2.4. Система і джерела інвестиційного права

У юридичній літературі існують різні підходи до визначення поняття «інвестиційне право». Так, A.B. Омельченко визначає інвестиційне право як сукупність правових норм, що комплекс­но регулюють відносини, які виникають у процесі інвестиційної діяльності — практичних дій громадян, юридичних осіб і держа­ви щодо реалізації інвестицій національних та іноземних інвес­торів з метою більш повного задоволення матеріальних і духов­них потреб суб'єктів інвестиційної діяльності¹. Дещо інший під­хід до визначення інвестиційного права спостерігається в О.М. Вінник, яка виходить із того, що інвестиційне право є підга- луззю господарського права. На думку автора, інвестиційне пра­во - це підгалузь господарського права, що регулює інвестиційні господарські відносини за участю інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності із застосуванням методів правового ре­гулювання, притаманних господарському праву, та базується на інвестиційному законодавстві як підгалузі господарського зако­нодавства² . О.М. Вінник вважає, що інвестиційне право відпові­дає всім умовам визнання його як такого:

- наявність самостійного предмета правового регулювання — відокремленої групи господарських відносин, що називають ся інвестиційними;

- усвідомлення суспільством і державою необхідності та зна­чущості інвестиційних відносин у системі господарських від­носин і прийняття законодавчого рішення про правове регу­лювання цих відносин;

- наявність методів правового регулювання, аналогічних мето­дам регулювання господарських відносин взагалі.

Системою інвестиційного права є структура, що складається з норм інвестиційного права, розміщених у певній послідовності. І, відповідно, інвестиційно-правова структура — це побудова й внут­рішня форма реалізації системи інвестиційного права, яка поєд­нує всі її елементи. Елементами інвестиційно-правової структури є юридичні норми і правові інститути. Під інвестиційно-право-вим інститутом слід розуміти групу інвестиційно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. А тому система інвестиційного права - це структура, елементами якої є інвестиційно-правові норми та інститути, розміщені в певній послідовності. При побудові системи інвестиційного права зако­нодавець користується науково-об'єктивними критеріями. Стру­ктура інвестиційного права визначається особливостями суспіль­них відносин, урегульованих нормами інвестиційного права. І саме тому ця система є об'єктивною закономірністю права. Система інвестиційного права має на меті пізнання інвестиційно-правового матеріалу, тобто служить потребам практики.

Інвестиційно-правові норми та інститути поділяються на за­гальні й особливі (спеціальні). Загальні норми складають Зага­льну частину інвестиційного права, до якої входять положення про предмет і метод інвестиційного права, його джерела, суб'єкти та об'єкти, визначення інвестицій, їх форми, визначення інве­стиційної діяльності, її види і порядок здійснення. Загальною частина називається тому, що стосується всіх суспільних відно­син, які регулюються інвестиційним правом.

До Особливої (спеціальної) частини інвестиційного права на­лежать положення про особливості здійснення інвестування гро­мадянами, юридичними особами, державою, іноземними інвесто­рами; державне управління інвестиційною діяльністю; особливості інвестиційної діяльності в різних галузях економіки, у виробничій і невиробничій сфері; правове регулювання інвестиційної діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах; гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності та захист інвестицій; між­народно-правове регулювання інвестиційної діяльності.

Визначення поняття джерел інвестиційного права передбачає першочергове усвідомлення самого поняття «джерела права», потім - встановлення сукупності джерел права, співвідносних з інвестиційною діяльністю, що є досить складним, та окреслення хоча б у загальних рисах їх змісту і побудову на цій основі системи джерел інвестиційного права. Аналіз джерел повинен дати юристу методику їх пошуку, узгодження та застосування до правовідносин, які потребують кваліфікації.

При визначенні поняття «джерела інвестиційного права» слід виходити з відомих та загальноприйнятих у правовій науці і прак­тиці підходів. У загальному розумінні джерела права є спосіб ви­раження, закріплення і здійснення правових правил поведінки. В юридичній науці склалося два основних підходи щодо визначен­ня джерела права. Перший із них послідовно застосовується в загальній теорії права і полягає в тому, що об'єктивований у доку­ментальному вигляді акт правотворчості є юридичним джерелом відповідних юридичних норм і одночасно формою їх юридичне офіційного буття, існування. За характером зовнішніх форм бут­тя юридичних норм виділяються такі традиційні джерела права: нормативні юридичні акти, прецеденти! індивідуальні акти (в ос­новному судові) та санкціоновані звичаї¹.

Інший підхід спостерігається в Ю.А. Тихомирова та І.В. Ко­вельської. Автори розглядають джерела права не тільки як юри­дичну сутність, а й досліджуючи можливість знаходження всіх нормативне закріплених виявів права, його різновидів. Автори вважають за можливе віднести до джерел права нормативно- правові акти, договори нормативного змісту, загальноправові принципи, наукові ідеї і концепції, правові звичаї, прецеденти, фіксовані результати народного волевиявлення².

Беручи до уваги регулятивний вплив джерел, тобто їх здат­ність визначати конкретну правову поведінку суб'єктів інвести­ційної діяльності, у тому числі й держави, на нашу думку, слід застосовувати при визначенні джерел інвестиційного права саме другий підхід, включаючи до системи джерел інвестиційного пра­ва всі існуючі регулятори, що мають зовнішню форму вираження.