Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3. 5. Франція в XVI - першій половині XVII ст

Франція — одна з країн, що утворилися внаслідок поділу імперії Карла Великого ще в період раннього середньовіччя. У XVI ст. це була вже велика централізована держава Західної Європи з населенням близько 15 млн. чоловік. За рівнем розвитку вона значно випереджала тодішню Іспанію, але поступалася Англії та Нідерландам.

Саме в XVI ст. у Франції виникли елементи капіталістичного вироб­ництва, зокрема мануфактури. Найуспішніше розвивалося виробництво сукна, полотна і шовку. У військовій промисловості насамперед виділялося виго­товлення гармат. Особливої" слави зажили паризькі парфуми і ювелірні вироби.

Марсель був одним із найважливіших європейських портів. Підвищу­валося значення інших портових міст: Бордо, Ларошеля, Гавра, Нанта тощо. Міжнародне значення мав і Ліон — "місто шовку", великий ярмарковий центр.

У сільському господарстві зберігалися феодальні порядки. -Селянська праця була не дуже продуктивною, а врожайність низькою, феодальні по­винності постійно зростали.

Найбільшої могутності Франція досягла за часів правління Францис­ка І (1515—1547). Уся влада в країні належала королю, який відмовився від скликання Генеральних штатів (своєрідного французького парла­менту, вперше скликаного 1302 р.). Він остаточно підпорядкував собі ка­толицьку церкву, домовившись з Папою Римським про право короля при­значати на посади всіх французьких єпископів.

На початку XVI ст. у Францію проникли ідеї Реформації. Король де­який час мирився з її поширенням у країні, але згодом розпочав пере­слідувати протестантів. 1540 р. у Франції було запроваджено інквізицію.

Проте каральні акції не спинили впевненої ходи реформаційного руху. На півдні країни виникла гугенотська церковна організація (тобто така, що сповідувала кальвіністське вчення), її прихильників стали називати гуге­нотами, їхніми ватажками з часом стали близькі родичі правлячої ди­настії Валуа — Антуан Бурбон і його брат принц Конде, а також адмірал Гаспар де Коліньї.

Наступником Франциска І був його син Генріх II (1547—1559), який розширив кордони країни, зокрема відвоював у Англії порт Кале. Цей король загинув під час одного з турнірів, як, власне, і пророкував відомий тогочасний провидець Нострадамус.

Після смерті Генріха II Францією правили по черзі три його сини. Вагомий вплив на їхню політику справляла мати — Катерина Медічі.

1562 р. у містечку Вассі на гугенотів під час їхнього богослужіння напали католики з оточення герцога Гіза — затятого католика. Цей зброй­ний конфлікт був початком громадянських війн у Франції, що тривали 36 років (1562—1598) і в історії дістали назву гугенотських. Умовно їх поділяють на три періоди.

Перший період характеризувався постійними воєнними сутичками. Гугенотів підтримували Англія та протестантські князі Німеччини, католи­кам суттєву допомогу надавала Іспанія. Проте сторони вирішили примири­тися. У Сен-Жермені було укладено мир, за яким гугенотам дозволялося богослужіння в усій Франції, надано право обіймати найвищі державні по­сади, володіти чотирма фортецями, зокрема фортецею Ля-Рошель. Після за­гибелі їхнього ватажка Антуана Бурбона місце батька посів його син Генріх Наваррський. На остаточне примирення гугеноти розраховували після здійснення плану адмірала Коліньї, який передбачав укладання династично­го шлюбу Генріха Наваррського і Маргарити Валуа, сестри короля Карла IX.

Другий період спровокували трагічні події Варфоломіївської ночі 24 серпня 1572 р. Тоді, за планом Катерини Медичі, католики на чолі з Генріхом Гізом убили у Парижі понад 2 тис. гугенотів, які з'їхалися на весілля Генріха Наваррського і Маргарити — дочки Катерини Медічі. Було вбито й адмірала Коліньї. У відповідь гугеноти створили на півдні свою державу, на чолі якої став Генріх Наваррський.

Третій період розпочався війною трьох Генріхів — Генріха III, Генрі­ха Наваррського і Генріха Гіза. Ще 1576 р. прихильники непримиренного супротивника гугенотів Генріха Гіза заснували так звану Католицьку лігу. Вони зневажали короля Генріха III за його спроби домовитися з гугенота­ми, а Гіза вважали претендентом на трон Франції.

1588 р. Ліга організувала повстання парижан проти короля. Генріх Пз відверто заявив про свої права на королівський трон. Генріх III втік, а згодом скликав у містечку Блуа Генеральні штати. Проте вони підтрима­ли саме Гіза. Тоді король наказав своїй охороні вбити небезпечного кон­курента. Це обурило жителів столиці, вони відмовилися підкорятися ко­ролівській владі.

Генріх III був змушений укласти союз з Генріхом Наваррським, про­голосивши його своїм наступником, їхні війська увійшли до Парижа. Не­забаром якийсь фанатичний католик вбив короля Генріха III. З його смер­тю закінчилося правління династії Валуа. Генріх Наваррський став новим королем Франції Генріхом IV (1589—1610), розпочалося правління нової династії Бурбонів.

Католики не визнали своїм королем ватажка гугенотів, їм на допомо­гу вирушило іспанське військо. Але того часу у Франції розгорнувся широ­кий селянський рух проти податків і свавілля дворянства. Це примусило католиків піти на компроміс із Генріхом IV, але за умови, що він перейде у католицтво. "Париж вартий меси!", — промовив той і погодився. 1594 р. після коронації Генріх IV в'їхав у Париж.

1598 р. Генріх IV видав Нантський едикт, що означало завершення тривалої внутрішньої боротьби в країні. Цей документ був яскравим при­кладом релігійної віротерпимості, бо, нарешті, хоч і на деякий час, визнавав кальвіністів і примирив їх із католиками.

У XVI — першій половині XVII ст. політичний устрій Франції набув форми класичного абсолютизму (тобто необмеженої влади короля).

Король Генріх IV користувався загальною симпатією французів. Він дуже рідко скликав Генеральні штати, але ніхто не виступав проти такої політики. Дорадником і головним міністром короля був князь Сюллі (гу­генот). Разом з ним король здійснив внутрішні реформи, спрямовані на відродження сільського господарства, підтримку вітчизняної промисловості та торгівлі. Зокрема, було запроваджено суворий нагляд за збиранням по­датків, що значно поповнило державну скарбницю. 1604 р. французи за­снували свою першу колонію.

У зовнішній політиці Генріх IV виступав проти австрійських та іспан­ських Габсбургів і готувався до війни з ними. Він сподівався утворити проти них коаліцію у складі Франції, Англії, Голландії, протестантських князів Німеччини, Скандинавських країн і Швейцарії. Але 1610 р. він був убитий католиком-фанатиком.

Наступним французьким королем у дев'ятирічному віці став син Ген­ріха IV Людовік XIII (1610—1643). Деякий час країною управляла його мати Маргарита Медічі. Саме тоді в державі виникли передумови до но­вої громадянської війни. Проте конфлікту запобіг кардинал Рішельє, який з 1624 р. до 1642 р. обіймав посаду першого міністра і фактично вирішу­вав усі державні справи.

За часів Рішельє значно зріс авторитет королівської влади. Людовік XIII дуже цінував свого першого міністра. Кардинал намагався придуши­ти гугенотський рух. Двічі він вів з гугенотами відкриту війну (1624 р. і 1628 р.). Після капітуляції Ля-Рошеля 1628 р. Рішельє фактично не брав до уваги умови Нантського едикту. Він видав так званий "Едикт ласки", яким зберіг за гугенотами тільки свободу віросповідання. Гугенотська дер­жава перестала існувати.

Рішельє зумів вгамувати затятих аристократів-католиків: були зруй­новані їхні замки.

Після смерті Людовіка XIII на французькому троні опинився його п'я­тирічний син Людовік. XIV (1643—1715).Анна, а першим міністром до 1661 р. був кардинал Джуліо Мазаріні. Тільки після його смерті молодий король заявив, що він сам буде першим міністром і що без його волі жодна справа не вирішуватиметься. Пізніше його девізом були слова: "Держава — це я". Від його імені правила короле­ва

Людовік XIV скасував Нантський едикт. Було заборонено кальвіністські богослужіння, церкви гугенотів зруйновано, а їхніх проповідників вигнано з Франції. Відновилися переслідування протестантів, які змушені були ма­сово емігрувати з країни.