5. Нові часи — нові люди

Василь Загоровський. Одним з українців, з котрими жив ближче або й заприязнився Курдський, був Василь Загоровський. Він увів в 1565 р. Курдського у володіння Ковельською волостю, докладно списав її інвентар і. відтоді почалися їх дружні стосунки. Тоді був Василь Заго-ровський королівським шляхтичем і поборцем податків на Волині. Закінчив службу Польщі брацлавським каштеляном. Коли його батько Петро своїми загребущими руками захотів бодай потроїти свій дідичний маєток і через родинні зв’язки здобути собі поважне становище в суспільстві, Василь Загоровський був пасивною людиною, зате сумлінним у виконанні своїх обов’язків. У часі татарського нападу на Волинь 1576 р. він з іншими обивателями Волинської землі став &о бою і коли татари розбили шляхетський полк, Василь Загоровський з кількома іншими панами опинився в татарській неволі, де, втративши надію на своє визволення, розпорядився своїм маєтком і правами в заповіті цікавім і для історика‘літератури. За його життя багато розголосу наробила його сумна родинна доля. Як батько, так і син були жонаті два рази. , Розвівшися з першою дружиною з роду Збаразьких, яка забрала з собою доньку* Анну, він одружився з Катериною Чарторийською, яка знову покинула його з двома синами. Дітьми займалася його дядина.

Заповіт Василя Загоровського. Такі дані потрібні для розуміння його заповіту з липня 1577 р. При його писанні він перейнявся найбільшою журбою про виховання і долю дітей — доручив їх опіці добрих знайомих і дядини, щоб його діти в Божім страху доростали своїх літ, „в раду з невірними не входили, на дорогу несправедливих не ртупали й на стільці .губителів не сідали“, щоб навчилися добрих звичаїв, щоб його знайомі і дядина дали якнайкраще виховання його двом синам в молодості. Застерігався, щоб аж до повноліття дітей їх мати, а його дружина не мала вступу до його дому з огляду на її шкідливий вплив на них. Далі поданий цілий план виховання дітей:

Коли ж дітям моїм Бог милостивий дасть по сім літ, іоді її милость пані дядина моя має способити дяка добре вченого і чесного, або того Дмитра дяка, що в мене служив, і згодивши, дати їх учити в моїм домі або в церкві св. Іллі у Володимирі української (руської) науки в Св. Письмі й не пестячи їх, пильно й порядно приводити до науки, щоб пізніше могли були здатні на основі доброї науки своєї Богу милостивому на помноження хвали, господареві свому й Річипосполитій на службу, а їх милості панам як родичам, так і приятелям своїм і взагалі всім і кожному зосібна на виконування своїх обов'язків уповні. А коли Бог милосердний, дасть їм дійти до досконалої науки'в своїй українській мові, в Св. Письмі, в молитвах до Бога, сотворителя свого, й у ві&цаванні гідної честі та хвали його святій і божеській милості — тоді її милость пані іядина моя має згодити їм бакаляра статочного, котрий міг би добре їх учити науки латинського письма, й веліти вчити в моїм домі. А коли вже матимуть добрі початки в цій науці, тоді її милость, порадившися з їх милостями панами добродіями моїми, названими вище в цім завіщанні моїм, має дати до Вільнй до єзуїтів на науку, бо там хвалять дітям добру науку, або де їх милості признають за найвідповщніше. Цієї науки мають вони, як Бог дасть, учитися сім літ або й більше без перерви й пильно, не приїжджаючи до дому ані в нім не буваючи. А коли їм Бог милостивий дасть досконале знання латинської науки, тоді їх милості панове приятелі мої мають їх дати з службу. на такі місця, де могли би вони вправлятися в страху Божім. Також аби не помітували своїм українським письмом і говорениям українськими словами й обичаями чесними й покірними українськими, а найбільше своєю вірою, до якої їх Бог призвав і в ній сотворив їх для цього світу; щоб не опускали ніколи, аж до смерті своєї, набоженства в церквах наших, грецькому законові належного й порадно постановленого; щоб ’постили, як належить, пости святі, сповняючи слова Спасителя, нашого, списані в Євангелії святім; аби завжди молилися Богу, сотворителеві свому, кождого ближнього свого, як * самі себе, любили, а єресі всякої так, як трутизни душевної й тілесної, пильно береглися й від неї відгребалися. А нарешті іменем Бога живого, в Трійці єдиного й милосердного, я зобов’язую їх, аби вони не мали ніякої спільності ні уживання ні приязні з такими людьми, які, відступивши від церковних передань, своєвільно тримаються єресей, — ані щоб не бували ніколи в домах таких людей, хіба б у великім примусі й наглій потребі. А коли вони привчаться добрих обичаїв, служачи на таких місцях, як я вище сказав, тоді треба дати їх на службу господареві королеві його милості панові нашому й там, Богові милостивому постійно малячися, служачи вірно його королівській милості й Річипосполитій, мають вони дослуговуватися ласки господаря його милості. А заразом їх милості панове приятелі й добродії мої, названі в цім завіщанні моїм, мають тоді просити його милість господаря короля,, щоб, маючи ласкавий позір на мої заслуги, був милостивим паном для дітей моїх... А коли Бог милостивий доховає здоровими дітей моїх до віку мужеського, в котрім потребуватимуть подружжя святого, тоді вони мають бажати собі подружжя від самого Бога святого, з його святих Божих рук виглядати, не кваплячися на красу людську, ні на маєтність і скороминаючу славу чийогось вельможного й „оздобленого“ дому, тільки мають пильно дивитися на те, чи ті люди, з котрими вони б хотіли вступити в вічну приязнь, виховують себе самих, дім, дітей, челядь і підданих своїх у Божім страху та всякій почтивості; чи бридяться нестаточностями, п'янством, танцями, іграми, „прохожками пусто-шними" (скоморохами), чародійствами, ворожками й іншими Боїу противними злими речами, що в нас називали або називають „дворством“; в таких домах, особливо, щоб ще були одно! віри з ними, вони, поручивши себе Богу милостивому, можуть безпечно вступати в святе подружжя, не глядячи по жінках великих посагів, бо досить матимуть багатства, коли траплять на такі жінки, які разом з ними боятимуться милосердного Бога й завжди заховуватимуться в законі Божім.

З-поміж усяких розпоряджень щодо його маєтку на родинні цілі та церкви цікава фондація шпиталів і пам’ять про дяка, котрий жив би проти шпиталю і вчив би дітей, яких віддадуть йому на науку, котрий би „в церкві на книгах добре читав і співав, переписував безупинно книги, що їх церква пильно потребує, “з доброго зводу", щоб на кожний тиждень написав справедливо й нефальшовано „по три тетради дестних“ (12 аркушів — 48 сторінок), а на рік півтораста тетрадей". Папір, кіновар, горішки, купервас і гуму на чорнило мала, закупити для нього дядина.

Не можучи роздобути 500 золотих червоних на свій викуп, Василь Загоровський так і .вмер в Орді 1580 р. В цій справі він удавався 1577 р. з покірним і розпучливим проханням про допомогу до Курдського, що був для нього останньою й єдиною надією, але надаремне. Це досить дивно, кЬли взяти до уваги, що їх все-таки в’язали вищі, духовні інтереси, любов до духовної освіти й начитаність.

Загоровський і волинський культурний осередок.. Будучи прецінним документом для історії тогочасного українського побуту, заіювіт Василя Загоровського дозволяє -ствердити його близькість до того культурного осередку, де зродилося „Пересопницьке Євангеліє“ й Житомирське, написане учнем архімандрита Григорія Петром і прикрашене, між іншим, гербом княжни Катерини Чарторийської, другої жінки Василя Загоровського. Та й Пересопниця належала до Чарторийських. Ця обставина, як і вдм’ять в заповіті про дяка для переписування" книг, втягають Василя Загоровського в згаданий культурний осередок.

Заповіт Загоровського в порівнянні з „Повчанням“ Володимира Мономаха. Ще й з іншого погляду важливий заповіт Василя Загоровського. Як „Повчання“ Володимира Мономаха дітям малює нам ідеальний тип серед найвищих верстов княжої суспільності дотатарського часу, так заповіт Василя Загоровського виводить перед наші очі ідеальний тип українського шляхтича, що хотів пристосуватися до духу нового часу, але все-таки в глибині його душі інстинктивно дрімає елементарне почування національного патріотизму, висловленого в прив’язаності до своєї православної церкви, до своєї української мови та писемності.