Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.3. Альфред Маршалл — творець економікс

Альфред Маршалл — творець економікс

А. Маршалл — видатний економіст історичної епохи затвердження панування індустріальної технологічної революції у світовому масштабі, який поклав початок аналізу суперечностей індустріальної цивілізації.

Його дослідження мають у своєму підґрунті два девізи: «Природа не робить стрибків» і «Численне в одиничному та одиничне в численному».

У поняття «природа» він вкладає єдність як природних, так і моральних процесів. Ця єдність не є чимось застиглим, вона в безперервному русі. Принцип «безперервності» посідає важливе місце в дослідженні природи, що розуміємо в широкому значенні цього поняття. Безперерв­ність відбиває еволюційність розвитку. Розвиток іде через нагромадження не стільки сукупності кількості, скільки приросту якості.

«Економічна революція відбувається поступово. Її хід іноді сповільнюється або перетворюється на політичну катастрофу. Але її поступальні кроки не бувають несподіваними»[1]. Цей важливий висновок Маршалла — плід старанних і глибоких досліджень економічної та політичної історії не лише європейських, а й східноазіатських, арабських цивілізацій. Кредитні відносини в Римській імперії, які дістали достатньо високого розвитку, потім на століття відходять зі сцени Європи, але лише кредит є однією з рис індивідуалізму. Справді, вони затримались і практично перетворились на щось подібне, як птиця Фенікс, відродилися, розквітли в другій половині XIX століття, ставши рушійною силою прогресивної людської цивілізації.

Політичні катастрофи першої половини XX ст. в Німеччині, Італії, Росії, Югославії, Індонезії, африканських та інших країнах ілюструють висновок Маршалла про місце і роль кредитних відносин у постіндустріальному русі прогресу, у тому числі економічного. Можливість прогресу великою мірою залежить від фактів та висновків, що входять у компетенцію економічної науки, тобто це становить головне і найвище призначення економічних досліджень. Так визначає місце економічної науки А. Маршалл у прогресивному розвитку людства.

А як оцінює А. Маршалл дослідження економістів-поперед­ників? Якнайпозитивніші оцінки він дає дослідженням А. Сміта, Д. С. Мілля, але рух прогресу, його «безперервність» уносять свої корективи. Це стосується перш за все поглядів на місце і роль людини наприкінці XIX ст. Економісти в особі Д. С. Мілля вже цей феномен відзначали, але не як найважливіший, а в соціалістів він на чільному місці. Але їхні погляди не базувалися на основних наукових дослідженнях, вони не розуміли природи нової організації суспільства, що рельєфно показали події в Європі 1848 року.

Ранні економісти виходили у своїх доводах з того, що характер людини і її продуктивність мали розглядатись як фіксована величина; сучасні економісти постійно пам’ятають про те, що це є продуктом обставин, в яких вона жила. Частково причина такої зміни поглядів економістів полягала в тому, що перетворення в людській при­роді протягом останніх п’ятдесяти років проходили настільки швидко, що привертали до себе увагу. Частково причина полягала в безпосередній дії окремих авторів — соціалістів, а частково — у побічній дії схожих змін у деяких сферах природничих наук. Економічна теорія не залишилась осторонь і приділяла увагу змінності людської природи і тому, яким способом характер людини діє на переважні методи виробництва, розподіл багатств і сам піддається їхній дії.

Маршалл критикував Рікардо, його теорію вартості, заробітної плати та прибутку, яка лягла в основу теорії додаткової вартості Карла Маркса. А. Маршалл — творець «економікс» — досліджує економічні процеси з позиції людини нової епохи. Це не «економічна людина» А. Сміта та його послідовників, а людина, яка перебуває в середовищі, де поряд з економічними діють і соціальні, моральні, інституціональні фактори. Це індустріальна цивілізація. Він констатує: «Бідність — величезне істинне зло¼ Ліквідація тягарів злиднів та згубної дії непомірної фізичної праці — головне і найвище призначення економічних досліджень»[2]. Отже, А. Маршалл чітко позначає новий час і нові завдання економічної науки. Як зазначає Кейнс, мова Маршалла — мова ділової людини, але ділової людини нової епохи, яка реалізує не тільки особисті інтереси, а й самореалізується. Бізнесмен Маршалла — релігійна людина, пуританин. Вона глибоко поважає інтереси родини. Саме родина виступає однією з рушійних сил діловитості. Головна мета родини — створити умови дітям, щоб вони вступали в життя збагаченими як знаннями, так і капіталом. Інтереси родини — стимул для нагромадження та інвестицій.

В економічній науці, за Маршаллом, два завдання — дослідження багатств та дослідження людини. «Політична економія, чи економічна наука, веде дослідження нормальної життєдіяльності людського суспільства, вона вивчає ту сферу індивідуальних та суспільних дій, котра якнайтісніше пов’язана з пізнанням і використанням матеріальних засад добробуту»[3], — зазначає Маршалл.

Вихід у світ першого тому «Принципів економічної науки» А. Маршалла 1890 р. був відзначений суспільством як непересічна історична подія. «Пелл-Мелл газет» писала: «Виникла “нова політекономія”, а “стара” політична економія — ця лиховісна наука, котра розглядала індивідуальну людину як винятково егоїстичну і скупу тварину, а державу — лише як масу таких тварин, пішла в минуле».

Нова економічна наука — економікс; її творець А. Маршалл окреслює її завдання: дослідження багатств людини в умовах співдружності праці та капіталу, їх ефективної взаємодії. Як підкреслював
Маршалл: «У ХVIII столітті Англія відкрила еру дорогих знарядь
виробництва. На кінець XIX століття вони стали ще дорожчими. Експлуатація дорогих машин вимагала висококваліфікованих робітників, ефективна взаємодія вимагала особливої організації виробництва... Розвиток організму чи-то соціального, чи-то природного обумовлено поглиблюваним поділом функцій між його різними частинами. Він виявляє себе як розподіл праці, розвиток спеціалізованих кваліфікацій, знань, машин та інтеграції, тобто посилюваної глибини та міцності зв’язків між різними частинами виробничого організму — зростання надійності комерційного кредиту, засобів і навиків сполучення за допомогою морського та шосейного транспорту, залізничних доріг та телеграфу, почти та друкарського верстата. В економічній науці є закон про те, що боротьба за існування приводить до примноження таких організацій, які ліпше за інших пристосовані до здобування користі з навколишнього середовища»[4].

В організації виробництва особливу роль відіграє «принцип заміщення». У міру розширення знань і посилення ділової підприємливості виробників вони кожного разу вибирають ті фактори виробництва, які якнайкраще відповідають їхнім цілям; аналогічним способом суспільство замінює одного за одним підприємців, ефективність діяльності яких пропорційно менша від отриманого при-
бутку. Ми можемо назвати це принципом заміщення. Цей принцип використовується майже в усіх галузях економічних досліджень. Принцип заміщення поширюється і на діяльність підприємця.

Цікавий історичний екскурс робить Маршалл, досліджуючи процеси формування комерційної підприємливості, її здатностей. Він пов’язує появу підприємництва перш за все зі зламом звичаїв та традицій. Родина, сільська громада, гільдія зв’язували ініціативу, якою є свобода господарської діяльності, право на ризик, включаючи свободу політичну. Маршалл так описує ментальність греків, римлян, німців: «Греки життєрадісні та повні свіжих ідей, які є елементами комерційної підприємливості. Але їм не вистачає терплячості в їх виконанні... Римляни виявляють тверду волю, рішучість, наполегливість у виконанні цілей, винахідливі та підкорені дисципліні, вони постійно випробовували ті якості, які необхідні для комерційної підприємливості… Для німця, яким би рішучим та сильним він не був, виявилось дуже важкою справою вивільнитися від кайданів звичаїв та від неосвіченості. Він занадто дорожив постулатами та звичаями своєї родини та свого племені»[5]. Ця особливість німця відбивається і в особливостях національної економіки, в якій значна роль держави.

У Німеччині досить велика частина кращих інтелектуальних сил нації намагається знайти роботу в урядових закладах, та, можливо, ні один уряд не має такої великої кількості добре підготовлених високообдарованих людей. З другого боку, енергія, оригінальність та рішучість, які притаманні кращим комерсантам Англії та Америки, лише останнім часом стали розвиватись у Німеччині; водночас німці володіють великими здібностями до покори. Тож вони не відрізняються від англійців, чия сила волі дозволяє виявити їм чітку дисципліну в серйозний момент, але які не володіють схильністю до покори. У цьому один із секретів потужного розвитку Німеччини, особливостей шляхів індустріальної революції.

Раніше вже йшлося про роль пуританізму у формуванні англійської підприємливості з позиції становлення та розвитку особистості. А. Сміт і його послідовники в концепції дослідження природи та причин багатства народів деякою мірою виходили з ментальності; Сміт космополітичний у висновках про те, що закони функціонування економіки наднаціональні, тому в заголовку фігурує «багатство народів», а не народу.

Сміт проти втручання держави в економічне життя. Але інша ситуація в німців. Тут держава — вождь, учитель, верховний суд­дя, вона — захисник родини, клану. Тут навчали службовця державного нагляду і управління фінансами, податками, зборами, акцизами, взаємодіями станів. Тут панувала камералістика. Тому потрібна була протекціоністська політика захисту національного підприємництва від французьких та англійських конкурентів. Так виникла німецька історична школа — засновниця економічної теорії про особливості національних економік.

А. Маршалл розкриває ці відмінності, спираючись на такий фактор, як ментальність. У цьому він випереджає історичний час на десятиріччя. Тільки в середині XX ст. з’являється вчення про особливості національних економік та національних менеджментів. Є американська та японська економіка, є японський менеджмент, є національні моделі соціалізму. Є особливості історії націо­нального підприємництва.

Англійський тип підприємництва має свою історію. Вона перш за все пов’язана з аграрною технологічною революцією. За часів релігійних смут лендлорди у війнах покінчили один з одним, на ґрунті релігійних війн з’явились нові барони — власники великих маєтків, позбавлені забобонів лендлордів феодальної епохи. Барон не мав можливості змусити працювати на своїх полях вільного йомена-селянина. Але розорення селянства в результаті різкого зростання попиту на вовну, коли пасовища заміняли орні землі, створило ринок селян, які наймались у орендарі земель барона. Утім барон бере участь в інвестиціях орендаря, у підвищенні культури землеробства. Усе це створило підприємця-фермера, який стає взірцем підприємця в промисловості.

Роки, коли Великобританія втратила колонії в Північній Америці, роки великого напруження сил в наполеонівських війнах привели, з одного боку, до важкого тягаря внутрішнього боргу країни, але, з другого боку, перемога стимулювала стрімкий розвиток індустріальної технологічної революції через раптове збільшення економічної свободи для підприємців.

«Нова нація підприємців складалася насамперед з тих, хто самостійно створив власні статки, тобто із сильних, рішучих, підприємливих людей, які, спостерігаючи власні результати, одержані завдяки своїй власній енергії, були схильні стверджувати, що бідних та слабких слід уважати винуватцями в їхніх нещастях, а не жаліти їх. Вони прославляли індивідуальність характеру і не поспішали знайти сучасну заміну соціальних і виробничих зв’язків, які поєднували людей у попередні часи»[6].

Неблагополучні умови призвели до зниження загального чистого прибутку англійців, 1/10 з якого пішла на погашення національного боргу. Товарні витрати виробництва, які знизились у результаті нових винаходів, лише в невеликій кількості споживались робітниками. Вони змушені були продавати свою працю за мізерну платню. Повна свобода не дає зміни ролі фінансового капіталу, зміни економічної теорії та її методу, появи нових наукових, економічних дисциплін.

Кінець XIX ст. характеризується появою цілої низки нових економічних наук. Це — науковий менеджмент, психологія менеджменту, наукові засади маркетингу, організація виробництва, економіка галузей, економічна статистика, державні фінанси, економічна соціологія та ін. Доля цих дисциплін склалася по-різному. Зокрема, науковий менеджмент спочатку зустрічає різкий опір профспілок Європи, які вважали методи Тейлора витонченим засобом експлуатації робітників, а також американських профспілок. Висновок наукового менеджменту: єдиною можливою умовою промислового миру є промислова демократія.

Нові наукові дисципліни відбивають нові процеси у виробництві. Маршалл дає контрастно окреслену картину цієї нової системи: «Праця всередині кожної галузі була розділена таким способом, щоб планування й організація підприємства, управління ним і відповідальність за ризик покладалися на одну групу людей, тимчасом як необхідна для нього ручна робота виконувалася найманою працею. Ця форма розподілу праці одночасно характер­на для сучасного світу в цілому, а також для англійської нації¼ Сьогодні вона виділяється як основне явище за наявної форми цивілізації, являє собою ядро економічних проблем сучасності»[7].

Поява такої дисципліни, як макроекономіка, ілюструє зміну ролі старих галузей. У новій структурі макроекономіки зросла роль транспорту. Більше того, Маршалл стверджує, що саме розвиток транспортної галузі й характеризує нову стадію технологічної революції. Завдяки транспорту був даний потужний імпульс розвитку металургії, машинобудування, появі нових професій, кваліфікованої праці, у тому числі в будівництві, а значить, вирішенню проблеми зайнятості. Завдяки новим видам транспорту знизились витрати виробництва, зблизились ринки збуту та ринки сировини, були залучені в експлуатацію великі площі родючих земель Америки, Австралії та інших регіонів планети. Павутина зв’язку оплутала всі континенти, з’явився планетарний ха­рактер біржових, кредитних, валютних зв’язків.

Нові технології уможливили набагато вищі темпи та обсяги виробництва та переміщення, викликали потребу створення управлінських ієрархій для нагляду й контролю та координації нових процесів виробництва та розподілу. У цьому історична роль капіталу епохи індустріального суспільства.

А. Маршалл у визначенні капіталу додержується старих добрих традицій А. Сміта, різко критикуючи погляди К. Маркса та його послідовників, які вважають капіталом тільки те, що як засоби виробництва належить одній особі (або групі осіб) і використовується для виробництва речей на благо інших за рахунок най­маної праці таким способом, щоб перші мали можливість гра-
бувати або експлуатувати інших.

Французькі економісти-фізіократи, а з ними й А. Сміт, використовували термін «капітал» у розумінні «запас». «Згідно зі старою англійською традицією капітал складається з тих речей, які сприяють праці у виробництві або забезпечують її, він складається з тих речей, без яких виробництво не могло б існувати з такою ефективністю, але які не є безкоштовними дарами природи»[8].

Маршалл поширює на категорію «капітал» людську активність — таку саму цінність, як і засіб виробництва.

Про ренту Маршалл пише: «Видатна роль земельної ренти
в розвитку теорії земельної ренти — історична випадковість. Рен­та — плата за будь-який невідновлюваний ресурс. Певною мірою всі види ренти є ресурсом суспільної рідкості, і всі види ренти є диференціальними рентами. А тому це квазірента».

Як зазначалось раніше, предметом економічної науки він уважає сферу індивідуальних і суспільних дій, які тісно пов’язані з використанням матеріальних засад добробуту. Багатство і людина — головна мета економічних досліджень. Цей взаємозв’язок розкривається в спонукальних мотивах людської діяльності в конкретних історичних умовах. А це ринкова економіка чи те, що в Маршалла рівнозначне терміну «грошова економіка». Тому він у вартості бачить реалізацію економічних цілей як покупця, так і виробника. Так він пише про А. Сміта: «Його найважливішим завданням є об’єднання і розвиток міркувань його англійських та французьких сучасників та попередників про вартість. Найважливіше значення його діяльності, що привела до виникнення цілої епохи в економічній думці, полягало в тому, що він першим здійснив ретельне і наукове дослідження способу, за допомогою якого вартість вимірює людську мотивацію, з одного боку, даючи кількісну характеристику бажань покупця отримати благо, а з другого — зусиль (або реальних витрат виробництва) з боку його виробника»[9].

Маршалл дуже високо оцінює місце Сміта в історії економічних учень, підкреслюючи, що він відкрив новий погляд на речі
і тому мав епохальне значення.

Гроші відіграють особливу роль в мотивації економічної мети. Вони являють собою загальну купівельну спроможність, і люди намагаються їх отримати як засоби для досягнення будь-яких цілей як високого, так і низького порядку, як духовних, так і матеріальних. Разом з тим наведені положення містять і первинний засновок концепції вартості.

Маршалл дає таке розгорнуте визначення змісту реальних витрат виробництва: «Затрати всіх різноманітних видів праці прямо чи опосередковано зайнятої в його [товару] виробництві, разом з помірністю або, точніше, чеканням, необхідним для нагромадження використовуваного в його виробництві капіталу, іншими словами, усі ці зусилля та жертви разом узяті ми будемо називати реальними витратами виробництва товару. Сума грошей, які доводиться платити за ці зусилля, та жертви, ми називаємо або грошовими витратами виробництва, або, для скорочення, витратами виробництва»[10]. Така база цін пропонування.

Варто скорегувати положення про причетність Сміта до категорії «реальні витрати виробництва», в які включається і прибуток, — як частка капіталу, як фактор виробництва. Так, у Сміта
є і цей варіант, але Сміт все-таки автор теорії трудової вартості.

Маршалл розглядає і принципи, які регулюють попит. Ця проб­лема досліджувалась Менгером, Візером, Бем-Баверком, Валь-
расом, Джевонсом та іншими. Корисність — ось що стоїть на боці попиту. Але в Маршалла потреба випливає з діяльності, корисність вимірюється через ціни. Ціна товару визначається станом потреб. Вони насичені — ціни низькі. Не насичені — вищі (психоаналіз у дії, проте він не відповідає догматам Сходу).
У Джевонса на боці попиту — корисність, на боці пропонування — важкість праці. Кейнс зазначає, що Джевонс побачив киплячий котел і вигукнув радісний крик, Маршалл також побачив киплячий котел і мовчки взявся за побудову парового двигуна.

Потрібен був геній Маршалла, щоб з’єднати класичну теорію витрат виробництва з теорією корисності на основі загальної теорії рівноваги попиту та пропонування. «Загальна теорія рівноваги попиту та пропонування, — пише Маршалл, — являє собою ту основоположну ідею, яка пронизує будову всіх різноманітних частин центральної проблеми розподілу та обміну».

«Загальна ідея, що полягає в основі твердження про те, що вартість установлюється на рівноважному рівні попиту та пропонування, дістала такого дальшого розвитку, що знайшла всю специфічну систему Коперника, згідно з якою всі елементи еко­номічного всесвіту міцно утримують своє місце завдяки спільному врівноваженню та взаємодії»[11], — це положення Маршалл ілюструє на прикладі ножиць: ми могли б на рівних підставах сперечатися про те, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, розрізає шматок паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць.

Рівновага попиту та пропонування поширюється не тільки на благо, а й на фактори виробництва. Вона характеризує «неперерв­ність». Відомо, що конкурентна сфера як у попиті, так і в пропонуванні вирівнює вартості. Але це може бути здійснено тільки на основі руху до нескінченно малих величин. Тому додаток до корисності граничної корисності і дає рівновагу попиту та пропонування як в обміні, так і в розподілі.

Аналіз рівноваги попиту та пропонування поглиблюється запровадженням «принципу заміщення». Заміщення на межі віднов­люється, або встановлюється рівновага. Для факторів виробниц-
тва заміщення приводить до того, що вони конкурують за зайнятість кожного з факторів виробництва, а в умовах більш високої продуктивності кожний із факторів намагається витіснити інший, обмежуючи ціну попиту на нього. Та це лише один бік дії заміщення. А з іншого боку, вони формують зайнятість один для одного. «Цей метод, — пише Кейнс, — дозволяє підкорити категорію заробітної плати та прибутку дії загальних законів вартості, пропонування та попиту так само, як раніше теорія грошей була покладена в основу теорії загальних законів».

А. Маршалл формулює загальні правила: а) граничні витрати не керують ціною; б) лише після досягнення межі можуть бути правильно зрозумілі дії тих сил, які керують ціною; в) межа, яку потрібно дослідити щодо довгих періодів і стійких результатів, відрізняється за своїм характером та кількісними параметрами від межі з коротким періодом і перехідним коливанням.

Маршалл уводить в економічний аналіз «елемент часу». Тут реалізується принцип безперервності, «що прив’язує пропонування загальною теорією рівноваги попиту та пропонування до різноманітних періодів». В економічний аналіз Маршалл запроваджує категорії «зовнішня та внутрішня економіки», «основні та додаткові витрати», а також «грошові» та «реальні». До реальних уходить «антикорисність» (важкість праці). У концепції розподілу він відмовився від теорії граничної продуктивності. Маршалл стверджує, що доступність факторів виробництва в часі змінюється, а величина пропонування залежить від ціни.

Великий вплив на розвиток економічного аналізу справили концепції Маршалла «споживчої ренти» та «споживчого кредиту», з яких випливає, що максимум користі, що досягається необмеженою концентрацією, зовсім не обов’язково забезпечує досягнення найбільшої можливої користі. Це він показує на прик­ладі чаю:

Ціна, шилінгів

Величина попиту, фунтів

20

1

14

2

10

3

6

4

4

5

3

6

2

7

Припустимо, що ринкова ціна 1 фунту чаю — 2 шилінга, покупець витрачає на купівлю 7 фунтів чаю 14 шилінгів. Тоді загальна корисність становитиме 20 + 14 + 10 + 6 + 4 + 3 + 2 = 59. Це справжня цінність, а споживчий надлишок дорівнює 59 – 14 = 45.

А. Маршалл зробив велику послугу економістам чітким формулюванням ідеї «еластичності» попиту: L = dx/y + dy/x. Без цієї ідеї не могла в дальшому дістати розвитку теорія вартості й розподілу, яка розглядається в динамічному стані. Еластичність — універсальна категорія, яка поширюється не тільки на попит на товари, а й на фактори виробництва і пропонування.

«Тільки ті економічні результати є нормальними, які породжені необмеженим функціонуванням вільної конкуренції»[12]. «Коли попит і пропонування перебувають у рівновазі, кількість товарів, вироблених за одиницю часу, можна назвати рівноважною кількістю, а ціна, за якою вони продаються — рівноважною ціною»[13].

Суперечності індустріальної цивілізації — величезне багатство небагатьох і злиденність більшості — у Маршалла викликають співчуття до соціалістичних ідей. Це видно з його оцінки альтруїзму, вияв якого і швидке найбільш доцільне приведення його в дію він уважає найважливішим завданням економіста. Але разом з цим дається така оцінка соціалізму: «Історія взагалі та історія соціалістичних експериментів зокрема свідчать, що звичайні люди рідко здатні
виявляти суто ідеальний альтруїзм протягом будь-якого часу. Але альтруїзм — категорія моральна»[14]. І ось як він оцінює значення морального фактора: і «ринкові» ціни, і «нормальні» ціни утворюються під дією багатьох факторів, з яких одні перебувають на моральному ґрунті, а другі — на фізичній основі. Потрібно обов’язкове врахування цих факторів, але для багатьох економістів це не характерно (криві попиту багатих, середнього класу і бідних у Маршалла).

Маршалл пише: «І все-таки Родбертус і Маркс звертаються до авторитету Рікардо, доводячи, що природна вартість товарів визначається винятково затраченою на них працею; і навіть ті німецькі економісти, які найбільш наполегливо спростовують висновки цих авторів, часто вимушені погоджуватись, що вони пра­вильно інтерпретують Рікардо, та їх висновки логічно випливають з його висновків»[15].

Отже, теорія вартості Рікардо в тому викладі, який подається в «Принципах політичної економії та оподаткування», має великий недолік, не врахований ні Марксом, ні Родбертусом. Маршалл пише: «Безтурботність Рікардо стосовно до фактора часу ¼стає джерелом подвійної помилки за допомогою доказів, заснованих на причинах поточних змін і короткочасних коливань вартості. Однією з причин ситуації, що виникла, є метод дослідження економічних процесів, які використовує Д. Рікардо. Це — абстрактний дедуктивний метод»[16].

Маршалл виходить з того, що науковій думці потрібна й індук­ція, і дедукція. Так само, як людині для ходіння потрібні обидві ноги: і права, і ліва. Ще одна безсумнівна заслуга Маршалла —
у введенні в економічну науку графіків, хоч його ставлення до математичних методів в економіці й не захопливе.

Дослідження економічних процесів — це узагальнення тенденцій, що характеризують дію людини за певних умов. «Між тим не існує такого ряду економічних тенденцій, які б діяли так само стійко і які можна було б виміряти так само точно, як закон тяжіння. Не існує й економічних законів таких за своєю точністю, які можна було б зрівняти із законом тяжіння», — підкреслює Маршалл. Якщо політекономія стверджувала про на­явність економічних законів як таких, то Маршалл ставить цей висновок не тільки під сумнів, як це робить історична школа Німеччини, а взагалі заперечує їхню харизму. Це вже «Економікс».

Вихід у світ «Принципів¼» підвищив суспільну репутацію економістів. Економічна наука стає професійною. Не любителі-одинаки, а професійні школи стають реальністю індустріального суспільства.

А. Маршалл — засновник Кембриджської школи. Він уперше 1885 р. читає курс «Економікс». «Маршалл, — пише Кейнс, — був першим в історії великим економістом у повному розумінні цього слова, першим, хто своє життя присвятив створенню економічної науки у вигляді самостійного предмета, який побудований на суспільних постулатах і який відрізняється таким самим високим рівнем наукової точності, як природничі й біологічні науки. Маршалл був першим, хто посів стосовно до цього предмета професійно-наукову позицію, як до наукової дисципліни, що стоїть над поточними суперечками, дисципліни настільки ж далекої від політики і політичних поглядів, як фізіологія від уявлення пересічного лікаря».

Кейнс, звичайно, не правий у твердженні про віддаленість «Економікс» від політики, адже і сам Маршалл підкреслював, що політика відіграє далеко не останню роль у формуванні та функціонуванні економічних процесів. Але в головному ця оцінка великого Маршалла великим Кейнсом цілком слушна.

Під час аналізу концепції австрійської школи було сказано, що вихід на реалізацію потреб — це початок маркетингу. Праці А. Маршалла створили теоретичну базу для практичного становлення цієї науки, він — один із її засновників. І хоч Маршалл — незамінний консультант бізнесмена в його повсякденній праці, проте в ученого немає впевненості, що його сучасник — бізнесмен облагодіє своїм раціоналізмом людство.



[1] Маршалл А. Принципы политической экономии. — Т. 1. — С. 51.

[2] Зазнач. праця. Т. 1. — С. 56.

[3]  Зазнач. праця. — С. 56.

[4] Там само. Т. 2. — С. 32.

[5] Зазнач. праця. Т. 3. — С. 152—159.

[6] Зазнач. праця. Т. 3. — С. 178.

[7] Там само. — С. 172.

[8] Зазнач. праця. Т. 3. — С. 234.

[9] Зазнач. праця. Т. 3. — С. 191—192.

[10] Там само. Т. 2. — С. 21—22.

[11] Зазнач. праця. — Т. 1. — С. 31.

[12] Зазнач. праця. — Т. 1. — С. 91.

[13] Там само. — С. 28.

[14] Там само. — Т. 1. — С. 64.

[15] Там само. — Т. 3. — С. 277.

[16] Там само. — С. 284.