка антитринітарів у тій родині, що утворила навіть центр для цієї секти у своєму маєтку Киселині Володимирського повіту.

Князь' Андрій Курбський як учень Максима Грека. Діяльність Курбського на Волині — це немов продовження на українському грунті тієї діяльності, котру розвинув Максим Грек у Москві. Через те, що освіта у Греції прийшла в упадок, Максим Грек поїхав учитися до Італії, де у відомих гуманістів Флоренції і Венеції поширив свій світогляд під впливом критичної думки Відродження й вивчив античну літературу. Одначе його ідеал лишився давній, аскетичний. Під цим оглядом мав на нього вплив флорентійський чернець Савонарола. Яіс відомо, християнство проповідувало утечу від світу, аскетизм, можливість щастя тільки в позамогильному житті, а щоб його осягнути, треба зректися земного щастя, бо ж земний світ — це світ смутку й каяття. В добі Відродження переміг світогляд античного світу, просто протилежний аскетизмові, життєрадісний і зовсім земний світогляд. Але як в житті часто одна крайність веде за'собою іншу, так і в добі

Відродження визволення від аскетизму сприяло зопсуттю звичаїв, зокрема навіть духовенства, зокрема вищого, най-освіченішого. В своїх огнистих проповідях виступив Саво-нарола проти папства й, хоч зразу мав великий успіх, пізніше як єретик поніс кару смерті. Під впливом проповідей Савонароли Максим, змагаючи до давнього візантійського ідеалу аскетизму, вступив до монастиря на Афоні та здобув там* славу доброго богослова, що пильно беріг чистоти православ’я і традиції грецької церкви. Тому, що його знали з такого боку, й вислали його на бажання царя до Москви, де він перший на східнослов’янськім грунті доказував потребу, щоб духовенство було познайомлене з граматикою, риторикою, поетикою і навіть філософією. Максим Грек боронив права наукового вивчення тексту. Не і^енш важливими були його моралізуючі писання, в яких він виступив проти темних боків тодішніх звичаїв, прикритих зверху фарисейською релігійністю. Він вказував на недостачу справжнього християнства серед московського суспільства, на корисливість духовенства, на несправедливі суди, на хабарництво, взагалі на злі боки тодішнього життя.

Писання Максима Грека на українському і білоруському грунті У XVI ст. Україна не мала сливе ніяких зв’язків з Москвою і жила вповні окремим життям від неї; тому й писання нової відродженої московської літератури не доходили до українських читачів, виняток творять писання Максима Грека завдяки Курбському, що помістив деякі переклади Максима в уложенім ним збірнику й помагав їх поширенню. Крім того, писання Максима увійшли в деякі найдавніші українські й білоруські видання. І так Максимове „Слово о крестномь знаменіи“ вийшло окремо близько 1584 р. без зазначення місця виходу, одне з його слів на латинян спершу увійшло в склад трактату про походження св. Духа в „Книжиці“ з 1588р., а потім було надруковане в цілості в „КнизЬ о в'ЬрЬ“, його канон Параклітові побачив світ у віденськім „Вертограді душевнім“ з 1620 р.

Артемій. Курдський був учнем Артемія, колишнього ігумена першого між московськими монастирями Троїцько-Сергієвського. Артемій, з одного боку, мав сильний вплив на Курбського, з другого, — сам був продовжувачем діяльності Максима Грека. Засуджений в 1554 р., Артемій утік найближчого року в Литву, де може наслідком тяжких терпінь покинув своє вільнодумство, став гарячим прихильником православ’я і в обороні його написав там дев’ять послань. В них вказував на джерело віри — Святе

Письмо й традицію, але домагався критичного ставлення до них, застерігав православних від зближення з єретиками, пробував вплинути на них словом і написав два послання до Будного, перше правдоподібно 1564 р., друге дещо пізніше. Будний прислав йому свій „Катихизм“, -про який висловився Артемій, що видавці постелили в своїм „Катихизмі“ м’які перини, але хто ляже на них, мусить поламати кості. З другого послання видно, що Артемій обіцяв написати повне спростування на- його „Катихизм“, а тимчасом збивав окремі точки його навчання. Коли Будний прислав Артемові своє „Оправданіе“, Артемій замітив тут щось гірше від кальвінізму — скрите антитринітарство. Артемій збивав кальвінські й антитринітарські думки також в інших писаннях Будного, наприклад в його листі до Євстахія Воловича. Послання Артемія томлячі, сухі, але деколи пробивається з них і тепле почування, що може зігріти холодне серце. Вістки про його життя дуже скупі: грамота його засуду, кілька заміток Курдського, Захари Копистенського й Андрія Венгерського й на підставі таких уривкових вісток приписано йому послання, що збереглися без імені автора в збірці Ундольського. Був помітним проповідником і своєю проповіддю відвернув багатьох від аріянізму й лютеранізму. Про його освітню діяльність -згадав з пошаною Курдський, що навіть назвав його святим.

Діяльність Курдського. Артемій став помічником Курдського, що для оборони перед заливом українських і білоруських земель католицизмом і полонізацією згрупував коло седе людей для такої самої цілі, яку сам мав. Робив те саме, що на Московщині Максим Грек, і сам брав безпосередню участь в літературній праці. Хоч під впливом Максима Грека Курдський перейнявся його світоглядом, все-таки в усій своїй діяльності здійснював у першій мірі програму старця Артемія. Від нього надрав охоти зайнятися духовним письменством і переклав „Новий Маргарит“ Івана Золотоустого, себто здірку повчань головно суспільного характеру, Діалектику Івана Дамаскина з практичною ціллю в релігійних суперечках на Україні і Білорусі, його „Богословіє“ й інші дрідні твори та приписуваного йому „Варлаама й Йоасафа“, уривки з праць Єроніма й Амвросія Меделянського, ряд житій і слів Метафраста й „Діалог“ Геннадія Схоларія. Переклади Курдського, як і інших перекладачів XVI—XVII ст., родилися в основному вже з наукових західноєвропейських видінь, послуговувалися вже критично установленим тек-стом памятника, нерідко з коментарем і передмовою наукового характеру.

Курбський і Острозький. Збереглося також п’ятнадцять листів Курбського до різних осіб, з них три до князя Костянтина Костянтиновича Острозького. В однім листі дивується Курбський, чому князь Острозький віддав перекладену ним з латинської мови на церковно-слов’янську „Бесіду“ Івана Золотоустого про віру, любов. і надію якомусь неученому єретикові й наводить слова Діонісія Ареопагіта на доказ того, що таких речей не треба поручати неукам. Зокрема* обурюється, що Острозький радив перекласти цю Бесіду „лЪпшаго ради выразумЪ-нія“ — на „польскую барбарію“. В другім докоряє Курбський Острозькому за присилку йому книжки єзуїта Скарги ("Про церковну єдність", 1*577). Відповідь на книжку взявся написати Мотовило й виклав свої думки на цей предмет в листі до Острозького. 1 книгу Скарги й письмо Мотовила переслав Острозький до Курбського як свого приятеля і книжної людини. Курбський обурився,. що Острозький прикликав до себе таку людину, як Мотовило, ще й у явного аріянина готов шукати допомоги для оборони православ’я, радив князеві простудіювати Святе Письмо й відігнати від себе людей, подібних до Мотовила. Тимчасом Мотовило написав книжку проти твору Скарги й Острозький прислав цю працю Курдському в дарунку, за що Курбський висловив Острозькому своє обурення в листі. Одначе Острозький не послухав ради Курбського, не зірвав зносин з антитринітарами, навіть більше, один з них — під псевдонімом Христофор Філалет написав „Апок-різіс в обороні православної віри перед унією“, за що дістав від Острозького маєток на Волині.

Вплив Курбського на українське оточення. Все-таки з листів і діяльності Курбського бачимо, що він мав сильний вплив на діяльність князя Костянтина Острозького ц справі оборони православ’я і відродження книжної освіти й української культури. Енергія Курбського,' користування кожною нагодою, чи то особистими зносинами, чи з’їздами, листами, навіть до видніших міщан, як якийсь львівський „Сідларь“, для обох згаданих цілей, його обмін книжними новинами й літературними працями з приятелями та знайомими, гаряча проповідь вірності своїй вірі й народності мусили справляти й справляли глибоке враження на його українське оточення. З позитивним впливом Курдського на українську суспільність ішов у парі також його негативний .вплив. Таким уважаю його підкреслювання при кожній нагоді, сливе в кожнім листі, щоб уживати в письменстві тільки церковно-слов’янської мови, що об’єднувала б його батьківщину з країною його недобровільного побуту. Не може бути двох думок, що Андрій Курдський і інші московські втікачі сильно підтримали прихильників церковно-слов’янської мови в релігійному письменстві та були проти запровадження живої мови до нього.