10. Острог як культурний осередок
Захарій Копистенський про Острог як культурний осередок. Сучасне свідоцтво про перший український культурний осередок маємо в „Палінодії“ Копистенського. Оповідаючи про заслуги князя Острозького, він писав, що на дворі Острозького були рівні Демосфенові промовці й інші різні філософи. „Находилися і доктори славні, вправлені в грецькій, слов’янській і латинській мовах. Находилися знамениті математики й астрологи, між ними той преславний математик, філософ і астролог Ян Лятос, що календар новий славно зганив і пером ясно, через друк доказав, що він мильний“. „Церкви та двір того княжати повні православних учителів євангельських і апостольських, повні богословів справжніх, котрі знають богослов’я і праву віру від богословів Діонісія, Атанасія й інших багатьох і від соборів і від патріархів східних“. Можна тільки висловити жаль, що Копистенський не подав більше імен і фактів, бо ж ми ще сьогодні не знаємо ні ближчих хронологічних меж острозького культурного осередка, ні поодиноких стадій в його розвитку, ні його розмірів як щодо тамошньої школи й видавничої діяльності, так і шоло письменників і діячів, котрі гуртувалися довкруги ОСТРОЗЬКОЇ школи та друкарні.
Роль Острозького. Несумнівне те, що з острозьким культурним осередком зв’язана найвизначніша історична роль князя Костянтина Острозького. Князь Василь або, як його звичайно називають по імені батька, Костянтин Острозький, як і підписався на грамоті львівському ставропігійському братству, був молодшим сином знаменитого литовського гетьмана Костянтина Івановича Острозького. На двадцять четвертому році життя став володимирським старостою і маршалком Волинської землі, а в 1559 р. отримав київське воєводство й займав його до самої смерті в 1608 р. По смерті старшого брата Іллі, що полишив славну з своєї трагічної долі Гальшку, дістав потвердження своїх прав на половину батьківщини, по смерті братанниці Гальшки став власником усієї батьківщини, до того оженився з пребагатоіО дідичкою Софією Тарновською; що по смерті свого брата одинака одідичила всі маєтки батька, краківського каштеляна. Незмірне багатство, родинні зв’язки з найзнаменитішими польськими й литовськими родинами, зріст впливу й поваги наслідком одного й других — усе те втягало його в польські й литовські національні, культурні й релігійні сфери, приучувало згори дивитися на релігійні й національні сварки, з одного боку, й піддало йому думку використати свою енергію, особисті впливи, значення і магнатство для розвитку національної української культури — з другого. Його ініціативі й меценатству завдячуємо першим культурним осередком на Україні в середній добі —* Острогрм.
Острозька школа. Живо мусив відчути князь докір Скарги православним українцям, що не мають школи, що в їх церковно-слов’янській мові наука неможлива. З погляду на ці докори немов іронією була присвята книжки Скарги князеві Острозькому, найвизначнішому членові української нації, саме в тих часах, коли визначні білоруські магнати ставали меценатами релігійно-культурного руху, православного чи протестантського. Нема сумніву, що коли початки школи та друкарні в Острозі існували б у часі друку книжки Скарги, він 'не зміг би був написати про недостачу шкіл і видавничого руху на Україні того, що він написав. А що в 1581 р. Посевін уже писав, що білоруські й українські князі, як Слуцький і Острозький, „мають свої друкарні та школи, якими далеко й широко поширюється схизма“, отже, стверджував їх розголос і видне значення для православ’я, не тяжко дійти до правдоподібності, що 1578 р., найдалі 1579 р. був роком основання школи та друкарні, в усякому разі обох рівночасно.
Це був час, коли як українську, так і білоруську землі соцініани й єзуїти покрили сіткою своїх шкіл. Тим часом православні не мали своїх видних гнізд освіти. В українців існували тоді хіба найелементарніші школи, а духовенство обмежувалося звичайно початковою грамотністю, яку по-бирало здебільшого у приватних осіб. Щойно в 70 рр.
XVI ст. з’являються українські школи для старшого громадянства^ Близько 1572 р. князь Острозький відкрив на свій кошт початкову школу в Турові, в 1577 р. другу школу у Володимирі на Волині. Найближча черга прийшла на школу вищого типу, ніж попередні, а саме в Острозі. Останню називали сучасники „тримовним ліцеєм“, „колегією“, „грецькою школою“ або „грецько-слов’янською“, а навіть „академією“. Що острозька школа була бодай середньою школою, на це вказують уже самі назви* її й навчання грецької мови в ній.
Грецькі впливи в острозькій школі. Острозька школа находилася під грецьким впливом і грецькі учителі надали ‘її зовнішньому та внутрішньому життю православно-грецький характер. Греки заселяли одну вулицю в . Острозі. Острозький пробував запросити на учителів римських педагогів і в 1583 р. просив папу прислати учених греків грецької віри для потреб острозької колегії та для роботи над перекладами грецьких писань на слов’янську мову або, як це покажеться неможливим, на латинську. Ця обставина вказує, що в Острозі були люди, знайомі з латинською мовою, котрі могли б перекладати з латинської мови на слов’янську те, що вчені римські греки переклали б із грецької мови на латинську. Одначе проба князя не вдалася. Як до неї заохотив князя його головний дорадник в церковних справах чернець грек Діонісій Палеолог, так проти папського престолу й латинників настроював князя інший грек Мосхопул.
Що стосується участі греків у діяльності острозького гуртка діячів, учителів і письменників, треба згадати передусім КирилЗ Лукаріса, котрого патріарх Мелетій Пігас вислав 1594 р. з окремими порученнями до Острозького. В Острозі Лукаріс відразу зайнявся науковими й педагогічними інтересами й увійшов у зносини з єродияконом Кипріяном і Гаврилом Доротієвичем. В 1595 р. він перейшов до Вільни, не перериваючи зв’язку з Острогом. Найближчого року бачимо його в Острозі, Вільні, пізніше взяв участь у Берестейськім соборі, а потім перейшов до
Острога й зайнявся учителюванням. Опісля виїхав на студії до західноєвропейських університетів. 3. його дальшого життєпису треба зазначити, що по смерті Мелетія Пігаса Зайняв олександрійську патріаршу катедру, а пізніше цар-городську й що цікавився львівською, луцькою й іншими братськими школами. Зайнятий духовними справами, не мав нагоди віддатися острозькій школі патріарший про-госінкел Никифор, що його бачимо в Острозі перед Берестейським собором в 1596 р.
Коли вже є мова про участь греків в українськім шкільництві, треба зазначити,' що політичні невзгоди Візантії, які закінчилися упадком Царгорода 1453 р., підірвали також духовні інтереси греків і не дали можності їх задовольнити, бо вчені люди із своїм книжним багатством поволі переходили з Візантії на Захід. Щойно розквіт науки на Заході , викликав у XVI ст. також духовне оживлення самої Греції. Вона почала наповнятися ученнями західноєвропейських, головно італійських, шкіл: Венеції, Падуї й Рима. В царгородській патріаршій школі XVI ст., як і в інших грецьких школах, головними предметами навчання були: граматика, риторика з поетикою, діалектика й філософія Арістотеля, також його астрономія й деякі' відомості з фізики, нарешті етика. Через Грецію відродження наук відбилося й на Україні, на яку воно не лишилося без впливу також при безпосередній зустрічі України з Західною Європою чи то на грунті Польсько-Литовської держави, чи через учнів українців західноєвропейських, між іншим і італійських шкіл. Ці два впливи, грецький і західноєвропейський, бачимо в розвитку нашого' шкільництва та в писаннях, що вийшли з-під пера учителів шкіл.
Справа семи вільних наук в Острозі Крім грецько? мови, вчили в острозькій школі також латинської мови. Є навіть вістки, що школа бодай в деяких роках, коли дістала відповідних учителів, мала характер школи семи вільних наук, які ділилися на трипредметний курс Огі-уіит) з граматикою, риторикою й діалектикою і чотирьох-предметний курс (чиа<1гіушт) з арифметикою, геометрією, музикою й астрономією. В 1581 р. вийшов з Острозької друкарні невеличкий вірш, що, розложений по місяцях, оповідає деякі події біблійної історії, так зв. Хронологія Римші, правдоподібно перший плід учня острозької школи.
Про вільні науки в острозькій школі говорить і латинська поема Пенкальського з 1600 р. п. н. „Острозька війна“. Автор говорить про музи, що оселилися в Острозі, про Аполлона, що для Острога покинув Делос, про його святиню, яку наповняють все нові покоління юнаків, що їх Аполлон має вінчати вічно зеленими лаврами, які ростуть на новім Геліконі. Велячи тішитися Волині, Пенкальський говорить до неї: „Острозький дім дає тобі тримовний ліцей. Прийми початки, може за ними піде щось більше: не погорди вченими богинями, не відкидай муз, бо нема нічого славнішого від благородних мистецтв.“
Пересторога про успіхи острозької школи. Є також вістка, що для поширення обсягу наук Острозький запрошував кальвіністів, лютеран і аріян на вчителів. 1 швидко показалися наслідки острозької школи, бо, як оповідає тогочасна пам’ятка „Пересторога“, „православ’я наше почало сіяти, як сонце; люде вчені почали були в церкві Божій показуватися,* учителі й будівничі церкви Божої та книги друковані почали множитися: що бачачи, св. патріарх тим частіше почав наглядати й дидаскалів мудрих посилав“.
Значення острозької школи для розроблення церковно-слое? ямської мови. Та найвище значення здобула острозька школа наукою слов’янської мови. Доказ цього маємо в церковно-слов’янській граматиці одного з вихованців острозької школи Мелетія Смотрицького, що зробила епоху в гра-матизації церковно-слов’янської мови. Але властивим свідоцтвом науки церковно-слов’янської мови в острозькій школі є найдавніша церковно-слов’янська граматика на східнослов’янськім грунті, видана у Вільні 1586 р. з острозького рукопису. Пам’ятками мови острозької школи можуть служити також острозькі друки, нерідко твори її вчителів і учнів.
Замість переміни в академію упадок острозької школи. На початку XVII ст. Острозький думав про переміну острозької школи в академію, до типу якої і так вона наближалася на верхах свого розвитку. Побудував будинок і звернувся за вчителями до Греції. Його проект був такий широкий, що в майбутню острозьку академію задумували піти на науку й вихованці атанасіївської колегії в Римі. Проект князя не здійснився, а його смерть, що настала незабаром, не дала вже острозькій школі пережити ще раз днів минулої слави. Правда, ще в* 1611 р. маємо вістку про переклад книги Теодора Авукара, письменника з IX ст., присвячений архімандритові Ісаїї Балабанові. Довершив переклад один з учнів „греко-слов’янської школи“. Одначе ледве чи існувала школа довше ніж до 1624 р., коли княжна Острозька — Анна-Алоїза Ходкевичева заснувала в Острозі єзуїтську колегію і при ній бурсу для бідної шкільної молоді.
Перенесення освітньої діяльності з Острога до Дер-маня. Зрештою, можливо, що вже 1602 р. перенеслася головна освітня діяльність в дусі православ’я з Острога до Дерманя. Тамошній монастир, де вчені ченці займалися перекладами, Острозький зреорганізував у тім напрямі, щоб він підтримував православ’я. Цей монастир став відтоді мойастирем-школою для учення й розвитку наук. Від тих, котрі вступали до монастиря, вимагав його устав дбалості про освіту й науку: тут учили православні вчені слов’янської, латинської та грецької мов. При монастирі заложив князь Yaкoж друкарню, а її управу перейняв пресвітер Дам’ян.
Значення острозької друкарні Подібне значення, яке мала острозька школа в історії українського шкільництва, має острозька друкарня для українською видавничого руху. Скрізь відчувалася, недостача книжок, навіть богослужебних. Деякі монастирі мали, правда, свої бібліотеки, але це було поодиноке явище. Бодай Печерський монастир у Києві не мав бібліотеки до 70 рр. XVI ст. ц наприкінці того віку не мав навіть богослужебних книг у повнім обсязі. Ще більше відчувалася недостача книжок для читання, зокрема перекладів важніших творів отців церкви, наприклад Курбський не міг найти й „Десятої частини книг учителів наших старих“. Латинська пропаганда викликала потребу видання богословсько-полемічних писань, а зрештою, звиш 130 літ по винаході Гутенберга вже не можна було поширювати книжки виключно їх переписуванням. Та й звідки було взяти переписчиків у потрібному числі?
План видання Біблії. Увести в рух острозьку друкарню судилося батькові українського та взагалі східнослов’янського друкарства Іванові Федоровичеві. Він надрукував у 1580 р. „Псалтир“ і „Новий Завіт“, а в 1580—1581 рр. повну знамениту „Острозьку Біблію“. Від довшого часу був план видати Біблію. З поручения короля Жигмонта-Августа вибрався до Москви київський єродиякон Йоаким,щоб з царської бібліотеки дістати копії Біблії для видання в Литовській державі й відшукати „Євангельські розмови“ в перекладі ченця Сндьвана та „Житіє Антонія“, про яке згадує „Печерський Патерик“. Чи Острозький посилав Йоакима до Москви, не знаємо, але знаємо, що за копіями Біблії й матеріалами для установлення її тексту Острозький посилав послів до сербських, болгарських, грецьких і італійських монастирів, навіть до царгородського патріарха Єремії. Таким чином стягнув багато * книг і книжників.
Біблія Геннадія. Роздобув також через посередництво литовського посла Михайла Гарабурди копію „Геннадіївої Біблії“, уложеної у Великім Новгороді заходами новгородського архієпископа Геннадія. Біблія Геннадія, уложена від 1489 до 1499 р., це перший на східнослов’янськім грунті й взагалі у слов’ян повний збір біблійних книг в слов’янськім перекладі. За прикладом Візантії переписувалися на східнослов’янськім грунті біблійні книги тільки окремими частинами. Для боротьби з єрессю зжидоватілих треба було Геннадієві зібрати всі біблійні книги, бо вони виводили свою науку з Святого Письма та спонукали Геннадія користуватися в боротьбі з ними також біблійними книгами в повнішім підборі кращих текстів. Більшість текстів, що увійшли в „Геннадієву Біблію“, це переклад 70 перекладачів із грецького тексту, зроблений у південних слов’ян. Новими були вступи, пояснення і низка біблійних неканонічних і ' канонічних книг з латинської мови — з Вульгати. Біблія Геннадієвої редакції й увійшла в основу редакції тексту „Острозької Біблії“.
Первісток острозької друкарні. Першим плодом острозь-кої друкарні була Книга нового завЪта, в нейже напреди псалмы блаженнаго Давида пророка и царя“. В передмові, зверненій до Острозького, видавець вихваляє князя за його
заходи щодо поширення православ’я, „зокрема в сьогоднішній час, серед жорстокого й зопсутого роду, що ...руйнує немилосердно церкву Божу й непокоїть без пощади стадо його.“ Видавець признається, що князь приневолив його „негідного, понад його силу, на це діло“.
Книга містить псалми Давида, чотири євангелія, Діяння апостольські та посланія соборні й апостола Павла та й Апокаліпсіса. Для легшого користування книжкою уложив „многогрішний Тимотей Михайлович“ покажчик.
„Острозька Біблія". Метою і цієї книжки й повної Біблії й інших видань острозької друкарні було . змагання Острозького допомогти православній церкві в боротьбі з латинством і дати їй опору для цієї боротьби:. Був це дійсно дорогоцінний дарунок православній церкві, бо це видання творило другу, далеко важнішу епоху в історії слов’янського біблійного тексту. Та попри своє релігійне значення „Острозька Біблія“ була також дуже великою науковою працею. Острозькі видавці старанно переглянули й. виправили копію „Геннадієвої Біблії“, порівняли та провірийи копії одної й тої самої книги та вибрали найкращий текст, провіряючи давній переклад наново в порівнянні з грецьким оригіналом, усуваючи пізніші вставки, заводячи лад в пЬділі на книги, справляючи помилки у власних іменах і т. д. В руках видавців могли бути тадож рукописи, що містили церковно-слов’янський текст, змішаний з перекладом Скорини, хоч вони не згадували його імені. Переклад книг з латинської „Вульгати“ в „Геннадіївій Біблії“ заступили острозькі: видавці перекладом з тексту грецької Біблії, напр. „Книгу Єстир“, „Третю книгу Маккавеїв“ тощо.
Услід за „Псалтиррю“ і „Новим Завітом“ вийшли в липні 1580 р. й повна Біблія, але наслідком замічених помилок прийшлося зробити поправки, передрукувати деякі листки й закінчену форму одержало видання щойно в серпні 1581 р. п. н. „Бібліа, сирЬчь книгы ветхаго и новаго завЬта, по языку словенску“. На відворотнім боці заголовного листка є герб Острозького з віршами на нього, а далі, йдуть дві передмови, перша від князя, друга Герасима Даниловича Смотрицького, автора віршів, про вагу й користь із читання Святого Письма. Острозький подав причину видання Біблії, бо „бачив церкву Христову, чесною кров’ю його відкуплену, як звідусіль топтали .її противники-вороги, а немилосердні вовки, прийшовши в світ, пожирали її без милосердя“. Далі змальовує між іншим свої заходи щодо видання книщ. Наприкінці книги приводиться молитва Івана Федоровича грецькою і цер-ковно-слов’янською мовами, як і в обох текстах надрукований початок передмови Острозького до видання.
Інші важніші острозькі видання. З надрукованих в Острозі інших церковних книг треба згадати три видання „Часослова“ (1598, 1602, 1612), що, між іншим, відігравав на Україні роль книжки до навчання грамоти, молитовника, Требника, кількох видань писань св. отців: повчань Василія Великого на великий піст (Книга, 1594), де в передмові князь Острозький порівняний з Йосипом, бо як Йосип нагодував хлібом голодні землі й Єгипет, так князь заспокоїв душевний голод українських земель, й Івана Золото-устого: „Маргарит“ з
1595—1596 рр. та 
збірку під ’ голосним титулом „ЛЪкарство на оспалый умыслъ челов’Ьчій, а особливе на затверделые сердца людскіе, заведеные свЪтомъ альбо якими грЬхами“.
Дам*ян Наливайко. Остання книжка — це переклад
Дам’яна Наливайка на церковно-слов’янську й українську мови двох пррповідей Івана Золотоустого про каяття; одна з них це послання ченця Теодора, а до цього посланія додане „Завіщання грецького цісаря Василя своєму синові Льву Філософові“ також з перекладом його „на простую мову“. Багато правдоподібності має думка Харламповича, що Дам’ян не знав грецької мови, отже, покористувався готовим слов’янським перекладом, а йому в заслугу можна приписати хіба український переклад. Бодай виданий Да-м’яном 1605 р. „Лист патріарха Мелетія до Потія“ в дерманській друкарні, де він якийсь час працював, переклав Іван Борецький, як виходить з чотировірша Дам’яна. Вірші й передмову Дам’яна має й „Лікарство“. Але першою літературною роботою Дам’яна був збірник висловів, вибраних з Святого Письма, святих отців при допомозі давніх збірників на зразок „Пчоли“. Один із збірників Румянцівського Музею містить і „Лекцій сло-венскіе Златоустого оть бесЬдъ евангельскыхъ отъ иерея Наливайка вьібраніе“. Дам’ян був настоятелем церкви св.
'Миколая, брав участь у Берестейськім соборі й у виправах свого знаменитого брата Северина Наливайка. Тішився загальною симпатією так, що Смотрицький шанував його навіть після свого переходу на унію. Умер 1627 р. Дещо приготоване острозьким гуртком вийшло згодом, наприклад, переклад „Толкувань Івана Золотоустого на посланія апостола Павла в Києві“, а дещо лишилося зовсім невиданим, наприклад „Номоканон“, який списав у 1593 р. Григорій Голубників.
Кипріян. Діячем острозького гуртка, був і уродженець Острога Кипріян, що здобув освіту у Венеції й Падуї, після чого жив якийсь час на Афоні й правдоподібно в Царгороді. 1594 р. був уже на Україні й Лукаріс запросив його до Острога. З початку 1596 р. був у Львові. Того самого року на Берестейськім соборі перекладав на грецьку мову промову львівського .єпископа Гедеона Балабана й оповідання печерськрго архімандрита Никифора Тура про уніонні заходи українських владик. В 1597 р. був знову на Сході, а в 1600 р. бачимо його в Острозі й коло того ж часу переклав „Бесіди Золотоустого на посланія Павла“. Переклав також „Пятдесят бесід блаженного Макарія“, як свідчить замітка якогось письменника Макарія з 1610 р. по пятдесятій бесіді списку перекладу, що зберігається в бібліотеці собору Софії в Києві.
Культурна роль Афону. Що стосується зв’язків України з Афоном, то по упадку Царгорода Афон, як осередок містично-аскетичної освіти й літератури, не переставав сповняти своєї культурної ролі супроти. України, навпаки, відігравав особливо важну роль як головне вогнище традицій грецької культури й церковності візантійської церковно-аскетичної практики, книжності й мистецтва. Щорічно десятки ченців афонських монастирів приходили на Україну та взагалі в східнослов’янські землі, обходили міста, монастирі й багатшу шляхту, де їх радо зустрічали, приймали, гостили, обдаровували й запрошували на наради в справах церкви. Звичайно під осінь вертали назад на Афон, хоч деколи навіть зимували у нас. Зносинам України з Афоном завдячуємо літературну діяльність Івана Вишенсь-кого. З менше визначних афонітів, що мали якийсь зв’язок з літературним рухом України, варто згадати, крім Кипріяна, ще Йосипа, що поправляв переклад „Бесід Івана Золотоустого на Діяння св. апостолів“, довершений клириком львівської церкви й дідаскалом грецької мови Гаврилом Доротеєвичем, ігумена Дерманського монастиря Ісаакія, що з Афону писав 1614 р. цікавий лист до львівського братства й до братчика Івана Красовського, нарешті, Йова Княгиницького й ін.
Прислуга Острога релігійній полеміці. Острозька друкарня також чимало прислужилася релігійно-національній полеміці з противниками української православної церкви, друкуючи писання Герасима Даниловича Смотрицького, Василя Суразького, Філалета, Клирика Острозького, збірку патріарших грамот в календарній справі 1583—1584 рр., обіжник Острозького проти владик уніатів 1595 р., так звану „Книжицю“ з 1598 р., — де разом з кількома посланіярти патріарха Мелетія на Україну з заохотою до боротьби за православну віру надрукований окружник князя Острозького й єдине писання Івана Вишенського, надруковане за його життя як посланіє афонських ченців до Острозького в справі унії, — трактат Григорія Палами про походження Святого Духа й „Діалог Мелетія“ про православну віру правдоподібно з 1603 р.