11. Львів як другий культурний осередок
План школи у Володимири Приклад острозької школи дав підставу для планів подібних шкіл і по інших місцях. У 1588 р. володимирський владика Теодосій Лазовський з своєю соборною капітулою постановили наслідком упім-нення Острозького, між іншим, зробити окрему фундацію для школи, щоб удержувано двох таких бакалаврів, з яких один учив би по-грецьки, а другий по-слов’янськи. Хоч з цього плану не було великої користі, але він скріпляє думку „Перестороги“, що новий український культурний рух мав свій початок в Острозі. Доказом цього є ідея греко-слов’янської школи, перейнята братствами, в першій мірі львівським ставропігійським.
Перехід братства від добродійних до освітніх завдань. Перехід братства від добродійних до освітніх був природним ступнем їх розвитку. На свою освітню діяльність дивилися самі братства як на прояв добродійності. В широких межах України вже від кількадесяти літ кипів уніонний рух, одна*за другою поставали чужовірні школи. Католицькі та протестантські проповідники й полемісти усно та друкованими писаннями викладали різними мовами свою науку по святинях, школах, домах і вулицях, громлячи рівночасно своїх противників. Друкарні випускали одну книжку за другою. До чужої проповіді школи та книжки кинулися українці й погибали і для православ’я і для свого народу. Бачив добре цю небезпеку перемиський єпископ Михайло Копистенський, що в 1591 р. писав у посланні до Львівського братства, яка важна річ нагоду вати голодного та яка ще важніша наситити його духовною стравою — шкільною наукою.
Львівська ставропігійська школа Між українськими братськими школами першою була львівська ставропігійська, першою щодо часу, наукових засобів, дідаскалів (учителів) і значення. Це була неначе митрополія у відношенні до своїх колоній. Школа з’явилася тут вслід за друкарнею, яку викупило братство у жида в заставу за борги Івана Федоровича. Почувши, що заходить небезпека викупу й вивозу всього друкарського обладнання, єпископ Гедеон Балабан „разом з панами львівськими міщанами“ прийшов до переконання, що від того була б „немала шкода Божим церквам і всьому православ’ю“. З огляду на недостачу грошей дав єпископ жидам вексель, а в листопаді 1585 р. надрукувала вже братська друкарня послання Гедеона до всього українського духовенства та православного населення з закликом прийти з поміччю в справі сплати боргу жидам за друкарню, обставини закупна якої тут оповідалися. У зв’язку з друкарнею виринула у братства думка заснувати школу середнього типу, бо в посланні Гедеона з грудня 1586 р. читаємо про старання братства й єпископа, що тоді всіма силами помагав братству, про те, „щоб знову наші писання друковані були й щоб при цій друкарні школу грецьку для науки нашої віри в місті Львові фундувати“. У травні 1587 р. звертався єпископ з новим проханням до православних „отделить никую часть з маетности своихъ“ для свого добра й добра своїх дітей, закликаючи вірних, щоб розкрили свої душевні очі та звернули увагу на недостачу своєї освіти й самі над собою змилосердилися. Плани братства підтримав антіохійський патріарх Йоаким, що припадково саме тоді приїхав до Львова та в січні 1586 р. видав грамоту до всього населення України, повідомляючи про намір львів’ян заснувати громадську школу грецької та слов’янської мови й побудувати доми для шпиталю та друкарні й камінну церкву та просячи прийти братству з поміччю в його побожних ділах.
У червні 1586 р. почалася наука в братській школі. Повертаючись з Москви, переїздив через Львів дімоніцький і еласонський архієпископ Арсеній, що й почав учити грецького та слов’янського письма дітей усяких верстов, бідних „за прости Біг“, а багатих за оплату.
Порядок шкільний. З того ж року зберігся „Порядок шкільний“, уложений або патріархом або Арсенієм. Український переклад „Порядку“ досить самостійний, продиктований уже короткою шкільною практикою.
Від учителя вимагав „Порядок“, щоб він був „благочестивъ, разумен, смиреномудрый, кротокъ, воздержливый, не піяница, не блудникъ, не лихоимець, не гнЪвливъ, не зависътникъ, не смЪхостроител, не срамо-словникъ, не чародЪй, не басносказате^ь, не пособитель ересемъ“, але він мав бути „благочестію посітЬшитель, образ благых во всемъ себе пред-поставляще“. В таких чеснотах повинен був виховувати й учеників. Два члени братства мали нагляд над шкільною справою, наукою й поступуванням учителів. Місця займали ученики відповідно до поступів у науці, бо „богатый надь убогих в школЪ нЪчим вышши“ не мають бути, тільки самою наукою. Також „учити даскал и любити маєть дЪти вси за ровно, якъ сынов богатых, так и сироть убогих и который ходят по улицам, живности просячи, якъ который ведле силы научитис может, толко не пилнЪй единого ниж другаго учити“. За всякі провини приписував „Порядок“ в суботу по обіді „и памятного не боронити по чаши школной испити“. „Школы львовъское наука починается. Напервей научившися складовъ литерь, потом грамматики учать, при томже и церковному чину учать: читанью, сгіеванью; также учать на кождый день, абы дЪти единъ другого пытал по грецку, абы ему отповЪдалъ по словенску, и тыжь пытаются по словенску, абы им оповЪдано по простой мов%, и тыж не мают из собою мовити простою мовою, едно словенскою и грецкою. А такъ нынЪ тому учатся, до болшихъ наукъ приступуючи, ко диалектице и реторице, которые науки по словенску переведеные вынайдено в школЪ львовской рускимъ языкомъ списано, диалектику и реторику и иные философские писма, школе належачие“.
Хто так самостійно переклав „Порядок шкільний“, не знати. Був на це здатний і Степан Зизаній, що його прийняло братство 1586 р. як другого вчителя, і дуже освічений член братства Юрій Рогатинець, на котрого напав 1587 р. Васько Балабан і, б’ючи його, говорив: „тому, що пишеш і читаєш , святі книги, що пристойне духовній особі, а не тобі, то й справедливо, щоб ти за ім’я Христа терпів муки“, а може, й хтось третій, досі невисліджений. В усякім разі порядки й устави братства та школи потвердив царгородський патріарх Єремія двома грамотами з 1587 й 1589 рр. В останній, між іншим, давав львівському ставропігійському братству виключне право удержувати школи, а про завдання братської друкарні писав, що братство має право друкувати не тільки книжки до церковного вжитку й „метафрасты, торжникы, хроники сирЪчъ лЪтописцы и прочая книгы богословов церкви нашея Христовы“, але й потрібні для школи книжки: „грамматику, пЪитику, реторику и философію“. Як даний братству монополь навчання мусив викликати шкідливий вплив, так дозвіл друкувати згадані шкільні книжки обіймав більше майбутні бажані, а не виповнені рамки.
Польсько-латинський вплив у братських школах. Програма львівської школи дуже нагадує програму грецької патріаршої школи в Царгороді, але хід щоденного життя не дозволив львівській школі, як і заснованим на її зразок іншим братським школам, зберегти чисто грецький тип. Одні школи згодом, дріугі від самого початку почали відбивати на собі польсько-латинський вплив і щодо зовнішнього уладжен-ня, і щодо порядків шкільного життя, і на дидактичнім полі та й у науковій програмі. Показалася необхідність учити латинської мови, яка була в Польщі в. адміністрації й суді з одного боку, з другого - робила українцеві приступною західноєвропейську літературу й науку. Наслідком уведення латинської мови зразу як окремого предмета, а потім як викладової мови щезала в українській школі давня програма греко-слов’янської школи з перевагою духовного й церковного напряму, а на її місце входила програма семи вільних наук, головно з гуманітарно-філологічним характером, часто рівночасно з запрошеними вчителями, вихованими в протестантських і католицьких колегіях. Правда, заходи православних зробити свої школи подібними до протестантських і католицьких викликали опозицію з боку православного духовенства' й польського суспільства, але історичного ходу не можна було спинити. Бо ж і братства надто зрослися з життям і розуміли добре потреби, які ніс з собою відповідний історичний момент.
Вимогам часу відповідало й уведення польської мови в програму братських шкіл; бачимо її у львівській школі, берестейській, київських братській і печерській, луцькій і пинській. Польська неволя і золотий вік польської літератури підпорядкували польській культурі не тільки різні верстви української світської інтелігенції, але навіть українське духовенство. Словом — щораз більше зближалася українська школа з польською, щораз більше твори грецьких святих отців робили місце схоластичним писанням, а живу дійсність заміняла схоластична добавка поняттями та мервими формами.
Шкідливий вплив шкільної риторики й поетики на українське письменство. Польська схоластика відбилася дуже шкідливим впливом в українському письменстві. Наука риторики внесла в твори українського світського й духовного красномовства запозичення латинських слів, висловів і всяких фігур, звернула увагу на форму, жертвуючи їй зміст писання, заступила повчальність цікавістю. Але з другого боку, внаслідок цього українська проповідь прибрала характер західноєвропейської: в ній філософи та
світські вчені й їх писання зайняли рівнорядне місце побіч Біблії й творів святих отців, до неї увійшли історичні й навіть міфологічні постаті, а оповідання про давніх богів і героїв перепліталися з біблійними оповіданнями й легендами про святих. Такий самий сильний вплив залишила й поетика на українські віршові писання, зміняючи їх у мові, зовнішній будові, змісті та внутрішній будові, викривлюючи простоту й природність тону чудернацькими прикрасами. Силабічний вірш і панегіризм — це рідні діти науки поетики по слідах польської схоластики.
Панегіризм і його два місцеві представники. Слідом за польськими виданнями також в українських книжках з’явилися довгі посвяти різним визначним особам, епіграми, що виславляли імена важніших осіб, вірші на їх герби, що їх розбирано й оспівувано, а крім того й окремі видання панегіриків. З панегіриків, зв’язаних зі Львовом як культурним осередком, треба тут згадати два: з 1641 й 1642 рр. Автором першого п. н. „Дарунок пошани є Яків Седо-вський“. Седовський приїхав до Венеції й застав там кількох земляків на науці, між іншими Григорія Кирницького, обивателя львівської землі, котрий відбув подорож по Сході, відвідав чотирьох патріархів, навчився грецької, латинської й італійської мов, віддався студіям в Італії та в падуанській академії одержав ступінь доктора філософії. Хоч приїхав до Італії без грошей, ним заопікувалися греки з Венеції. З приводу того, що Кирницький осягнув докторат, і написаний панегірик Седовського. Головацький здогадується, що вони обидва походили зі Львова.
Другий панегірик, з 1642 р., написав студент замостен-ської академії Григорій Бутович в честь львівського єпископа Арсенія Желиборського з приводу храмового свята на св. Юрія, в якім взяв участь недавно висвячений єпископ Арсеній. По прозовій передмові до єпископа йде вірш з виславленням заслуг Желиборських. Він дає акростих: „Арсеній Желиборскій, з ласки божеи єпископ лвовскій, галицкій и Каменца Подолского“. Далі в оді на собор поет закликує всі музи, щоб повітали нового архієрея й виєднали для нього у Бога сили, щастя, здоров’я й поміч, щоб добре виповнив свій уряд. В оді до духовних закликає поет духовенство згуртуватися коло нової світильні, від якої духовенство повинно брати ясність, учитися йти доброю дорогою і не зблудити з неї серед темної ночі, бо та світильня розжене хмари й бурі та стане для них тихою пристанню і заведе їх по довгім житті до неба. Остання частина панегірика звернена до батьків єпископа, щоб з огляду на призначення сина сум замінили на радість.
Значення братських шкіл. Право вивчати сім вільних наук надав львівській школі польський король грамотою з 1592 р. Інші українські братства, що зверталися до Львова за уставами, вчителями та шкільним порядком, вдоволяли-ся головною ціллю братських шкіл — початковою освітою, тим більше, що мало було православних учителів, здатних поширити й піднести рівень науки в братських школах. Та яка не була б програма братських шкіл і рівень науки в них, вони мали велике значення для України, бо були першими гніздами середньої освіти, доступної для всіх станів, світських і духовних, багатих і бідних, сиріт і старчат. Одначе головна заслуга братських шкіл та, що вони, задержуючи маси народу при батьківській вірі, затримували їх тим самим при українській національності. Братські школи зацвіли саме на грунті протидії унії й полонізації. Ствердив це депутат Волині на варшавському сеймі у своїй знаменитій промові з 1620 р. „Коли б не наступило відступлення деяких з нашого духовенства від законного свого пастиря у вірі, — говорив він, — коли б ті, котрі вийшли від нас, не повстали були проти нас, ніколи не відкрилися б такі школи, такі гідні й учені люди в українськім народі“. Це вже мова про ті організації, котрі постали на зразок львівської.
Важніша видавнича діяльність в початках львівської друкарні Ставропігійські права львівського братства викликали мало не п’ятнадцятилітню ворожнечу єпископа Гедеона з братством, що дуже шкідливо відбилася наприкінці XVI ст. на розвиткові школи та друкарні, яку братство викупило за гроші. Про видавничу діяльність львівської друкарні наприкінці XVI ст. досі відомо, що в 1591 р. вийшли тут окружники патріарха Єремії й митрополита Рагози про церковйі непорядки на двох листках, привіт Рагозі п. н. „Просфонема й граматика грецької мови", а 1593 р. „Відповідь олександрійського патріарха Мелетія жидам44. Найціннішим виданням була граматика п. н. „Адельфотес44. Грецький заголовок мав ширше пояснення „Грамматика доброглаголиваго еллинословенскаго языка, совершенная) искуства осми частей слова44. Правдоподібно була це праця Арсенія, яку переклали учні школи, як саме вони переклали виданий в 1593 р. „Гоподина Мелетія св. папы александрійскаго о христіанскомь благочестіи къ Іудеомь отв’Ьть44.
Рівень науки грецької мови у львівській школі Арсеній покинув братську школу в 1588 р. Заступив його добрий знавець грецької мови Кирило Транквіліон Ставровецький, що в листопаді 15®9 р. виголосив по-грецьки в Тернополі промову перед патріархом в обороні братства. Наука грецької мови стояла в львівській школі так високо, що її учні не тільки перекладали з грецької мови патріарші грамоти, але й самі писали по-грецьки прозою і віршем.
Просфонема. Наприклад, по-грецьки написані передмова від малих, привіт першого хору та двовірші другого до п’ятого хлопця в Просфонемі. Учні привітали митрополита віршем і прозою поперед усього в церкві перед народом, а на другий день у самій школі. Митрополит Рагоза приїхав з початком 1591 р. до Львова, де освятив малу церкву в дзвіниці в ім’я Трьох Святих, благословив підвалини великої церкви Успення Богородиці й пастирським посланієм заявив, що єпископ Гедеон нелюдськи пригнічує братство, тому закликав його на суд, де єпископові заборонено угнітати братство під загрозою відлучення від церкви.
У панегірику митрополитові цікаве прохання від бідних учнів до Рагози, свідоцтво, як давно звідси пішов по Україні з заходу перейнятий звичай ходження бідних учнів за прохарчуванням по мешканцях міста, між іншим^ з привітними віршами на Різдво й Великдень:
Нехай всЬ парафуй услышать твою святыню
и святую подають намъ просячимъ милостыню.
Нехай намъ не боронять тол чи въ свои пороги,
альчуще просити, поневажъ есмы убоги.
Привіт Рагозі це сливе вільний від впливу польсько-ла-тинської поетики зразок віршованою риторичного писання. Порівняння тут узяті з Біблії або з природи, наприклад, своє бажання бачити митрополита порівнюють діти з спрагненою землею. На польський вплив указують хіба полонізми. Автором „Просфонеми“ був правдоподібно вчитель грецької мови братської школи Кирило Транквіліон Ставровецький.
Проповідництво. Його саме та другого дідаскала школи Степана й інших спудеїв, на це здатних, благословив тоді ж митрополит на проповідування Божого слова в львівських церквах і деінде. На проповідництво звернуло львівське братство й інші чималу увагу й воно відіграло велику роль в релігійно-національній боротьбі українців. Тим і поясняються ті зв’язані з великими видатками заходи братств, листування й поїздки, котрі робили братства, щоб роздобути добрих проповідників.
Поміч львівського братства іншим братським організаціям. Своїми виданнями, проповідниками й учителями помагало львівське братство не тільки братствам українських земель, як Перемишлеві, Берестю, але й головному сучасному культурному білоруському осередку Вільні, куди пішли зі Львова й проповідник Гнат і дидаскал Кирило Транквіліон Ставровецький в 1592 р. й пізніше Степан Зизаній і Юрко Рогатинець для протиуніатської проповіді й інші, як знов острозький гурток доставив Вільні Мелетія Смотрицького. Був час, що східним патріархам здавалося, що львівській школі судилося піддержати підупалу грецьку освіту, як виходить з послання Мелетія Пігаса до московського царя Федора з 1593 р. В трьох посланнях цей патріарх дбав про-освіту, радив закладати школи в кожній єпархії й, зокрема, у Львові, не щадячи на це жодних видатків. Морально піддержував українське шкільництво також Кирило Лукаріс. Тут і джерело думки „Перестороги“, що саме патріархам завдячує Україна своєю школою.
Гаврило Доротеєвич. Львівські культурні сили стали у великій пригоді при організації культурних вогнищ у Києві. Не знати, чи працював також у Києві уродженець Львова Гаврило Доротеєвич, що був у близьких зносинах з Мелетієм Пігасом і Кирилом Лукарісом. Прийнятий до львівського братства, перейшов на сторону Гедеона Балабана, за що й виключено його з братства. В 1614 р. згадував про нього царгородський патріарх Кирило Лукаріс у посланії до львівського братства з порадами щодо кращої організації друкарні, школи тощо. В числі осіб, що замолоду скуштували солодкості наук і пройшли добру школу, назвав патріарх і Доротеєвича, що більше ніж здатний помогти львівському братству в організації школи.
Ставлення братської друкарні до інших українських друкарень у Львові. Одним із головних джерел доходів львівського ставропігійського братства була його друкарня, тому воно добре пильнувало, щоб у Львові не з’явилася інша друкарня церковно-слов’янського письма. А що кілька разів поставали у Львові друкарні для богослужебних книжок, вело братство довгі й коштовні процеси за своє виключне право друкувати церковно-слов’янські книжки. Найперше були довгі процеси з друкарнею Михайла Сльозки в 1638—1668 рр. Це був управитель ставропігійської друкарні, котрий, закупивши друкарню латинською письма, вистарався у короля Володислава IV, патріарха Кирила Лукаріса й митрополита Могили про право друкувати цер-ковно-слов’янські книжки. Одна з виданих Сльозкою книг „Квітна Тріодь“ з 1642 р. має передмову, звернену до Петра Могили, з цінними знадібками до його діяльності. Передмова підкреслює, що Могила заборонив видавати книжки в перекладі з грецької мови на церковно-слов’янську без отравления митрополита. Прикладом цього є й Біблія, над поправою якої працює Могила та, збираючи кошти, думає над її виданням. Це все свідчить про Могилу як про „чудового, дбалого, печаловитого, упреймого, любовного, учи-телного, ділом і словом прикладного пастира“, що для своєї діяльності не пожалував свого маєтку, не говорячи вже про украшения церкви св. Софії, Печерської Лаври, фундації монастирів, шкіл, семінарій для спудеїв на різних місцях. Тим запевнив собі Могила голосне ім’я в потомності.
Все-таки панегірик не перешкодив Могилі кинути анафему на Сльозку, коли він почав передруковувати видання, що передтим вийшли з друкарні Печерської Лаври.
Три роки (1638—1640) мала львівська Ставропігія клопіт з друкарнею Андрія Скульського, що, заприязнений з Сльозкою, став спільником друкарні, а потім виготовив свій шрифт й почав на свій кошт друкувати книжки. Крім того, наприкінці першої половини XVII ст. находилася при катедрі св. Юра друкарня єпископа Арсенія Желиборського, від 1688 до 1690 рр. друкарня єпископа Йосипа Шумлянського, василіянська на початку XVIII ст. і ін. Процесувалося львівське братство також з друкарнею унівського монастиря, яку заложив ігумен Варлаам Шептицький 1660 р. й яка продовжала свою видавничу діяльність до кінця 70 рр. XVIII ст.
З видань братської друкарні. З видань львівської друкарні треба згадати „Октоїх“ з 1630 р. з огляду на передмову, де подані історичні дані про заснування братства, про віднову братської друкарні, що згоріла передтим, і про працю над поправою тексту „Октоїха“. За дорученням єпископа Гедеона Балабана підготовлені до видання „Книга про священство Івана Золотоустого“ та його ж „Бесіди на Діяння апостолів“. У передмові до першої, що вийшла 1614 р., саме згадує видавець про те, як Балабан не щадив видатків на поширення книг. Бесіди вийшли у Києві 1624 р. В 1609 р. вийшла з львівської друкарні невеличка брошурка Івана Золотоустого, а саме „Бесіда, вибрана про виховання дітей“. Цікава тут віршована передмова. Заявивши, що переклад Бесіди Золотоустого продиктований дбалістю про чесне виховання учнів у молодості, автор говорить про користь науки,
с котрои якъ зъ жродла все доброе походить:
и презь ню чловЪкъ чловекомь ся находить.
Котрую такъ наддеръ святые поважають,
же злотым уроженямъ ей называють.
Той то родзай нЪкгды нехай ся не зводить,
але. ся завше вь народі» людскомь находить.
О к'отруй цный народь рускій занедбаваегь
и за подлейшую речь собЪ покладаеть.
Зачимъ вьсякій нерядъ и все злое походить
и до погорженя цный тотъ народъ приходить,
же для простоты МНОІХ) ся ихъ уругають
и не наукою очи заммдляваютъ...