12.2. Планування фонду оплати праці
12.2. Планування фонду оплати праці
Регулювання соціально-економічних і трудових відносин на підприємствах незалежно від форм власності та господарювання здійснюються відповідно до Законів України «Про колективні договори і угоди», «Про підприємство в Україні» [3], «Про оплату праці» [11], «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», КЗпП України, інших актів чинного законодавства, на основі Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Конфедера-
цією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками та профоб’єднаннями галузей, регіональних угод та колективних договорів.
Згідно із Законом України «Про оплату праці» [11] підприємство самостійно встановлює форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат. Це передбачається в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами. Зокрема на підприємствах АПК слід ураховувати «Галузеву угоду між Міністерством аграрної політики України, галузевими об’єднаннями підприємств і підприємців та ЦК профспілки працівників АПК України на 2003—2004 роки» (зі змінами і доповненнями до неї) [58, с. 633—666]. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників.
Плануючи фонд оплати праці на підприємстві, ураховують те, що держава здійснює певною мірою регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом [11]:
установлення величини мінімальної заробітної плати (у розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу) та інших державних норм і гарантій;
оподаткування доходів працівників;
установлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності; працівників підприємств, установ, організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що його визначає Кабінет Міністрів України.
Слід особливо наголосити, що рівень оплати праці в сільському господарстві перебуває на останньому місці серед галузей економіки і вдвічі нижчий, ніж у цілому по народному господарстві. Це потрібно враховувати як при побудові системи державного регулювання і підтримки сільськогосподарського вироб-
ництва (див. підрозд. 1.7), так і на рівні підприємств при удосконаленні системи оплати праці і матеріального стимулювання працівників.
Як при плануванні, так і під час обліку витрат на оплату праці, відповідно до діючого на підприємстві Положення про оплату праці, до складу цих витрат включають:
основну і додаткову оплату праці грішми і натурою, нараховані за обсяг виконаних робіт, вироблену продукцію, відпрацьований час за прийнятими в господарстві нормами і розцінками;
оплату за своєчасне та якісне виконання робіт;
підвищену оплату на збиранні врожаю;
доплати за майстерність, класність, стаж роботи за спеціальністю, за підвищення продуктивності й збереження поголів’я тощо;
оплату праці за роботу у святкові дні та дні релігійних свят;
оплату відпусток.
Плануючи фонд оплати праці, слід також ураховувати, що при відрядно- і акордно-преміальних системах оплати праці в рослинництві й тваринництві тарифний фонд оплати праці для визначення розцінок збільшується на 25—30 % залежно від особливостей виробництва у кожному підрозділі.
Крім того, у річному фонді оплати праці підприємства і за категоріями працюючих передбачають виплати з прибутку та інші виплати на матеріальне стимулювання працівників. До цих виплат відносять матеріальну допомогу; оплату додатково наданих за рішенням трудового колективу (понад передбачену законодавством) відпусток працівникам; надбавки до пенсій; одноразові допомоги; доходи (дивіденди і відсотки), що виплачуються за акціями трудового колективу і вкладами працівників у майно підприємства, а також інші виплати, котрі здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, і спеціальних джерел.
У практиці внутрішньогосподарського планування фонд оплати праці на плановий період визначають переважно двома способами: на основі розрахунків середньорічної чисельності за категоріями і професіями працюючих (див. підрозд. 12.1) та їх планової середньомісячної оплати праці; за нормативами оплати праці з розрахунку на 100 грн валової (товарної) продукції або валового доходу (чистої продукції).
Методики розрахунку планового фонду оплати праці в рослинництві й тваринництві наведено в підрозд. 13.4, у промислових виробництвах — у темі 8 підручника. Особливості методики планування оплати праці працівників житлово-комунального господарства, культурно-побутових установ, торгівлі й громадського харчування, а також працівників, зайнятих на будівництві господарським способом, подано в [83, c. 93—94].
Оплату праці керівників, спеціалістів та службовців (обслуговуючого персоналу), які не ввійшли до складу первинних госпрозрахункових підрозділів, планують за рахунок відповідної частини фонду оплати праці. Її розмір затверджує рада трудового колективу разом з профспілковим комітетом господарства, виходячи з чисельності цих категорій працівників згідно зі штатним розписом, фондом оплати праці за посадовими окладами і плановими доплатами за результатами роботи за рік. При цьому доплати і премії за підсумками року керівникам і спеціалістам понад установлені їм посадові оклади не можуть перевищувати середнього розміру доплат і премій у процентах до тарифного фонду оплати праці, нарахованого основним працівникам, зайнятим у виробничих галузях без надбавки за класність і стаж роботи.
Порядок оплати праці спеціалістів, які працюють у виробничих підрозділах, визначають колективи цих підрозділів самостійно за рахунок і в межах їхнього госпрозрахункового доходу (чистої продукції). Оплата праці керівників і спеціалістів, котрі відповідають за роботу певної галузі (рослинництва, тваринництва, промислового виробництва), здійснюється за результатами роботи галузей.
У період економічної кризи, інфляційних процесів, коли більшість сільськогосподарських підприємств є хронічно збитковими, особливу роль відіграє натуральна оплата праці. Відсутність обігових коштів у підприємств змушує їх збільшувати частку натуральної оплати, яка (крім традиційної форми оплати сільськогосподарською продукцією), розширює свої межі. Ріст кількості переробних цехів безпосередньо на сільськогосподарських підприємствах, переробка ними продукції на давальницьких умовах, бартерні угоди під час взаєморозрахунків зумовили натуральну оплату продуктами переробки сільськогосподарської продукції (масло, олія, мука, цукор тощо), а також реалізацію в рахунок оплати праці продукції промисловості (одяг, взуття, трикотаж, посуд, будівельні матеріали та ін.). Крім того, натуральна оплата праці дозволяє уникати отримання кредитів на оплату праці, відсотки за які дуже високі.
Зрозуміло, що суттєве розширення межі натуральної оплати зумовлене економічною кризою і має тимчасовий характер. Головним мотивувальним стимулом до праці мусить стати оплата праці в грошовій формі. Разом з тим натуроплата сільськогосподарською продукцією має і матиме на перспективу для селян істотне значення хоча б через наявність худоби і птиці в особистих господарствах.
Саме поєднання грошової і натуральної оплати праці з наданням ряду пільг членам колективних підприємств дозволяє в цих складних умовах деяким (на жаль, не багатьом) з них рентабельно господарювати. Так, з урахуванням пільг і соціальних виплат сума середньомісячних доходів працівників в приватному господарстві «Радівське» Калинівського району Вінницької області в 1,5 раза перевищує суму зарплати, нарахованої у грошовому виразі. Це відбулося внаслідок:
реалізації продукції працівникам підприємства за пільговими цінами (зерна, цукру, поросят, муки, крупи), а окремих її видів (гичка цукрових буряків) — безкоштовно;
безкоштовного обробітку землі особистих господарств восени і навесні;
пільгового харчування на полі та в їдальні (плата за триразове харчування становить 2 грн за собівартості харчо-дня 10 грн);
пільг членам підприємства на утримання дітей у дитячому садку (плата 2 грн за день за собівартості 11 грн);
безкоштовної видачі 50 % вартості будівельних матеріалів забудовникам, а 50 % — товарний кредит на 8—10 років (у 2003 р. на підприємстві було 11 індивідуальних забудовників);
безкоштовного виділення 10 % зібраного сіна працівникам, які зайняті на сінозаготівлі;
надання безкоштовних транспортних послуг для поїздки в лікарню;
матеріального стимулювання передовиків виробництва за підсумками збирання зернових і цукрових буряків, піврічними і річними підсумками роботи у тваринництві;
щорічної видачі «Заслуженим працівникам господарства» (їх налічується 25) безкоштовно по 2 т зерна, 50 кг цукру, надання транспортних послуг у межах району, передплати на газету, журнал і 50 % — оплата за електроенергію.
Ця система високої мотивації у поєднанні з ефективним менеджментом забезпечує рентабельне господарювання.
Річний фонд оплати праці для працівників усіх професій розраховують на 12 місяців за винятком тих, кого потрібно заміняти під час відпустки (працівники тваринництва, сторожі та ін.). Для цих професій фонд оплати праці визначають на 12 місяців і без кількості робочих днів відпустки.
Стосовно професій, що належать до категорій робітників, річний фонд оплати праці планують з урахуванням оплати відпустки, за відсотком до річного планового фонду оплати праці. Розмір відсотка визначають як відношення тривалості відпустки до кількості робочих днів у році за відповідною категорією працівників.
Для посадових осіб, інженерно-технічних працівників і обслуговуючого персоналу кошти на оплату відпусток передбачають тільки тоді, коли ці працівники під час відпустки заміщаються іншими. У разі заміщення в порядку поєднання посад передбачена тільки доплата за поєднання.
В умовах широкого переходу трудових колективів на підприємницький (комерційний) розрахунок, господарський підряд, оренду, коли матеріальне стимулювання працівників здійснюється зі створеного ними валового (госпрозрахункового) доходу (чистої продукції) і може визначатися із застосуванням біржових, державних, ринкових, розрахункових та інших видів цін, розцінок (нормативів) від валового доходу і т. д., фонд оплати праці цих колективів планують на рівні базового, установленого під час розрахунку цін, нормативів, розцінок і змін, що плануються у виробництві. При цьому слід виходити з первинних розрахунків, виконаних у госпрозрахункових планах виробничих підрозділів, договорів на підряд, оренду (додаткових розрахунків до них).