6. Іпатій Потій

Автор „Антірризіса". Свій лист до князя Острозького й відповідь на „Відпис“ Клирика Острозького надрукував Потій в додатку до своєї відповіді на „Апокрізіс“ Філалета, що її видав п.н. „Антірризіс“ в 1599 р. в тодішній літературній мові й 1600 р. по-польськи. Стебельський приписував авторство корцирському грекові Петрові Арку-дієві, що з Рима приїхав із Потієм і був учителем в уніатських школах. Одначе на справжнього автора вказав уже автор „Перестороги“, а саме на Потія. На це вказує також загальний характер твору, відомий з інших Потієвих писань, не тільки в думках, але й у висловах подібні або й ідентичні з іншими писаннями Потія місця „Антірризіса“, його присвята Льву Сапізі й т. ін. Українське видання збереглося без заголовного листка, тому й не знаємо, чи заголовок його був ідентичний з польським, де взагалі не поданий автор, навіть псевдонімно.

З передмови Потія до „Антірризіса“. У передмові до відповіді на „Відпис“ Клирика Острозького Потій пише, що його антагоніст закрив своє обличчя маскою. Порівнює його з студентом, що виконуючи свою роль в комедії, вбирається в коштовну одіж царя або князя, йде поважно й немов хоче сказати щось велике й мудре, а коли забудеться, наробить із своєї, поважної постави багато сміху та кпин, бо плете, що навинеться йому на язик. Коли ж стягнуть з нього царську одіж, по-старому, як дячки, бігає з іншими старцями попід вікнами з горшком і співає стару пісню. Це порівняння пішло звідти, що Потій образився, бо не відписав йому сам князь, десять слів котрого були б мудріші й їх прийняв би Потій з більшою дякою. В справі Берестейського собору відіслав Потій Клирика Острозького „до відповіді одного побожного мужа Філотея і до книжок, названих “Антірризіс", котрі писав проти вашого Філалета, доказуючи, що він є Філапсевдом (брехнелюбом), а не Філалетом (правдолюбом)*'. На зауваження Клирика Острозького в справі місця в сенаті відтяв Потій: „Не противлюся твоїй молодості, бо ти студент і по-студентськи пишеш. І коли ти в острозькій школі навчився чесним людям примовляти, показується неабияка вправа й гідність цієї школи. Але, здається, швидше де в корчмі за горілкою ти навчився цієї діалектики“.

Спосіб писання у Потія. Взагалі Потій пише живо, місцями навіть дотепно, все нервово, різко й досить вульгарно, як у теперішніх часах публіцист середньої руки. Перевершуючи щодо гостроти тону „Апокрізіс“, порівняйте епітети, які кидає Філалетові й прості лайки, - „Антірризіс“ далеко не дорівнює йому літературним обробленням. Тому, що Потій у своїй відповіді аналізує листок за листком „Апокрізіса“, його твір без системи, хаотичний, але за те доповнює матеріал „Апокрізіса“ новими документами. Словом, відповідь вийшла така, що Мелетій Смот-рицький іронізував з Потія.

„Антірризіс“ про становище українського духовенства. Для історика нашого культурного життя книжка дає низку цікавих подробиць. Такими є вістки про становище українського духовенства. Автор питає, хто відізвався на сеймах і сеймиках, коли єретики перетворювали церкви в шопи й стайні, хто промовив хоч слово за владик і їх духовенство, за бідних попів, коли їх кривджено, коли церковні добра й надання їх відбирано, попів небожат за простих хлопців і гірше ніж за хлопів повертано, між гарбарів і шевців, а може після всіх на універсалах кладено, від осіб своїх і від обійстя церковного побори на них ставлено? Такої нечисті не терплять ні жидівські школи ні татарські мечеті! Подивіться тільки, що це за слово: піп від обійстя церковного повинен дати два золоті податку, а протопоп чотири. Покажіть же мені, де так написано про рабінів і жидівських 'шкільників, щоб від школи платили так, як наші попове від християнських церков? Чи це крамарі над товаром сидять, що від церков неначе від якого товару - мусять платити. А яке пошанування . українських попів від їх власних панів, а може більше від тих, котрі називають себе українцями: що в деяких з підводою їздити, з плугом на роботу до панів своїх ходити мусять? Про ті всі кривди й утиски згадані, не згадуючи побоїв, арешту, що також у деяких буває, де, коли про це наші мальовані православники говорили, на котрім коли з’їзді або сеймі за це вставилися або його королівську милість просили, щоби згідно зі стародавніми привілеями були заховані?

Потій глузує, що єретики люблять православних, бо не диспутують з ними тому, що останні самі нічого не знають. А єретики по одному ловлять православних; не дивно, що в Новгородськім повіті ледве сотий шляхетський дім не заражений єрессю.

Життєписні дані про Іпатія Потія. З огляду на те, що „Антірризіс“ найповажніший твір Потія, не від речі буде подати тут кілька життєписних даних про нього. Народився 1541 р. в Рожанці, Володавського повіту, в сім’ї православних українців. Вирісши в придворній сфері, Адам (таке було його світське ім’я), одержав дуже добру освіту: в дитинстві вчився в кальвінській школі князя Радзивіла, пізніше в краківській академії. Підпавши' під вплив протестантизму, був його віроісповідником до 33 року життя, коли повернувся знов до православної віри. Ще перед тим покинув службу в Радзивіла та став королівським секретарем. Завдяки цьому встановив близькі особисті зв’язки з найвищими католицькими духовними особами. Під 1580 р. зустрічаємо Потія вже на становищі земського судді в Бересті, а дев’ять літ пізніше на становищі берестейського каштеляна, через що увійшов до сенату.

Писання Потія. Освічений і з практичними навичками, Потій вступив у 54 рік життя в релігійну полеміку пером, а що уніати не мали зразу кваліфікованих працівників, пробув на цім становищі кільканадцять літ, написав „Унію“, переклав „Берестейський Синод“ Скарги, підготував „Справедливе описання поступку й справи Берестейського синоду“, відповів на „Відпис“ Клирика Острозького й на „Апокрізіс“, в 1603 р. видав „Оборону св. синоду Флорентійського“ по-польськи, рік пізніше тодішньою літературною мовою, в 1605 р. видав посланіє Мисаїла, в рік пізніше й по-польськи в книжці „Права та привілеї від

найясніших королів польських“. Досі не віднайдені тексти таких його писань: „Розмова берестянина з братчиком“ з 1604 р. (що це Потіїв твір, свідчить рукописне полемічне писання з 1606 р. „О ереси отступниковъ, которыя сут новое Руси, сирЬчъ унЬятовъ“), „Відроджений Наливайко“ з 1607 р. й „Єресі незнання та політика попів і міщан віденського братства“ з 1608 р., зате дійшли його „Гармонія“ з 1608 р. й „Звідомлення про події з віденськими церквами в 1608 і 1609 рр.“.

Крім того, здобув славу дуже талановитого проповідника. Залишив по собі кількасот промов і повчань, але поки його шанувальники надумалися видати їх, більшу частину матеріалів було втрачено безповоротно. Умер 1613 р. Перше видання його 74 проповідей вийшло в 1674 р. тодішньою літературною мовою, дальші в 1714 р. і 1778 р. в польському перекладі. В польськім виданні видав Лев Кишка упоминальний лист патріарха Мелетія до Потія з 1599 р., надрукований в Дермані 1605 р., й велику різку відповідь Потія на нього, де Потій назвав Мелетія „авгс-бурзьким пастирем, що змішав із молоком правовірних грецьких отців жовч Лютера, миро Кальвіна й трутизну Цвінглі“*

Намагання Потія доказати безперервний зв'язок православної церкви з римською. Недоліком полемістів із уніатського боку треба й пояснити, що полемічні писання Потія виходили без назви автора або під псевдонімами. Так, „Оборону Флорентійського собору“ буцімто написав ректор Віденської уніатської колегії Петро Федорович, зате нема потреби сумніватися, що польський переклад підготував віденський архімандрит Гелязій Русовський, а незалежно від того єзуїт Каспер Пентковський в 1609 р. „Історію Флорентійського собору“ Потія викликала не тільки потреба відповісти на „Історію“ того ж собору Клирика Острозького, але ще більше намагання виробити переконання, що Берестейська унія сильна не своєю влас-ною силою, але вона є тільки простим відновленням старовини. Таким чином владики, що прийняли унію, не відступники, а оборонці старовини. Що більше, всі привілеї, які одержала православна церква від польських королів від часу Флорентійської унії, дістала вона під тою умовою, що прийме унію. І дальші заходи Потія пішли в тім напрямі, щоб доказати, що зв’язок православної церкви з римським престолом не переривався від часу Флорентійської унії, а по Берестейській унії православним легко прийняти унію, бо від католиків відрізняють їх тільки другорядні відміни, а тим часом глибокі різниці відділяють і православну й католицьку церкву від протестантизму.

Потієва „Гармонія". Усі ці думки втілював Потій в „Гармонії“. Виказуючи тут невластиву практику православних при уживанні сімох тайн, він стає предтечею Касіяна Саковича, що поширив такі закиди й на уніатів, причому в більшій мірі. Цікаві тут побутові подробиці, які проступають при сьомій тайні:

„А тепер уже до такого свавільства прийшло, що й по поставленні попи женяться, а інші є не тільки двоєженцями, але й триженцями. Нарешті й ченці побісилися: покинувши клобук, жінок беруть!... Але мені не подобаються ті часті розводи бісівські“.... Хвалить безженство в римській церкві, бо Україна має тепер великі труднощі „з боку попівських жінок і людей, що всі дідичним правом горнуться до церковних маєтків. А наслідник, іцо служить церкві, не має де часом і хліба заробити. А далі надіючися на дідичні церкви, й мало вчаться, бо не по гідності, але в спадщині дістають церкви“.

З передмови Мелетія Смотрицького до „Антіграфе". На Потієві „Єресі“ й „Гармонію“ відповів Мелетій Смот-рицький у польській книжці з 1608 р. п. н. „Антіграфе“ віленського друку. З історично-літературного боку цікаве з передмови до читача те місце, де йдеться про відповідь на „Апокрізіс“:

Знаю, що Філалетові пробував хтось відписувати. Одначе як із цим справився? Так, як сам цей закликаний письмака написав у своїй передмові, що відписує не на всі ті книжки, але тільки на деякі з них місця. І хто ж коли чув про таке відписування? А чи ж мій любий писаре,.-не просив тебе Філалет у своїй передмові про те, „щоб ти (коли б хотів що на це йому відписувати) одного не минав, а іншого не збивав, пережуваючи що м’якші тільки кусники, але полишаючи кістки, котрими ти міг би вдавитися“. Подивися сам, — прошу тебе, — чи це його пророцтво не виповнилося в тій твоїй відповіді, далеко меншій щодо самої предметовості? Та хвалю цей твій і твоїх намір, що хоч не міг з цим справитися, поважився одначе кидати мотикою на сонце, добре пам'ятаючи знану латинську приповідку: in magnis volusse sat est. А де ж - прошу тебе — відповіли ти й твій табір, котрого тримаєшся, на інші чотири книжки з Острога, а три з Вільни, вже не на сам тільки Берестейський собор, але сливе на всі основніші й до спасіння душі належні справи й обряди, книжки, котрі видали на світ з друку ті, котрі йдуть слідами стародавньої нашої релігії? Затверді це оріхи для тебе....

Полеміка Смотрицького з Потієм. Авторові брошур, на які відписує, докоряє автор „Антіграфе“ тим, що той закидає православним неправдиві речі, навіть явні брехні або в свою власну одіж убирає інших. Таких прикмет, якими відзначаються уніати, нема у православних. Чи нема між уніатськими духовниками таких, котрі вже по висвяченні взяли нешлюбну жінку й, незважаючи на це, не тільки лишилися надалі священиками, навіть при митрополитові, але й є духовними наставниками, а навіть його вікаріями? Не згадуючи про дику провінцію, в самім столичнім місті Вільні с священики, які другий раз шлюб узяли. Злочинці, засуджені вироками головних трибунальських судів, мають місця в уніатів. А вже й не говорити про всякі дозволи, противні духовному та світському праву, як подружжя близьких собі кров’ю осіб „в разі щедрого датку“, розводи, сваволі й бешкети уніатського попівста.

Мелетій Смотрицький про своє авторство. Що автором „Антіграфе“ був Мелетій Смотрицький, він сам признався в „Апології“. Тут так мотивував свос пізнє прилучення до унії: „Я зробив це по моїм великім досліді й досвіді. Цього добре свідомі ті, котрим були відомі мої елюкубрації проти писання з заголовком “Унія", проти „Розмови берестянина з братчиком“, проти „Відродженого Наливайка“, проти „Політики“, незнання і набоженства віленських новоцерківіян. Усе те, що я написав, було приготоване до оголошення друком, щоб випустити вже по виданні „Плачу“. Не згадую „Оправдання“, „Оборони“ його, „Відпору“, „Усправедливлення“ й подібних писань.... Мабуть, і тепер находиться в бібліотеці монастиря церковного віленського братства „Розвідка про походження св. Духа“, написана по-польськи способом силлогізмів, які завдають греки римлянам і навідворот - грекам римляни. Цю розвідку дав я до читання моєму попередникові на цім місці архімандритові. За цю розвідку те місце тоді так заворушилося, що я мусив замовчати з огляду на те, що справа викликала більше позашкільного гомону, ніж принесла спасенної користі. Прийшло свого часу й до того, що я написав і „Палінодію“ на „Плач“, яка залежалася в тім монастирі, де я тепер живу й це пишу, бо до рук острозькій капітулі тут подав я її".