Велику роль у підвищенні життєвої активності людей відіграє психічна саморегуляція. Кожній людині властиві як свідомий, так і підсвідомий рівні саморегуляції. При цьому той і інший рівень повинні мати одну мету, тоді психічна саморегуляція буде успішною. Ланкою, що пов’язує свідоме й підсвідоме, є воля. Інакше кажучи – це контроль свого тіла, психіки, функцій власних органів і дій. Встановлено, що саморегуляція психічного тонусу людини може здійснюватися за допомогою зміни загальної поведінки її організму, а також за допомогою емоційних або ж соматичних (тілесних) реакцій. У свою чергу, ці реакції через зворотні нервові зв'язки впливають на мозок і тим самим змінюють інтенсивність його роботи.

Теорія саморегуляції психічного тонусу, необхідного для оптимальної діяльності людини в даних конкретних умовах, була висунута американським психофізіологом Г. Фріменом [18]. Відповідно до цієї теорії, надзвичайна психічна активність, що виникає в результаті надлишку нервової енергії, приводить до її розрядки з використанням мовних або рухових реакцій або ж фізіологічних функцій внутрішніх органів людини. І навпаки, недолік психічної активності супроводжується включенням механізмів мозку, що викликають місцеву або загальну напругу кістякових м'язів.

Досліджуючи комплексний характер відповідних реакцій організму на різні впливи, А.А. Краукліс установив, що будь-яка відповідна реакція містить у собі первинні і вторинні пристосувальні ефекти. Первинні ефекти являють собою безпосередній відгук, відповідь організму на конкретний вплив, вторинні ж ефекти викликають неспецифічну реакцію, що полягає в зміні загального рівня спостереження організму і є основними механізмами, що забезпечують умовнорефлекторну саморегуляцію рівня загальної активності [8].

Експериментально встановлено, що високий рівень спостереження мозку забезпечує велику повноту аналізу і синтезу інформації, краще використання накопиченого досвіду, а значить і формує більш точні відповідні реакції. У цих умовах поточна діяльність організму найбільш повно відповідає не тільки ситуації, що складається, але й її ймовірним змінам у найближчому майбутньому. Отже, якщо людина може мобілізувати свої вольові зусилля при зустрічі з труднощами й успішно переборює їх, значить є підстави говорити про високий рівень саморегуляції її вищої нервової діяльності, і навпаки.

Таким чином, завдання саморегуляції полягає в тім, щоб забезпечувати адекватність й економічність поведінкових реакцій, тобто високий рівень пристосувальної ефективності психічної діяльності в цілому. Розуміння змісту і механізмів психологічних методів підвищує їхню дієвість, тому що в цьому випадку проявляється могутня стимулююча роль свідомості.

Розглянемо докладніше сутність основних механізмів саморегуляції активності й особливості їхнього прояву в поведінкових реакціях [4].