1.5. Християнство

Християнство

Християнство — злиття культур римлян, греків і навколишнього світу — культури варварів.

Перші релігійні братства утворились як антитеза братству общин. Індивідуалізм та колективізм породжували християнство. Рим був тілом, християнство — духовною спільністю єдиної і водночас різноманітної Європи. Але християнство поховало історицизм.

Вічний, незмінний світ, світосприйняття, що закріпило традиції та звичаї дописемної цивілізації. Умови, що породили християнство, мали об’єктивний характер: розвивалися ринкові відносини, а разом із ними — соціальна нерівність.

На відміну від класичного буддизму, індуїзму, ісламу, християнство спрямовує людину на пошук шляхів і засобів зміни свого життя: «просіть — отримаєте, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять». Християнство проповідує свободу, конфуціанство — виконання обов’язків.

Розкол Римської імперії неминуче мав спричинити кризу релігії. У 1054 р. християнство офіційно розкололося на дві частини — римо-католицьке та греко-православне (католицьке всесвітнє, теж православ’я).

Історія християнства — це історія двоєдиності людини — духовного і природного. Його початок — безкорисливе служіння апостолів, їх переслідування, гоніння. Ставши панівною ідеологією світогляду, політичною силою, воно втратило кількість осяяних, дедалі більше з’являлося тих, хто прилаштувався, примазався, прилип. Розпуста, лінощі, обжерливість, брехня, дволичність та інші пороки стають звичними рисами духовних служителів. Християнство опинилося, як писав Момзен, на краю прірви. На арену суспільного життя виходить нова постать — носій ринкових відносин, капіталістичного духу, протестентистського пуританізму.

«Суворість кальвіністського вчення цілковито збігається, як показав Макс Вебер, з відвертим переконанням ділових, підприємливих людей, які, готуючи промислове піднесення, поширювали це вчення у Європі. Багатий є обранцем Божим, жебрак же не відзначений Божою благодаттю»[1].

«Капіталістичний дух» існував ще до будь-якого капіталістичного розвитку. Своє вираження і втілення він знайшов у протестантизмі. За твердженням Вебера, вирішальним було те, що у всіх різновидах аскетичних течій «стан релігійної обраності розумівся як своєрідна основна якість, яка відгороджує людину від жахливого, рукотворного, від «світу». Гарантією слугує не відпущення гріхів після сповіді, не окремі благочестиві вчинки, а лише підтвердження обраності за допомогою специфічної поведінки, яка докорінно вирізняє обранця від «природної людини». Цей відмінний від природного існування устрій життя, передбачений релігією, складався у межах мирського буття. Раціоналізація життя, раніше орієнтована на потойбічне блаженство, була наслідком концепції професійного визнання аскетичного протестантизму.

Професійна діяльність угодна Богу. Капіталізм у період свого виникнення мав потребу в робітниках, котрі вважали своїм обов’язком підкорятися економічній експлуатації.

Нині капіталізм має настільки міцні позиції, що не потребує потойбічного заохочення для того, щоб спонукати робітників до праці».

Релігійні війни, що прогриміли в Європі, мали жорстокий характер. Вольтер пише: «Риму була невідома страшна безглуздість релігійних воєн (християн там згодовували на арені диким звірам). Англійці готові повісити один одного в ім’я своїх переконань. Єпископальна церква й протестантизм на певний період змусили цих серйозних людей втратити голови».

Перехід від емпіричного знання до усвідомлення навколишнього світу мав породити його відображення в цій свідомості. Родоплемінний устрій був тією дорогою, у якій плем’я, рід, об’єднавши свої зусилля, своїми як земними, так і неземними цінностями захищали свій життєвий простір, ареал свого поселення. Тому ті сили, яким вони не могли протистояти, починаючи ними обожнюватися.

У греків були земні боги: або аграрії, або ковалі, або торгівці, аморальні, але наділені силою творити добро або зло.

Розклад родоплемінного устрою породив соціальну нерівність, а разом із нею знедолених, людей-тварин, з одного боку, й розбещених натуральним і грошовим багатством, представлених колишньою родоплемінною знаттю — з іншого. Тяжким було становище вільних селян, але ще в гірших умовах перебували раби.

Ці соціальні структури повинні були сформувати своє світорозуміння і свою версію походження земного життя, його мети і сенсу. Християнство прагнуло вирішити деякі з цих проблем. Безсумнівним є його внесок у зникнення рабства, формування духовності, моралі, свободи. Однак панування ідеї загробного життя породжувало соціальну пасивність.

Європейська цивілізація розвивалася під впливом християнства, на яке, своєю чергою, вплинули східні цивілізації та їхні релігії. Батьківщина християнства — Середземномор’я, точніше арабський Схід. Тут також виникли іудаїзм та іслам. Кістяк християнства становить іудаїзм. Християнство та іслам відображають деякі його родові ознаки.