Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

20. Пам’ятки віршового письменства

Вірші Памви Беринди. Діалоги Кирила Транквіліона Ставровецького на Різдво й Великдень в’яжуть його з тими початками різдвяного й великодного діалогу, що вийшли з львівської ставропігійської школи та друкарні. В

1616 р. видав тут друкар ієромонах Памва. Беринда свій різдвяний діалог для сімох хлопців або вісьмох з епілогом п.н. „На Рождество Христа Бога и Спаса нашего Іисус Христа вірші для утіхи православным хриспаномъ“, присвячені єпископові Тисаровському „за коляду і щедрий день“. Звідти й довідуємося, що ці вірші віддекламували діти, очевидно, учні школи. Переповідаючи відомі з євангельського оповідання події при народженні Христа, автор все-таки вніс дещо живого елементу: коли пастухи вертали від поклону Христові,, почали вони співати 

и зъ радости оное гойне выскакати, 

презъ поле до стад своихъ що в скокъ ся маючи, 

в пищалки весело собЪ заграваючи.

Потомъ, — вкладає автор в уста пастухів, — пЪсни почалихмы 

просто складати

и при музыцЪ пастырской корикговати.

Наконец, кгдысъмы юж до кошарнь своих пришли, 

тамехмы, якъ и перше, все зась вцале нашли.

Где тыжъ и овечки намъ веселья додали, 

кгдысъмы им в пищалки нашЪ разне заграли, 

бо бегечучи почали рЪзко скакати, 

радости и веселья намъ збыть додавати, 

по горахъ и падолахъ ся уганяючи, 

нас скоки своими удобромысляючи.

До діалогу додані так само без дрібки поетичного тепла вірші на Степана, Обрізання Господнє, Василія Великого й Богоявления.

Вірші з трагедії про терпіння Христа. Львівські великодні діалоги походять з 1630 й 1631 р. Це „Вірші зъ трагодіи Христос пасхонъ Григоріа Богослова“ на Велику П’ятницю й Великдень і „Розмьшілянє о муці Христа Спасителя нашего, притымъ веселая радость зъ триум-фалного є го воскресенія“ ченця Йоаникія Волковича. В порівнянні з грецькою трагедією українські Вірші — це дуже свобідне переповідження поодиноких уступів ори

гіналу. Живіше змальована картина знищення Єрусалима римськими військами й ширше виведений лемент Богородиці. Наскільки оригінальні інші вірші й чи ціла книжечка - це твір друкаря Андрія Сеульського (Скіль-ського), досі не стверджено. Вірші присвячені воєводі Молдавської землі Миронові Бернав-ському за його кти-торські заслуги для різних церков і монастирів узагалі та львівської Успенської церкви зокрема.

Про друкаря, а може й автора Віршів Сеульського знаємо, що походив із львівської міщанської родини, що пустився у мандрівку з друкарським верстатом, що повернувшись з мандрівки, став спільником друкаря Михайла Сльозки, що друкарське ремесло втягнуло його в процеси з ставропігійською друкарнею і з Сльозкою, що одержавши дозвіл у короля на власну друкарню і не маючи потрібних на це грошових засобів, друкував якийсь час церковні книги в друкарні при катедрі єпископа Арсенія Желиборського, а коли Желиборський зблизився до ставропігійського братства, перейшов відразу чи трохи пізніше до Унева. З побутом в Уневі зв’язані страшні тортури поляків над ним, що підозрівали його в шпіонажі на дсористь козацтва з приводу якогось перехопленого листа з Унева до Скульського.


Роздуми Йоаникія Волковича. Як і Вірші, так і Роздуми віддекламували учні ставропігійської школи в церкві. Не так про Вірші, як саме про діалог Волковича треба сказати, що він важний з того погляду, що дає досі відомий найстарший текст української драматичної вистави на пасійні теми, хоч маємо свідоцтво Вишенського про українські драматичні вистави у Львові вже на початку XVII ст. Ролі відіграли діти визначних львівських міщан. В діалозі виступає 13 осіб, 3 побожні душі й 10 вісників. Зрештою, діалог Волковича дуже слабий, а мова його дуже занечищена полонізмами. З присвят книжки двом визначним міщанам Лангишеві й Савичеві можна здогадуватися, що був. це рід дяки за добродійства, третя присвята — Петрові Могилі. Волкович був проповідником при Успенській церкві.

Лемент дому княжат Острозьких. Львівський Плач з приводу смерті Григорія Желиборського 1615 р. та два луцькі друки 1628 р. („Епікідіон“ Степана Полумерковича й „Лемент єродиякона Давида Андреевича“) досі не досліджені.

Два Лементи зв’язані з Острогом. Перший „Ламенть дому княжать Острозскихъ над зешлым с того свЪта ясне освецонымъ княжатемъ Алекнъдромъ Конъстантиновичомъ, княжатем острозскимъ, воеводою волыньским. В року ти-сячном шестьсот третемъ мЪсяца декевріа й дня“. Єдиний дефектний примірник зберігається в болгарській Народній Бібліотеці в Софії; Початку бракує, далі йдуть слова: Від вдови, від небіщика до жінки, до товаришів, від батька до синів, де між іншим читаємо упімнення:

Пам’ятайте, жесте с княжать рускихъ острозскихъ вышли, 

ихъ вЪру, дальность і набожность мЪйте на мысли.

Покійник жадає, щоб у роді Острозьких не було апостатів від православної віри,

продкове бовЪмъ ваши кгды вЪру якъ тарчъ держали, непріятели дому ихъ завше предъ ними дрыжали.

Тою были славни, тою маетности набыли...

Далі йдуть „слова до слуг“, „до всіх посполите“, „князь Януш до брата“. На жаль, навіть в середині бракує листків. Правдоподібно автором цього Лементу був один із учителів острозької школи. Він не багатий змістом і написаний дуже обережно з огляду на боротьбу, що точилася тоді між православ’ям, куди належав покійник, і католицтвом, що його прихильником був його брат. Лемент написаний довгими римованими віршами без правильного розміру.

Варварське діло преподобниці та його 'наслідок. Діло князя Костянтина Острозького знівечила його внучка, єзуїтська преподобниця Анна-Алоїза Ходкевичева, що на місці острозької школи заснувала в 1624 р. єзуїтську колегію. За намовою єзуїтів вона звеліла в 1636 р. сйоїм слугам забрати з замкової богоявленської церкви домовину з тілом її батька князя Олександра Острозького, з приводу смерті котрого написаний перший острозький Лемент, і перенести її до збудованого нею костела при острозькій єзуїтській колегії. Цього варварського діла довершила преподобниця на сам Великдень, викликавши велике обурення серед православних міщан Острога. У великодний понеділок вийшов народ по службі божій з Богоявленської церкви на звичайний хрестовий обхід. Саме тоді вертала з костела Анна-Алоїза в кареті, оточена двораками та слугами. Її дорога вела^ через міст, що вів до замку сливе попри саму браму Богоявленської церкви, де стояли маси народу й не послухали наказу княгині зробити дорогу. Тоді один міщанин ударив панського гайдука, у відповідь на що візник, що сидів на козлі, почав бити пугою людей, щоб розступилися.

Другий острозький Лемент. Прийшло до кривавої бійки — й острозька трагедія з 1636 р. стала темою Лементу, два місяці по кривавій драмі, автора, підписаного ініціалами М.Н. „з Рівного, з найубожчої школи“, очевидно її вчителя. Автор не був очевидцем події, тільки покликається на оповідання шановних людей. Працю письменника порівнює з подвигом вояка й думає, що обов’язок письменника присвячувати свої праці князям і монархам. Сам автор присвятив свій твір Петрові Могилі з пошани за фундування київської колегії. Хотя-чи бути вповні безстороннім, автор дивиться на людські вчинки з загальнолюдської справедливості й з тої причини стає в обороні слабих і пригнічених, не тільки з самого почуття кровного споріднення з ними. Автор говорить з поміркуванням і про католиків, що більше, навіть Анну-Алоїзу називає „поцтивою матроною“ і входить в її душевний стан, коли вона втекла на кладовище й там плакала в часі бійки:

Юж я на обі стороні правду признати мушу, 

а похлібовать жадному намній ся не кушу.

Пане Боже, пожалься обоїх пригоди, 

межи духовними так великої незгоди, -

говорить автор. Він дивується, що свої своїх убивають, а в справах релігійної совісті він домагається толеранції для всіх релігій, бо „кождий своїм способом хвалить Пана своєго“. Роздумуючи над трагедією з 1636 р., він пише:

Білше убогий там єсть виноватий

і предше згинеть ніжли богатий; 

хто зась ліпше пінязми заложить, 

той ся не тривожить.

І його думка несеться в славну бувальщину нещасливого міста, а згадка про неї зворушує нас:

О ти Острогу, місто справедливое...

Тись било хлібом завжди приходневи,

ти убогому маткою било студентови, в тобі хто мешкав, нігди не шкодовав, хто ся шановав.

Лемент складається з властивого плачу й додатку без кінця, простішого й яснішого у вислові й реальнішого в малювання подробиць.

Трудності в силабічному віршуванні Автор Лементу силкувався написати його силабічними віршами й пильно слідкував за римою як головною прикметою віршованої форми, а не дбав про рівне число складів у рядках, що обов’язкове у силабічних віршах. Силабічне віршування відповідне для тих мов, у котрих наголос займає якесь постійне місце в слові, наприклад в польській мові на передостаннім складі. В такому разі рівноскладовість рядків оживлюється хіба присутністю цезури, що ділить рядок на дві більш-менш рівні половини. Тимчасом в українській поезії й пісні віршова форма опирається на рухомий наголос. Це й було причиною неправильної будови силабічного віршування у автора, тим більше, що він полюбляв нерівноскладовий розмір вірша, відомий з дум.

Вірші невідомого автора на релігійні теми. Боротьбу давніх і нових течій спостерігаємо в такій самій силі, як у сучасних літературних пам’ятках, такбж у пам’ятках тодішньої нашої публіцистики, так званім полемічнім письменстві. Невідомий автор кінця XVI — початку XVII ст. писав вірші полемічні, похвальні й моралізуючі. В полемічних віршах виступав проти антитринітарів, бо звинувачує єретиків, що не розуміють догм Трійці, божества та предвічності Христа й божественності св. Духа. Джерелами для автора послужили: Євангеліє,

Діяння і Посланія апостолів, Псалтир і церковні співи. Зберігся збірник з 49 віршами, про які треба вже тому тут згадати, що з полемічним письменством не мають вони нічого спільного.