2.2. Поняття, зміст і види інвестиційних правовідносин

Норми інвестиційного права регулюють суспільні відносини за участю фізичних і юридичних осіб. При цьому суспільні відно­сини, будучи врегульовані нормами інвестиційного права, стають інвестиційними правовідносинами. Таким чином, інвестиційні правовідносини - це форма, завдяки якій норми інвестиційного права реалізуються в житті.

Правовідносини, що виникають з приводу та в процесі здійс­нення інвестиційної діяльності (реалізації інвестицій), назива­ються інвестиційними правовідносинами.

Інвестиційні правовідносини є різновидом правовідносин вза­галі і мають свої особливості, обумовлені специфікою інвести­ційної діяльності, зокрема відносинами власності, оскільки пе­редбачають володіння, користування та розпорядження інвести­ціями і отриманим у результаті цього прибутком.

Під інвестиційними правовідносинами слід розуміти врегу­льовані нормами інвестиційного права суспільні відносини, що виникають унаслідок здійснення інвестиційної діяльності (ре­алізації інвестицій), а також унаслідок державного впливу на учасників цих відносин, які пов'язані взаємними правами та обов'язками. Ці правовідносини являють собою зв'язок між су­б'єктами, змістом якого є суб'єктивні права та обов'язки.

Правовідносини будь-якої галузі права мають своїх суб'єк­тів, специфічні об'єкти, а також суб'єктивні права та обов'язки, які виділяються за своїм змістом і структурою. Виходячи з цього, доцільно виявити всі ці категорії, надати їм відповідну кваліфікацію з метою точного встановлення сутності та змісту правової взаємодії учасників відповідних відносин. Але, врахо­вуючи те що інвестиційні правовідносини різноманітні за своїм суб'єктивним складом, змістом, підставами виникнення та ін­шими ознаками та з метою більш якісного усвідомлення їх змі­сту, слід спочатку провести їх класифікацію.

Залежно від підстави виникнення виділяються регулятив­ні та охоронні правовідносини. Регулятивні інвестиційні право­відносини - це правовідносини, шляхом яких здійснюється ре­гулювання нормальних інвестиційних відносин, тобто регулю­вання правомірної діяльності суб'єктів інвестиційної діяльнос­ті. Порушення приписів правових норм і відповідного суб'єкти­вного права є юридичними фактами, на підставі яких виникають правовідносини між правопорушником і потерпілим. Унаслі­док цих правовідносин у правопорушника з'являються обов'яз­ки, які він виконує на користь потерпілого. Зазначені правовід­носини в юридичній літературі називаються охоронним. Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформлюють види юридичної відповідальності, застосування інших правових сан­кцій, тобто правовідносини, пов'язані із застосуванням засобів державного примусу¹. Таким чином, охоронні відносини є пра­вовою формою усунення наслідків правопорушення норм інвес­тиційного законодавства, поновлення нормального правового, економічного або особистого становища суб'єкта інвестиційних правовідносин.

За характером поведінки зобов'язаної сторони розрізняють­ся активні й пасивні інвестиційні правовідносини. Якщо на зо­бов'язану сторону в правовідносинах покладено обов'язок актив­ної поведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями: правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єктивного права (у випадку невиконання обов'язку). При цьо­му суб'єктивне право покликане забезпечити виконання обов'яз­ку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. У них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи певну дію. У пасивних правовідносинах змістом суб'єкти­вного обов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повин­на утримуватись від порушення суб'єктивного права уповнова­женої сторони. Уповноважена сторона в пасивних правовідноси­нах має суб'єктивне право з такими повноваженнями: право ви­моги, право на захист порушеного суб'єктивного права і право на власні активні дії, тобто активну поведінку. У цих відносинах суб'єктивне право набуває головного і самостійного значення.

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з інвестиційною діяльністю. Так, зокрема, держава здійснює функції загального управління інвестиційною діяльністю, і з цією метою створені відповідні органи державної виконавчої влади. Таким чином, виникають і здійснюються управлінські правовідносини у сфері інвестиційної діяльності. Ці відносини регулюються нормами адміністративного права, тобто вони є адміністративними правовідносинами. А оскільки суб'єкти інвестиційної діяльності вступають у відносини добро­вільно, на власний розсуд, як рівні суб'єкти на підставі договору (угоди), то між ними виникають договірні правовідносини.

На думку О.М. Вінник, оскільки інвестиційні правовідносини неоднорідні, то залежно від стадії інвестиційного циклу можна виділити такі їх види¹:

- правовідносини на передінвестиційній стадії;

- правовідносини на стадії інвестицій - вкладення коштів;

- правовідносини на експлуатаційній стадії.

Залежно від сфери інвестиційної діяльності розрізняються інвестиційні правовідносини у сферах:

- капітального будівництва;

- промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей народного господарства;

- іноземного інвестування;

- приватизації;

- корпоративного підприємництва;

- лізингу та ін.

Носіями прав та обов'язків є наділені компетенцією суб'єкти інвестиційних правовідносин. Суб'єктами інвестиційних право­відносин виступають інвестори, реципієнти, інші учасники інве­стиційної діяльності і держава. Відносини між інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності є базовими і нази­ваються горизонтальними. На них базуються правовідносини між інвесторами та іншими учасниками, з одного боку, і держа­вою, з іншого боку, тобто вертикальні правовідносини. Визна­чення інвесторів і учасників наведено в ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Інвесторами можуть виступати громадяни, недержавні під­приємства, господарські асоціації, союзи і товариства, громадські і релігійні організації та інші юридичні особи, які створені на колективній власності; органи державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, державні підприємства і установи; іноземні громадяни, юридичні особи та іноземні держави.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть виступати юридичні особи, яким належить об'єкт інвестування і які не є інвесторами (співінвесторами). Здатність особи виступати су­б'єктами інвестиційних правовідносин слід розглядати як ін­вестиційну правосуб'єктність. У ряді випадків така правосу- б'єктність має спеціальний характер, оскільки до суб'єкта ви­суваються особливі вимоги, наприклад, у вигляді тендерних (кон­курсних) умов.

Наступними елементами інвестиційних правовідносин є об'­єкт, який визначено ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», та зміст - інвестиційна діяльність (ст. 2 Закону), однією із форм якої є інноваційна діяльність (ст. З Закону). Інвестиційна діяльність не завжди має підприємницький харак­тер, а тому слід розрізняти і соціальну інвестиційну діяльність, яка не має за мету отримання прибутку (доходу).

З юридичними фактами пов'язують виникнення, зміну, при­зупинення та припинення інвестиційних правовідносин. Підста­вою їх виникнення є, як правило, інвестиційний договір, хоча можливі й інші підстави їх виникнення, наприклад, односторон­ній акт надання гуманітарної або спонсорської допомоги. Під­ставами зміни, призупинення або припинення інвестиційних правовідносин (інвестиційного договору) можуть бути спільне або одностороннє волевиявлення сторін (сторони) або третіх осіб (наприклад, призупинення дій договору за ініціативою контро­люючих державних органів через порушення екологічного за­конодавства)^[1] .

О.М. Вінник визначає інвестиційні правовідносини як різно­вид господарських правовідносин, що складаються (виникають) між суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та інши­ми учасниками цієї діяльності) щодо підготовки, реалізації ін­вестицій, відшкодування витрачених коштів і отримання прибу­тку (доходу) або досягнення соціального ефекту.