3.2.1.1. Саморегуляція за допомогою реагування

Саморегуляція за допомогою “реагування” використовує співвідношення між активністю затриманою, тобто циркулюючою в мозку, й активністю, що виходить з мозку. Якщо кількість вихідної з мозку імпульсації більше надходить, напруга психічної діяльності зменшується. І, навпаки, при зростанні рівня спостереження зменшується приплив зовнішньої інформації в центральну нервову систему, і тим самим запобігається перепорушення організму. Така циклічна нервова активність являє собою основні умови для нормального здійснення всіх основних функцій мозку.

Відомо, що при сильному й раптовому впливі на психіку людини в її мозку розвивається настільки висока активність, що вона не може бути швидко урівноважена у власних системах мозку, і тому велика її частина переключається на зовнішні рухові й мовні реакції. Для своєчасного утворення нервових “гальм” у цих випадках просто бракує часу. Якщо ж вони вироблені заздалегідь, то той же подразник для свого врівноважування може й не викликати відповідних рухових реакцій.

Досить часто, сприймаючи раптові та сильні емоційні подразники негативного характеру, людина через ті чи інші причини мусить загальмовувати природні рухові та голосові компоненти, відповідні реакції. У цих випадках нервова активність головного мозку спрямовується на внутрішні системи організму, викликаючи сильну їхню напругу. Звичайно такі реакції виявляються в підвищенні кров'яного тиску, вираженому серцебитті, частішанні подиху й інших змін. У найбільш складних випадках це може призвести до зниження захисних сил організму і його імунітету, викликати різні захворювання. Крім того, невідредаговані негативні впливи нерідко викликають тривалу (застійну) психічну напругу, що значно обтяжує стан людини. От чому народна мудрість з давніх часів радить: “не пам'ятати зла”, “не застрявати на засмученнях і образах”. У противному випадку спрацьовує “принцип бумеранга”. Іншими словами, розрядка, що знижує напругу, не тільки є нормальною реакцією, вона просто необхідна.