3.1.2. Резерви організму і можливості їхнього використання

Термін “резерв” запозичений з теорії надійності. Наявність резерву є однією з основних умов і основних принципів забезпечення надійного функціонування будь-якої системи. Звичайно прийнято виділяти два види резервування: структурне і функціональне. До першого виду відноситься наявність додаткових елементів, що можуть заміняти несправні або елементи, що відмовили. На рисунку 3.2 такими взаємозамінними є елементи 1 і 2. До другого виду резервування відносять встановлення діапазону умов, за яких система може виконувати покладені на неї функції. У цьому випадку говорять про технічні характеристики системи, тобто про функціональні можливості техніки.

Рис. 3.2

Такий принцип можна використовувати й для аналізу резервів людини. Структурне резервування людського мозку показане в нейрофізіологічній і фізіологічній літературі. Так, при багатомільярдній надмірності нейронів кори головного мозку одночасно працюють лише частки відсотка загальної кількості нейронів. Права й ліва півкулі, що, у принципі, виконують різні функції, у разі потреби можуть взяти на себе й виконання функції іншої півкулі. Про це ж говорить і парність органів нашого організму. Функціональні можливості в широкому розумінні – це здатність людини виконувати ту або іншу роботу з урахуванням її знань, умінь, навичок, що значною мірою визначається її пізнавальними здібностями.

Сучасними дослідженнями встановлено, що оптимальний темп діяльності і кількості інформації, яка переробляється, не перевищує 60-75 % можливостей людини, у той час як решта резервується [13, с. 504]. Це необхідне на випадок помилки або збою в роботі й необхідності їхнього виправлення, на випадок флуктуації уваги або інших непередбачених обставин. Подібний режим роботи дозволяє людині протягом тривалого часу зберігати високу працездатність. Він є зовнішньою стороною організації діяльності, реалізацією можливостей людини.

Розвиток можливостей закладений у самій природі людини і, насамперед, у її активності. Активність людини значною мірою залежить від її функціонального стану. При цьому під функціональним станом розуміється комплекс характеристик тих функцій і якостей людини, що прямо або побічно обумовлюють виконання діяльності. Функціональний стан тісно пов'язаний з можливостями людини й актуалізацією в даний момент її психофізіологічних ресурсів. Так, у процесі напруженої роботи енергетичний потенціал людини витрачається, він утомлюється. І.П. Павлов для відновлення працездатності визначив “принцип активного переключення” на інший вид діяльності. Відновлення функціональних можливостей пов’язане з обмінними процесами. Встановлено, що при виконанні функціонального навантаження з частотою серцевих скорочень 100-120 ударів на хвилину найбільш інтенсивно відбувається відновлення функціональних можливостей людини.

Ще на початку ХХ століття відомий фізіолог І.П. Павлов писав про те, що межі розвитку можливостей людини вивчаються на рівні біохімічних і фізіологічних процесів, але центральною проблемою є вивчення можливостей психіки. Б.Г. Ананьєв, один з найвідоміших вітчизняних психологів, визначаючи завдання психології, бачив її майбутнє в розкритті резервів психіки, встановленні принципів і механізмів їх реалізації і розвитку. Психіка здійснює регуляцію взаємодії організму людини з навколишнім середовищем. Вона керує всіма процесами в організмі, у тому числі поведінкою й діяльністю. От чому розвиток можливостей людини в першу чергу пов’язаний з використанням резервів психіки.

Регуляція внутрішніх процесів в організмі, поведінка і діяльність людини цілком детермінуються її психічним станом. Вона розглядається як процес пристосувальної реакції психіки людини у відповідь на зміну зовнішніх і внутрішніх умов, спрямована на досягнення позитивного результату, що проявляється в мобілізації можливостей. Психічний стан являє собою інтегральну характеристику психіки людини в даний конкретний момент часу. Від нього залежить протікання всіх процесів регуляції організму (біохімічних, фізіологічних, психічних), а також ступінь виразності прояву особистісних властивостей людини (тривожність, агресивність, мотиваційні установки).

Психічний стан характеризується двома сукупностями перемінних: об'єктивними і суб'єктивними. При цьому об'єктивні складові психічного стану – це характеристики протікання психічних процесів, відповідальних за виконання діяльності. Інтегральним проявом об'єктивних складових є рівень активованості всіх систем організму або “ступінь енергетичної мобілізації”. При цьому всі стани людини можна розділити на дві групи: адекватні й неадекватні реакції. Перша група характеризується повною відповідністю напруги функціональних можливостей людини вимогам, пропонованим конкретними умовами. У станах другої групи необхідні психологічні витрати перевищують актуальні, тобто наявні можливості людини.

Відомо, що в нашому житті – вчинки, справи, плани – залежать від нашого настрою, це виступає проявом суб'єктивних складових психічного стану. Переживання, тривога, роздратування, апатія, втома, пригніченість істотно позначаються на результатах діяльності. Уміння керувати своїм психічним станом і контролювати його служить дуже могутнім фактором реалізації можливостей людини. Б. Трейсі говорить про існування закону зворотності [17, с. 119]. Закон говорить, що точно так само, як почуття генерують дії, так і дії генерують почуття. Одне породжує інше. Це важливий аспект одержання доступу до розкриття власного потенціалу. Другий варіант застосування закону оборотності полягає в тім, що точно так само, як об'єктивний стан, реальний результат або успіх будь-якого роду, створює суб'єктивний стан або відчуття щастя, так і суб'єктивний стан створює об'єктивне.

Можливість підкоряється закону Всесвіту, закону причинно-наслідкового зв'язку. Якщо ми не даємо собі праці шукати необхідну для нас можливість, то ми також не зможемо її помітити, коли вона виникне перед нами. Подивившись навколо свіжим поглядом, ми можемо почати розпізнавати ті необмежені можливості, що існують навколо нас. Ми повинні навчитися тому, щоб розглянути дуб, коли він захований у жолуді, квітка в насінні, достаток там, де більшість бачить недостачу чогось. Як сказав М. Пруст: “Щоденна подорож у відкриття нового складається не в тім, щоб прагнути знаходити все нові пейзажі, а в тім, щоб уміти по-новому побачити те, що оточує нас”.

У житті кожної людини існує багато можливостей для здійснення того або іншого вибору. При цьому від нас потрібно, щоб ми приклали зусилля і знайшли їх. У природі існує тільки три основних кольори – червоний, жовтий і синій. Однак є безліч відтінків, відкритих художниками, що побачили потенційні можливості кольору. Використовуючи всього сім нот, музиканти склали безліч творів, так само як наявність усього декількох десятків букв в алфавіті не стала обмеженням для поетів і письменників.

Більшість можливостей проявляє себе у формі криз, невдач або провалів. Безліч історій про успішні справи починалися саме так. У китайській мові слова “можливість” і “нещастя” позначаються тим самим ієрогліфом. У західному світі слово “невдача” асоціюється не з можливістю, а з побоюванням. Насправді невдача – це широко відомий в усьому світі спосіб поставити трамплін на шляху до успіху і з його допомогою відкрити для себе нові можливості. Немає такої іншої сили на Землі, що може перешкоджати нашому прогресові так невблаганно, як це робимо ми самі. Ми можемо просунутися далеко вперед, коли зрозуміємо, яким необмеженим потенціалом ми володіємо, і довідаємося, що для нас існують нові можливості, якими ми можемо скористатися як частиною своїх прав.

Головний прийом розкриття повного потенціалу людини і, насамперед, її психіки полягає в активності життєвої позиції, у тих цілях, що ставить перед собою людина. Тільки в подоланні об'єктивних обставин і самого себе розкриваються приховані можливості людини, приходить друге дихання. Основною умовою формування мети є особистісний зміст тих результатів, до яких прагне людина. Досягнення мети стає змістом життя. Добре з цього приводу сказав відомий англійський історик і археолог, дослідник давньоіндійської цивілізації Ернст Маккей: “Якщо ви не ставите перед собою мету, ви ніколи її не досягнете”. З цим твердженням перегукуються й слова англійського філософа Фердинанда Шиллера про те, що “хто ні на що не наважується, не може ні на що і сподіватися”.