1. Вступні уваги до полемічного письменства
Розквіт полемічного письменства як наслідок Берестейської унії. Тому, що Берестейський собор з 1596 поділився на два, православний і католиііько-уніатський, зараз після того розгорілася письменна полеміка на тему, котрий з тих двох соборів правосильніий. Польський уряд, католицькі й уніатські круги дотримувалися погляду, що справа унії належить до ієрархії, а вона вирішила її вже безповоротно. Православні знову опиралися на церковних канонах і казали, що єпископи могли особисто приймати таку віру, якої бажали, але долю української й білоруської церков не можна було вирішувати без участі її зверхника~ — царгородського патріарха а крім того, без собору не тільки духовної, але й світської України й Білорусі. Щоб ослабити цей канонічний бік справи, висунули католики два настійні закиди, один, що Никифор був ошуканцем, шпигуном і підозрілою людиною, а другий, що в православнім соборі брали участь протестанти.
Справи полемічного письменства. В історичному розвитку цього полемічного письменства, себто початків зорганізованої української публіцистики, поруч постійних пи-тань, які не сходили з полемічних писань протягом усього письменства, виступають на переміну й такҐ~Тправи, які тільки хвилево викликали цікавість, а пізніше' відходили на другий план. До таких постійних питань належали: питання про першенство римсьісо?о"1їаТГи, про походження св. Духа, чистилище, прісний і квасний хліб в Евхаристії ігри (Іюиму при Часті я. про піст,—хресний знак,—уживання, образів, новий календар і інші обрядові відмінності між грецькою і римською 'церквами. На першому місці стояв завжди спір про першенство_папи й додаток „і від Сина“ в слова5Г~тйшшга- віри про ТгГоходження св. Духа-
Точки складності релігійних спорів. Ставлення спірних питань виходило сливе завжди від католицьких і уніатських полемістів. Вони саме зразу видвигнули сумне положення сучасної української й білоруської церков та з огляду на замічені там неправильності домагалися під5-порядкування її під владу римського папи. Так ставили католики справу до Берестейської унії. Після неї осередок складності спору перейшов на історію. Тут поперед усього спинилися на Флорентійській унії, бо з неї бажали утворити основу для Берестейської унії. Коли це не вдалося, осередок складності перенісся на перші сторінки української та взагалі східнослов’янської історії. Католицькі й уніатські полемісти старалися доказати, що українська церква бере свій початок не з Царгорода, а з Рима, що цей первісний зв’язок української церкви з римською ніколи не переривався, хіба за рідкими винятками, й що Флорен тійська та Берестейська унії були тільки пригадкою того відвічного зв’язку, котрий ослабав від часу до часу.
Чому історик літератури не обминає полемічного письменства. Хоч уся та полеміка важніша для історика взагалі й історика української церкви зокрема, ніж для історика письменства, все-таки з огляду на її релігійно-церковне й культурно-національне значення не може її мовчки поминути й історик письменства, бо ж брали в ній участь письменники, які вложили ^^і^цеголку в скарбницю нашого письменства й духовного життя," з одного боку, й між полемічними писаннями зустрічаються, твори, невільні від пафосу^ поезії та взагалі меншої чи більшої літературної стійкості, з другого боку.
Сізіфова робота полемістів. Все-таки і про православних, і про уніатських, і про католицьких полемістів треба сказати, що вони виконували Сізіфову роботу, вічно повторювали ті самі закиди й ті самі докори, бо останні відбивалися від противної сторони, як горох від стіни. Всі були менше чи більше тенденційні, односторонні й несправедливі. Старалися збити противника з шляху, висміяти його, видумували чуда, вказували на рід смерті як на кару за апостазію, наводили сфальшовані документи й листи як справжні, а правдиві відкидали як підроблені, вигадували всякі дивні історії й т. ін.