3.2.1.5. Роль слова в саморегуляції психічного тонусу

Відома регулююча роль слова, цього “сигналу сигналів”. Воно виконує свою інформаційно-керуючу роль не в силу характеру своєї матеріальної реалізації (звукове коливання, знакове уявлення на якому-небудь матеріальному носії), а завдяки “змістові, що запускається” словом. Думка в слові вагоміша за зміст думки в невербальному прояві, але остання не менш значна. Думка, не висловлена в словах, – це та ж передана інформація, тільки без звукового оформлення. Чуйна людина інтуїтивно може сприймати таку інформацію.

Справді наукове уявлення про психофізіологічні механізми впливу словесного навіювання на процеси, що протікають в організмі, було отримано в результаті робіт І.П. Павлова про вищу нервову діяльність. Завдяки їм вдалося пояснити, яким чином слово однієї людини може вплинути на іншу, який механізм навіювання, самонавіювання, сугестивності і яка роль цих явищ у житті людини, у походженні деяких захворювань і їхньому лікуванні. У дослідженні К.І. Платонова “Слово як фізіологічний і лікувальний фактор” закладені методичні основи й головні напрямки у вивченні цього складного питання.

Вплив на психофізіологічні функції організму пов’язаний з регулюючою і програмуючою роллю слова, вимовного не тільки вголос, але й подумки. Це властивість внутрішньої мови (у формі самонаказів) давно використовується в спорті для підвищення ефективності тренувань, мобілізації внутрішніх резервів під час змагань. У стані релаксації, що досягається в процесі аутогенного тренування, вплив словесного самонавіювання на фізіологічні функції значно зростає. Характер цього впливу визначається значеннєвим змістом словесних формулювань. Побудова фраз при самонавіюванні повинна бути гранично простою та короткою, а їхня уявна вимова – повільною, у такт подиху.

У даний час вивчення проблеми психофізіологічної ролі слова одержало подальший розвиток у рамках нейролінгвістичного програмування, про що ми докладніше поговоримо в главі “Комунікативна компетентність”.