2.2. Економічне вчення фізіократів

2.2. Економічне вчення фізіократів

У процесі становлення класичної школи особливе місце займає школа фізіократів, що представила першу цілісну теоретичну кон­цепцію економічного життя, засновану на постулатах класичної ідеї.

Фізіократів можна вважати французьким варіантом класичної школи, оскільки основу їхнього вчення складала ідея природного порядку і підпорядкованості економіки природним законам. Але на відміну від інших класиків, які вважали, що економічні закони діють так само, як закони природи, ця школа просто ототожнювала закони економіки і природи. Ця особливість знайшла відображення в їхній назві, складеній із двох грецьких слів: «фізіс» — природа і «кратос» — влада. Влада природи визначала природність усіх про­цесів, які відбуваються в економіці. Оскільки ж природний фактор з найбільшою очевидністю виявлявся в сільському господарстві, то економіка зводилася до сільськогосподарського виробництва, а інші галузі розглядалися як допоміжні.

Природні процеси, регульовані законами природи, виключали усяке втручання з боку влади, що було сформульовано фізіократа­ми у вигляді чіткого принципу: «laissez faire, laissez passer!» — «не­хай люди роблять свої справи, а справи йдуть своєю чергою». З лег­кої руки фізіократів принцип «лесеферизму» став візитною карткою економічного лібералізму.

Школа фізіократів об'єднувала тісне коло однодумців, визна­ним авторитетом і генератором ідей у якому був особистий лікар короля Людовика XV доктор Франсуа Кене (1694-1774). Заціка­вившись економічними проблемами, він спробував застосувати до їхнього дослідження методи природничих наук і глянути на економіку як на живий організм, який регулюється дією природних за­кономірностей.

У центрі вчення фізіократів виявилася категорія «чистого продук­ту», у створенні якого вони бачили найважливіше завдання економічної діяльності. Кількісно він являв собою різницю між виторгом і витрата­ми виробництва продукту. По суті це був прибавочний продукт, який забезпечує можливості економічного розвитку, і те, що фізіократи ро­зуміли його значення, свідчить про високий рівень їхньої економічної інтуїції. Природно, виникало питання про джерело «чистого продук­ту». Його фізіократи вбачали в роботі сил природи, яка призводить до чисто фізичних приростів речовини продукту. Якщо кинуте в землю зерно давало колосся з десяти зерен, то додаткові дев'ять зерен і скла­дали «чистий продукт», зроблений самою природою. Він створюється тільки в сільському господарстві, оскільки саме тут спостерігається ро­бота природних сил. Промисловість тільки перетворює речовину, нічо­го до неї не додаючи.

Навколо «чистого продукту» вибудовувалася вся система еко­номічних уявлень фізіократів. Ставлення до чистого продукту виз­начало класову структуру суспільства. Вона включала: клас хлібо­робів, який створює чистий продукт; клас власників, який привлас­нює чистий продукт; марний клас (промисловці, торговці), що не створює і не привласнює чистий продукт, але забезпечує умови йо­го виробництва і руху. З цих же позицій фізіократи розглядали про­цес праці, поділяючи його на продуктивний, тобто такий, який створює чистий продукт, і непродуктивний — такий, що не вироб­ляє чистого продукту. Таким чином, продуктивною вважалася тільки праця в сільському господарстві.

Кене вперше звернув увагу на категорію капіталу і спробував дати їй науковий аналіз. Під капіталом розумілася сукупність за­пасів (авансів), використовуваних у виробництві для створення чи­стого продукту. Різні частини капіталу виконують свої функції не однаково. Одна частина — «первісні аванси» — функціонують у процесі виробництва тривалий час, не покидаючи його; інша — «щорічні аванси» — вимагає постійного поновлення. Тим самим було покладено початок структурному аналізу капіталу, розподілу його на основний і оборотний.

Безперечною заслугою фізіократів була спроба аналізу суспільно­го відтворення, тобто представлення економіки у вигляді динамічно­го, постійно повторюваного процесу. У 1758 році Ф. Кене опуб­лікував свою знамениту «Економічну таблицю», що стала першою, відомою в історії, макроекономічною моделлю руху сукупного про­дукту в натуральній і грошовій формі між різними секторами еко­номіки, представленими трьома класами суспільства.

У таблиці сфокусовані всі елементи вчення фізіократів: про чи­стий продукт, про класову структуру суспільства, про продуктивну і непродуктивну працю, про капітал.

Вихідним положенням аналізу є виробництво продукту вартістю в 7 млрд. ліврів, з яких 5 млрд. створюється в сільському господарстві і 2 млрд. — у промисловості. Крім того, перед почат­ком обороту земельні власники мають у своєму розпорядженні гро­шову суму в 2 млрд. ліврів, отриману ними у вигляді ренти за землі, які здаються в оренду фермерам.

З продукції вартістю 5 млрд. ліврів, зробленої в сільському гос­подарстві, 2 млрд. спрямовуються на покриття щорічних авансів, тобто витрачаються на насіння, оплату найманих робітників, внутрішньогалузеве споживання. Що стосується первісних авансів (основний капітал), то вони передбачаються в розмірі 10 млрд. лів­рів, з яких щорічно з вартості готового продукту відшкодовується 1/10 частина (1 млрд. ліврів). Усі ці вкладення розглядаються лише в продуктивному секторі економіки, тобто в сільському госпо­дарстві. Продукція промисловості з'являється як нерозчленована маса споживчих благ.

Рух продукту схематично зображено на рис. 2.1 Процес починається з того, що власники, які мають гроші, пред'являють попит на сільськогосподарську і промислову про­дукцію, закуповуючи тої та іншої порівно на загальну суму в 2 млрд. ліврів. На отриманий від власників 1 млрд. ліврів промис­ловці закуповують у фермерів необхідну їм сільськогосподарську продукцію (продовольство).

У свою чергу фермери закуповують у промисловців на 1 млрд. промислової продукції, головним чином засобів виробництва, відшкодовуючи витрачену частину первісних авансів.

Нарешті, промисловці повертають фермерам виручений мільярд, закуповуючи в них необхідну їм сільськогосподарську сировину.

У результаті обороту і фермери, і промисловці повністю ре­алізували свою продукцію, а на виручені гроші закупили усе, що їм необхідно для подальшого виробництва.

Ті 2 млрд. ліврів, які залишилися у фермерів у грошовому вира­женні, надходять власникам у вигляді орендної плати, створюючи умови для повторення всього процесу в наступному циклі.

Описаний процес є простим відтворенням, яке не передбачає накопичення, що правомірно як початковий етап аналізу.

У цілому, незважаючи на обмеженість, обумовлену пороками концепції фізіократів, модель Кене є геніальною спробою дослід­ження економічного механізму суспільства. Він показав, що нор­мальне функціонування економіки можливо лише при дотриманні умов, які забезпечують рівновагу системи, і спробував з'ясувати ці умови. Закладені в «Економічній таблиці» ідеї є зародком май­бутніх макроекономічних моделей, у тому числі моделей міжгалу­зевого балансу.

Подальший розвиток і завершення вчення фізіократів одержало в Анна Робера Жака Тюрго (1727-1781), міністра королівського двору і вченого-економіста, автора «Роздумів про утворення і роз­поділ багатств». Поділяючи основні ідеї фізіократів, він розвиває їх далі, зокре­ма, підрозділяючи класи суспільства на розряди найманих робітників і підприємців. У чистому продукті він розрізняє прибу­ток, відсоток і ренту. Заробітна плата в нього встановлюється як ре­зультат конкуренції робітників на ринку праці.

Але найбільший інтерес представляють його ідеї, що стосують­ся механізму ринкового обміну і встановлення цін, тобто проблем, яких інші фізіократи практично не торкалися.

Обмін — це порівняння обопільної потреби товаровласників у продуктах один одного. Цінність кожної речі визначається її при­датністю для задоволення потреб, і вона тим більша, чим більша необхідність цієї речі для споживача. При обміні прирівнюються суб'єктивні оцінки значимості обмінюваних благ для контрагентів. Якщо один суб'єкт готовий віддати 4 одиниці товару А за 3 одиниці товару В, це означає, що З В для нього важливіше 4 А. Для його партнера — навпаки. Кожний вважає, що він виграє при обміні й отримує більше, ніж віддає. Якщо обмін відбувся, то знайдена рівність суб'єктивних оцінок цінності, тобто суб'єктивна вигода одного збігається із суб'єктивною вигодою іншого. Знайдена рівність є ціною.

Своїми міркуваннями Тюрго за сто років передбачив появу те­орії граничної користі, яка пояснює ціни суб'єктивними оцінками сторін, які обмінюються.