3.2.1.2. Саморегуляція шляхом зміни надходження зовнішньої енергії
Саморегуляція за допомогою зміни припливу в мозок нервової імпульсації носить дещо інший характер. Якщо перший тип включається в дію для того, щоб усунути функціональні зрушення, що вже сформувалися в центральній нервовій системі, то другий тип саморегуляції призначений для того, щоб запобігати можливій психічній перенапрузі.
У фізіології встановлено винятково важливу роль кістякової мускулатури як могутнього джерела нервової імпульсації, що надходить у мозок, і здатності в широких межах змінювати рівень його спостереження. При цьому м'язова напруга сприяє поліпшенню роботи органів почуттів. І навпаки, м'язове розслаблення, залишає мозок без стимулюючої імпульсації, приводить до зниження рівня спостереження. Як відомо, найбільше розслаблення кістякових м'язів відбувається у сні й корелює з глибиною сну. Тому в людей, що не виробили здібності усувати залишкову м'язову напругу, має місце важке засипання або інші порушення нічного сну.
Другою ланкою в системі саморегуляції психічної напруги за допомогою зміни припливу нервової імпульсації є режим дихання. У роботах радянського фізіолога О.І. Ройтбака показано, що нервові імпульси з дихального центру поширюються по спеціальних нервових шляхах на кору мозку й істотно впливають на її тонус: вдих – підвищує, а видих – знижує його. От чому максимального фізичного зусилля людині вдається досягти саме в момент затримки подиху на вдиху. Отже, тип подиху, при якому вдих виробляється в уповільненому темпі, а видих – швидко й енергійно, тонізує нервову систему і підвищує рівень спостереження [14].
Тип подиху, що включає короткий вдих, розтягнутий, уповільнений видих і невелика затримка подиху, викликає загальне зниження тонусу центральної нервової системи, зниження кров'яного тиску, уповільнення пульсу. Таким чином, у ситуаціях, що вимагають термінового підвищення й підтримування психічного тонусу, а також при необхідності термінового гальмування відповідних реакцій на діючий або очікуваний подразник необхідний ефект досягається шляхом довільної напруги м'язів. Якщо ж дуже високий м'язовий і психічний тонус формується передчасно і є достатній час для включення внутрішніх гальм, доцільно скористатися прийомами повного м'язового розслаблення в сполученні з заспокійливим типом подиху.
Ці прийоми ефективні при очікуванні впливу негативних емоційних факторів. Слід мати на увазі, що повноцінного м'язового розслаблення можна досягти тільки при досить високому вихідному тонусі нервової системи. Лише за цієї умови зберігається здатність до концентрації уваги, необхідної для повного розслаблення м'язів і нейтралізації відволікаючих думок і образів. Важлива ще одна деталь: найбільш повне м'язове розслаблення настає в період глибокого видиху.