16. Характеристика та вплив Вишенського

Відгомін лектури Вишенського в його писаннях. У тім останнім відомім творі Вишенського бачимо цитати поза Іваном Золотоустим ще з Діонисія Ареопагіта, Василія Великого, Івана Ліствичника, Ісаака Сиріянина, Симеона нового Богослова, Григорія Синагга. З церковних письменників не-аскетичного напряму цитує автор в інших своїх писаннях Никона, Єпіфанія Кіпрського й Збірник афонський. Хоч пильно читав усе Святе Письмо, окремий вплив мали на Вишенського деякі старозавітні пророки й св.Павло. Згадує послання св.Петра, Івана й Юди. Апокрифічним „Плачем землі“ перейнявся так дуже, що перефразував його. В „Зачіпці“ приходять аналогічні риси й методи, що в „Пренію Панагіота сь Азимитомь“. Які твори сучасної полемічної літератури були відомі Виш енському, згадувалося вище.

Гаряче чуття Вишенського. Коли б йшлосяя про характеристику Вишенського, найголовніша риса його характеру — це гаряче чуття, жива уява й щирий запал для справи. Його чуття гуманне, повне благородства, алГе й заразом часто різке немов за принципом: коли битись, дак не миритись. Дуже симпатичним робить для нас Вишенського його оборона монастирських і єпископських підданих, хоч не можна не відзначити, що в таких випадках автор говорить звичайно про міщаи і не згадує про терпіння підданих під світськими панами, коли, наприклад, Скарга виступив гостро проти панів узагалі, пишучи, „що як зерна під млинським каменем, так ці селяни під своїми панами“. Заховати міру в живім чутті допомагало Вишенському у високім рівні розвинене моральне почуття, яким наскрізь пройнятий письменник умів охоронитися від аскетичного доктринерства, вирівнював недостачу абстракційної думки й ширшого знання та зручно вгадував те, чого не треба робити, до чого не треба прагнути. Таким чином був* 'Він, за влучним висловом Франка, „немов непідкупна совість українського народу, голос котрої, непідкрашении і иізкиїґГ~дуже часто, немилий, інколи бував занадто строгий, але все щирий і в основі своїй правдивий“.

Поетична уява Вииіенського. У тісному зв’язку з живим чуттям стогть його гаряча поетична уява. Наш автор вщзначається у високій мірі талантом думати образами, замість абстрактних понять бачити й малюваати пластичні картини, послугуватися пластичними порівняннями або й цілими оповіданнями та довгими низками окликів, питань і апостроф. Його писання відзначаються йоживленою драматичною формою й високою мистецькою будовою, до чого потрібні зразки найшов автор у гімнах Єфрема Сирина, в проповідях Івана Дамаскина й передовсім у найвищім ступні церковної греко-візантійської пмнслогп — в акафістах, таких популярних на українських землях. Однак, говорячи про поетичний бік писань Вишенського, треба сказати, що його знижують декуди стерті риторичні фрази, запозичені з візантійських зразків або Гх наслідувань на східнословЕнському грунти Й~Тут дуже зручно користувався всіма викрутами риторичного мистецтва, хоч сам був запеклим ворогом усяких діалектичних силлогізмів і риторики. Замість якихось нових аргументів в обороні православ’я Вишенський кидав не раз у народ якесь влучне слово або пластичне порівняння й цим викликав у читачів та слухачів сильне враження від своїх писань і переконував їх більше, ніж крутими богословськими доказами. А шо з великою зручністю вмів користуватися зброєю гумору й іронії, що писав з пафосом, який_доходив до_ екстазу, сильними и різкими висловами, не^- позбавленими інколи грубоватосгі, давав аж занадто яскравий малюнок. Його послання ставали вогненними полемічними памфлетами, які враховували безпосередні враження українського громадянства, хоч автор і не був справжнім полемістом.

Релігійні й суспільні погляди Вишенського. Як людина щирої^та глибокої ^тобс^шіхзі^й віри, Вишенський в релігіиних“поглядШГ^бувспіритуа}пСтом. В суспільних поглядах Вишенський ставив на найвищий ступінь життєвої мудрості аскетизм, але пізніше робив уже великі поступки світському життю. Одначе життя тодішньої України, зокрема погляди, вірування, церковний лад, суспільні звичаї й звичаї, ніхто з письменників середньої доби не змалював так широко й в такій повноті, як Вишенський.

Становище Вишенського в письменстві Як найвизначніший представник доби українського відродження щодо мови, форми й духу писань, Вишенський незалежно від Артемія й Курбського став вимовним речником цілої культурної течії серед тодішнього українського консерватизму, старовірства. Але разом із тим Вишенським і як письменник — це постать незвичайна._сильна, нягкріяь оригінальна. Він уніс стільки свіжих красок у свої послання, стільки безпосереднього виливу чуття та пластики картин своєї сильно розвиненої індивідуальності, що не тільки став найбільшим українським письменником середнього періоду нашої літератури, але глибиною свого гуманного демократичного настрою став предтечею найгарячіших виступів в обороні скривджених і пригнічених народних мас в українській літературі XIX ст. Правда, Вишенський швидко пішов у забуття, бо забуто його ідеал, бо те, що він уважав найбільше ворожим для України та православ’я, стало незабаром сильною зброєю в обороні православ’я і витворило ціле письменство свого напряму, яке відбивало в собі сучасні інтереси українського народу й підтримувало серед нього дух поступу й розвитку, але тим не зменшуються його заслуго ні для історії української літератури, ні для пробудження української національної свідомості, хоч би під плащиком православної церкви.

Мова Вишенського. Ще кілька слів про мову та стиль Вишенського. Його мова жива, сильна, енергічна, не залежить невільничо від церковнослов’янських зразків, тому зрозуміла, зближена до народної мови, пливе свобід-но, йсно, живо. Для пластики Іидвирас він народні форми та слова, не гордує в потребі й силою полонізмів й сипле як з рукава ^рнпогіз^ями Зокрема, цікаві у нього зложені слова, як: аєровимислний, скачомудрець, грошо-владатель, богочревці, писаредрачі й багато інших.

Стиль Вишенського. Стиль Вишенського такий багатий, різнородьщй^ і цвітистий, що в усій українській літературі до Котляревського^ВишенГький уступає" хіба "одному „Слову про похід Ігоря^ілцодо пластичності й сили індивідуального вислову! Фраза^ Вишенського не довга й н§^гзЕ*»рг>т*я, послідовно розчленовується на частини, ллється ^пдавно^ поступово переходить від нижчого до~щораз~ вищого ступеня і закінчується кількома сильними акордами. Під рпли-вом захоплення автора деколи слова мимоволі починають римуватися, не говорячи вже про те, що силу його вислову видно наглядно в епітетах, порівняннях і алегоріях.

^г Питання й відповіді православному з папістом. Відгомін писань Вишенського бачимо в творах Мелетія Смот-рицького, в „Пересторозі“, „Вопросахъ и отвЪтахъ православному зъ папЪжникомъ“ з 1603 р., в „СовЪтованш о благочестіи“ з 1621 р. й інших писаннях. Згадані „Питання і відповіді“ цікаві з літературного боку тільки тим, що починаються віршем, який дає акростих (Хранися італіан), що згадують про писання єзуїтів Скарги з 1577 р. й Венедикта Гербеста та що на них відбився вплив Вишенського. Про вплив послань Вишенського хай говорить між іншим те місце, де мова про уніатських єпископів. Наприклад, „не були пастирями, ані не є, але блюзнителями та звідниками. Бо як розбійники на столиці через міць золота й срібла й людською помоччю і хитрістю вступили, щоб володіти маєтками, а не церквою. Дірою влізли, а не дверми“. Або: „Покажи мені ти в тих єпископах, чи вони, будучи світськими, не тільки Христові заповіді всі заховали, але хоч один яку згідно з євангельськими словами заховав? Де потерпів ближньому, і не судився з ним, і благословив його замість клятви або відібрання маєтку або зроблення кривди“ і т.д. „Де відрікся світу, маєтності, любові, посвячення? Де прийняв убогість, скинув з себе старого чоловіка, потім очистився, випробувався в пустині або відлучився від людей? Чи не бачиш, що брехнею обіцянку тільки зробив? Сьогодні — вояк, володар, багач, розкішник, а завтра — з тими самими маєтками, ні в чім убогості не заживши, для інших маєтків, щоб був більший пан і багатший і слуг більше щоб мав, страв столи повні й багатші!! Не щоб про церкви й душі дбав, але щоб багатство золота .та срібла зібрав — для того змагає до єпископства!!!“ і т.д. Автор „Питань і відповідей“ перейняв у Вишенського також погляд на світську науку. Він пише, що „світська мудрість - це дурнота у Бога“, що вона „бісовська“, він невдоволений, що латинники вчаться Арі-стотеля, Платона й Ціцерона й т.д.

„Нарада над благочестям*\ Сильний вплив думок Вишенського бачимо в „Сов*Ьтованіи о благочестіи“, себто радах відновленого в 1620 р. українського православного єпископату й передового духовенства, як заховати та зростити в українському народі віру й догми східної церкви. Цікава ця „Нарада“ ще й зрозумінням того, що в* 1621 р. оборонили Польщу від татарів і турків своєю кров’ю й головами славні українці, а саме „преславуте запорозьке войско“. Вона й постановила врочисто святкувати день „українського апостола“ Андрія, бо „на київських горах ноги його стали й Україну очі його/бачили й уста благословили й він сімена віри у нас посіяв“.

Вплив Вишенського на інші писання. На підставі послань Вишенського до Острозького й єпископів і сухого реєстру єресей єродиякона печерського монастиря Леонтія п. н. „Коротке оповідання про тридцять чотири єресі“ повстали „Докази латинників і уніатів, що їхній рукопис зберігається в бібліотеці гр.Толстого. Деяким впливом відбилися писання Вишенського також на “Пересторозі".