4.2.12. Генеральна угода з торгівлі послугами

З 1947 р. міжнародна торгівля товарами регулювалася положен­нями ГАТТ, тоді як багатостороннє міжнародно-правове регулю­вання торгівлі послугами було відсутнє до VIII (Уругвайського) ра­унду переговорів ГАТТ. У рамках раунду було укладено Генеральну угоду з торгівлі послугами, мета якої співзвучна з метою ГАТТ. По­ложення ГАТТ застосовуються у ГАТС з урахуванням специфічних особливостей послуг.

В основному тексті ГАТС зафіксовано концепції, принципи та правила, що загалом стосуються торгівлі послугами. У додатках до угоди сформульовані принципи і правила, що стосуються певних ви­дів послуг.

Генеральна угода з торгівлі послугами поширюється на послуги, що надаються на комерційних засадах як компаніями приватного сектору економіки, так і фірмами, що перебувають у власності уря­дів або контролюються ними. ГАТС не поширюється на послуги стосовно регулювання руху повітряних суден і пов'язаних з цим прав. Послуги, які надаються урядовим агентствам, виведено з-під дії угоди, до них застосовуються положення Угоди про державні за­мовлення.

Загальні зобов'язання ГАТС стосуються:

•  застосування до міжнародної торгівлі послугами режиму нації
найбільшого сприяння;

•  прозорості регулювання (transparency of regulations);

•  взаємного визначення кваліфікаційних вимог до надавачів пос­
луг;

•  правил щодо врегулювання монополій, виключних надавачів
послуг (exclusive service suppliers) та іншої підприємницької діяль­
ності, що обмежує конкуренцію;

•  заходів лібералізації торгівлі, зокрема таких, які передбачають
зростання ролі країн, що розвиваються.

Угодою був встановлений 10-річний перехідний період для усу­нення всіх винятків із застосування режиму нації найбільшого спри­яння, що мали місце серед шести десятків країн. Наприклад, країни Північної Європи надавали пільги північно європейським фірмам, що співпрацювали у сфері технологій для захисту довкілля. Країни Європейського Союзу були пов'язані преференційними угодами з низкою інших країн світу.

Зазначеною угодою передбачається заснування у кожній країні-учасниці щонайменше однієї "довідкової точки", де інші країни змо­жуть одержати потрібну їм інформацію про законодавство щодо міжнародної торгівлі послугами. Інформація у таких точках нада­ється у разі звернення за нею через відповідні національні уряди. Очевидно, такий порядок спрямований на зменшення потоку запи­тів до іноземних держав, оскільки багато запитувачів можуть відшу­кати інформацію в національних урядів.

Постачальникам послуг з країн, що розвиваються, інформація на­дається безпосередньо у так званих контактних точках (contact points).

Право на надання послуг виникає на підставі сертифікатів, ліцен­зій та інших документів. ГАТС заохочує країни-учасниці укладати двосторонні та багатосторонні угоди щодо взаємного визнання (mutnalrecognition) кваліфікацій, необхідних для отримання доку­ментів, що підтверджують право на надання послуг. Такі системи взаємного визнання слід тримати відкритими для приєднання до них (accession) інших країн-учасниць, якщо вони доведуть, що їх націо­нальні стандарти і вимоги відповідають міжнародним.

Угодою передбачено заходи, що запобігають зловживанню мо­нопольним становищем ексклюзивними надавачами послуг. Якщо у певній країні склалася ситуація, за якої конкуренція у наданні послуг обмежується, то інші країни мають право проконсультуватися з нею з метою усунення відповідних обмежень.

Захист національного надавача послуг відбувається не за допо­могою заходів, що вживаються на кордоні, а в результаті законодав­чого регулювання зарубіжних прямих інвестицій.

Згідно з Генеральною угодою з торгівлі послугами зобов'язання країн-учасниць щодо лібералізації доступу до ринків послуг має ви­конуватись за допомогою внесення змін до національного законо­давства, спрямованих на широке застосування принципу національ­ного режиму до іноземних надавачів послуг і сервісних продуктів (service prodacts). Мають усуватися такі обмеження:

•  щодо індивідуальних і загальних інвестицій іноземців у сфері послуг;

•  заснування іноземцями закладів, що надають послуги;

•  кількості видів послуг та їх загального обсягу;

•  кількості конкурентів у конкретному секторі послуг;

•  організаційних форм підприємницької діяльності;

•  загальної чисельності надавачів послуг на ринку.

Принцип національного режиму повинен надаватися країнами у результаті переговорів з іншими країнами-партнерами, при цьо­му мають визначатися сектори, підсектори, умови (conditions) і ква­ліфікаційні вимоги (qualifications) для застосування зазначеного принципу.

Відповідно до угоди насамперед слід лібералізувати доступ до ринків послуг надавачам з країн, що розвиваються. Цим країнам дозволяється жорсткіше застосовувати протекціонізм національ­ної індустрії послуг, зокрема, допускати іноземних конкурентів у меншу кількість секторів, лібералізувати менше типів угод, а та­кож вимагати від іноземних інвесторів утворювати спільні підпри­ємства з національними надавачами послуг і надавати національ­ним компаніям доступ до інформації іноземних компаній та їх ка­налів збуту.

Згідно з вимогами ГАТС національне законодавство щодо між­народної торгівлі послугами повинно використовуватися обґрунто­вано й об'єктивно, право на виконання послуг має надаватися іно­земцям без бюрократичних зволікань, також не можна застосовува­ти обмеження щодо міжнародних трансферів і платежів (international transfers and payments), якщо країна не має серйозних проблем з пла­тіжним балансом.

Угодою передбачено, що країни-члени проводитимуть подальші переговори з питань субсидування послуг і вжиття охоронних захо­дів до міжнародної торгівлі послугами.

У ГАТС містяться положення, що регулюють винятки із загаль­них правил цієї угоди (у зв'язку з економічною інтеграцією, платіж­ним балансом, інтеграцією ринку праці, етикою, охороною здоров'я людини, охороною навколишнього середовища, безпекою держав).

Обмеження у наданні доступу до ринку або у дотриманні принци­пу національного режиму поділяються на горизонтальні, тобто такі, що стосуються всього комплексу послуг (entire range of services), і специфічні, які охоплюють відповідний сектор або вид послуг.

Практично всі обмеження так званих горизонтальних зо­бов'язань (horizontal commitments) стосуються послуг, для надання яких необхідна комерційна присутність у країні-імпортері, а також пересування фізичних осіб. Економічно розвинені країни мають не­багато горизонтальних обмежень щодо комерційної присутності (commercial presence) іноземних постачальників послуг. Горизон­тальні зобов'язання у зв'язку з рухом фізичних осіб стосуються пере­важно внутрішніх пересувань у компаніях "ключового персоналу" (essential personnel) — менеджерів і технічних працівників, а також нетривалих візитів ділових відвідувачів (business visitors).

Країни, що розвиваються, виступають за те, щоб незалежні про­фесіонали могли працювати за кордоном без утворення ними компа­нії або іншої форми комерційної присутності. Не всі економічно роз­винені країни погоджуються з такою точкою зору.

Країни, що розвиваються, передбачають у своїх горизонтальних зобов'язаннях такі обмеження щодо комерційної присутності:

•  присутність дозволяється лише у формі спільного підприємства
(joint venture);

•  іноземному постачальнику не дозволяється мати контрольний
пакет акцій (majority share) спільного підприємства;

•  певна кількість членів правління повинна бути громадянами да­
ної країни;

•  іноземний постачальник має використовувати передову техноло­
гію та управлінський досвід (advanced technology and managerial
experience);

•  іноземний постачальник повинен навчати місцевих працівників
(local employees);

•  іноземний постачальник має співпрацювати з місцевими субпід­
рядниками (local subcontractors);

•  іноземний постачальник має чітко і швидко звітувати (to furnish
accurate and prompt reports) про свою діяльність.

Поряд з горизонтальними зобов'язаннями існують ще й секторні (sectoral commitments). Економічно розвинені країни зарезервували за собою право на встановлення обмежень у всіх секторах. Країни, що розвиваються, виявили більшу гнучкість і охопили обмежену кількість секторів (limited number of sectors).

Зобов'язання і обмеження щодо комерційної присутності стосу­ються таких секторів:

•  будівельні та пов'язані з ними інжинірингові послуги;

•  соціальні, з охорони здоров'я та пов'язані з ними послуги;

•  управлінсько-консультаційні послуги;

•  фінансові послуги.

Отже, взяті країнами зобов'язання слід розглядати як перший крок у напрямі лібералізації міжнародної торгівлі послугами. Роз­виток ефективної індустрії послуг є пріоритетним для багатьох кра­їн. Третинний сектор відставав у своєму розвитку від вторинного сектору економіки країн, що розвиваються. Ці країни надалі мо­жуть скористатися вигодами від співпраці з іноземними постачаль­никами послуг. Брак інформації про комерційні й технічні аспекти послуг, яку бажають одержувати країни, що розвиваються, певною мірою усуватиметься завдяки створенню розвиненими країнами "контактних точок". Інформацією про національне законодавство у сфері послуг і практику його застосування можуть скористатися всі країни-учасниці. Фізичні особи мають нині більші можливості для надання послуг, не створюючи для цього форми комерційної присутності у країні-імпортері. Слід все ж таки враховувати, що шанси фахівців щодо надання послуг за кордоном зростуть, якщо вони у себе на батьківщині діють у складі юридичної особи (juridicalpersonality).­

Лібералізаційні заходи сприяють зростанню торгівлі послугами між країнами, що розвиваються. Спільні підприємства, утворені юридичними та/або фізичними особами цих країн, можуть успішно конкурувати з фірмами економічно розвинених країн, особливо у наданні послуг країнам, що розвиваються.

Генеральна угода з торгівлі послугами має такі додатки:

•  Додаток про рух фізичних осіб, які надають послуги відповідно до
угоди (Annex on Movement of Natural Persons Supplying Services Un­
der the Agreement). Передбачає, що послуги надаються відповідно
до специфічних зобов'язань (specific commitments), узятих країна-
ми-імпортер ами.

•  Додаток про фінансові послуги (Annex on Financial Services). Сто­
сується страхових і перестрахувальних, банківських та інших фі­
нансових послуг, зокрема, дає змогу країнам вживати заходів,
спрямованих на захист інтересів інвесторів, депозитаріїв, власни­
ків полісів;

•  Додаток про телекомунікації (Annex on Telecommunications). Пе­
редбачає, що до всіх іноземних постачальників послуг застосову­
ються режим нації найбільшого сприяння і принцип національно­
го режиму, що включає доступ до мережі громадських телекому-
нікацій і послуг. Згідно з угодою не вимагається застосування заз­
начених принципів до кабельного або іншого поширення радіо- і
телепрограм (cable or broadcast distribution of radio and television
programming). Країнам, що розвиваються, дозволяється запро­
ваджувати розумні умови (reasonable conditions) для зміцнення на­
ціональної телекомунікаційної інфраструктури і посилення учас­
ті у міжнародній торгівлі телекомунікаційними послугами;

•  Додаток про переговори про базові телекомунікації (Annex on Ne­
gotiations on Basic Telecommunications). Стосується переговорів
про лібералізацію міжнародних комунікаційних послуг, що нада­
ються на великі відстані;

•  Додаток про переговори про морські транспортні послуги (Annex
on Negotiations on Maritime Transport Services). Поширюється на
морські перевезення, допоміжні служби, доступ до портових по­
тужностей і їх використання. Правила ГАТС щодо цього сектору
не застосовувалися до набрання чинності додатку за результата­
ми переговорів.