Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7. ІНДУСТРІАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ РЕАЛІЗУВАЛАСЯ. СУПЕРЕЧНОСТІ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ЕКОНОМІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ

ІНДУСТРІАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ РЕАЛІЗУВАЛАСЯ. СУПЕРЕЧНОСТІ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ЕКОНОМІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ

Хода індустріалізму останньої третини XIX століття була впевненою й стрімкою. В її орбіту були включені країни традиційної економіки, але включені як колонії, які не мали самостійності ані політичної, ані економічної. Отже, завершується процес формування світового ринкового господарства. Капітал виступає
в цьому процесі як основний фактор, який формує систему самоорганізації, самовідтворення, підпорядковуючи і використовуючи всі основні форми господарювання господарських систем, суб’єктів світового господарства. Проходить процес концентрації і централізації капіталу та праці. Це був час, коли найважливішим політичним питанням було «робоче питання». Становище робітничого класу в провідних країнах змінилося, але в Європі було не однаковим. Так, наприклад, у 1878—1879 рр. у Манчестері помирало до 44 % дітей до п’ятирічного віку.

Виникають і стрімко розвиваються профспілки, політичні пар­тії, з’являється законодавство, яке регулює трудові та соціальні відносини. Це був час силового вирішення «робочого питання»: Паризька комуна, чиказькі події, Німеччина. Але вони не зупинили розвиток індустріалізму. Почалися процеси змін впливу окремих держав у системі світового господарства.

В. Ленін писав: «До середини XIX століття, ведучи
вільну торгівлю, Англія претендувала на роль “майстер­ні всього світу”, постачаючи фабрикати в усі держави світу, які повинні були постачати їй в обмін сирі матеріали. Але ця монополія вже в останній чверті XIX століття була підірвана, тому що низка інших держав, відгородившись “захисними” митами, розвивались у самостійні капіталістичні держави»[1]. Це положення В. І. Леніна потребує, однак, корегування. Якщо для Німеччини воно й характерне для даного періоду, то в США ще було тільки шарахання від фритредерства до протекціонізму, але величезний природний потенціал дав свої економічні результати в цьому змаганні.

Ю. Кучинський наводить таку таблицю у своїх «Нарисах з історії світового господарства»:

Рік

Англія

США

Франція

Німеччина

Росія

Японія

Індія

Бельгія

1

2

1

2

1

2

1

2

1

2

1

2

1

2

1

2

1820

50

18

10

8

15

20

Близько 1

Близько 4

1870

32

22

23

8

10

10

13

1

0

3

1913

14

15

36

11

6

8

13

6

4

1

1

2

                                 

Примітка: 1 — питома вага країн у світовому промисловому виробництві, 2 — питома вага країн у світовій зовнішній торгівлі.

Наведені дані свідчать про стрімкий розвиток промисловості США та Німеччини, де створений єдиний потік індустріальної й аграрної революцій; меншою мірою це стосується Росії. Це історично важливе положення про сполучення двох видів технологічної революції можна проілюструвати на прикладі США. Безумовно, можливості застосування нових технологій у сільському господарстві залежать від розміру земельних ділянок, а вони становили: у США — 62,8 га, в Англії — 25,2 га[2].

Частина сільського господарства і промисловості в національному доході США (за Кучинським):

Роки

Сільське господарство

Промисловість

1869—1879

21

14

1889—1894

17

18

1909—1918

18

21

1919—1928

12

22

Як видно зі збільшення частин промисловості в національному доході, вона набуває привілейованого значення після Першої світової війни, що принесла перемогу бізнесу США. Частка промисловості і сільського господарства майже не змінилася — 35
і 34 % відповідно.

Важливим фактором є брак конкуренції як на внутрішньому, так і на панамериканському ринку, що втілюється в знаменитому гаслі «Америка для американців». Важливу роль відігравало особливе географічне положення, бо товари треба було постачати або через Тихий, або через Атлантичний океан, а це чималі витрати.

На континенті ж Європи розгорнулась запекла міждержавна конкуренція. У проміжку 1793—1820 рр. промислове господарство Англії було «величезним, непохитним і безпримірним в історії людської раси»[3]. Проте її спокій був порушений і благополуччя втрачено завдяки Німеччині.

«Її молодь заполонила собою англійські торгові доми, проклала собі шлях до відкриття таємниці англійської промисловості, збагатила свою країну знаннями, здобутими в Англії¼ У Німеччині з прибутку виплачувалися низькі норми дивідендів, інші спрямовувались на розвиток¼ Загальний потік ввезення Німеччиною в Англію мануфактурних товарів становив у 1883 р. 16 629 987 ф. ст., а в 1893 — 21 632 614 ф. ст. Особливе місце в індустріалізації посідає продаж машин. Англія продала парових машин 1890 р. на 4 442 853 ф. ст., а 1896 р. — на 2 786 967 ф. ст., тобто скоротила продаж на 30 %. Тим часом Німеччина продала різних машин 1890 р. на 49,8 млн дойчмарок, а 1896 р. — на 65,3 млн дойчмарок, тобто продаж зріз на 30 %»[4].

Остання третина XIX століття — час, коли стрімко розвивається транспортна система. Будуються судноплавні канали. Конкурентна боротьба веде до техніко-технологічних перетворень судноплавства, залізниць, з’являється автомобіль. Паровий двигун, а потім турбіни на суднах скоротили шляхи і час перевезень, збільшилася кількість і підвищився комфорт подорожей, які ставали видом підприємницької діяльності. Залізниці створили умови, які залучали в обіг нові природні ресурси, одним з прикладів чого є дешеве американське зерно як результат розвитку залізничної мережі величезної держави.

Першу залізницю в Німеччині Нюрнберг — Фюрт було здано в експлуатацію 1835 року. Через тридцять років закуповується 245 паровозів, з них привезено з Англії 116, Америки — 39, виготовлено в Німеччині — 3. Розвинена залізнична мережа була немаловажним фактором перемоги Німеччини над Францією в 1870 році (Кучинський). Велика контрибуція, накладена на Францію, була одним з її великих інвестиційних джерел. Тільки 1894 р. торговельний флот Німеччини збільшився на 71 судно, з них 54 збудовано в Німеччині. 1885 р. ухвалюється закон, який звільняє від увізного мита матеріали та озброєння морських суден.

У господарському житті також відбулися суттєві зміни, голов­ною з яких був перехід від незалежності до залежності. Це було пов’язано передусім з концентрацією і централізацією виробництва. Нові технічні рішення потребували значної концентрації факторів виробництва. Машини впроваджуються й удосконалюються в усіх галузях, насамперед у нових, як у промисловості, так і в транспорті, зв’язку і меншою мірою — у сільському господарстві. Для цього необхідні великі капіталовкладення, яких не мають ні окремі особи, ні окремі родини. Потрібна мобілізація особистих нагромаджень через різного роду фінансові організації — страхові компанії, фонди і першою чергою через банківську систему. Капіталізація всіх форм і інститутів через акціонування стає відмінністю цього етапу індустріального технологічного суспільства. Це був переворот у праві на власність — важливішої риси Нового часу. Проходить взаємопроникнення, злиття величезних фірм з величезними банками і створюються промислово-фінансові групи. Однак це породило нові, ще глибші суперечності індустріальної цивілізації. Така риса ментальності, як жадібність, прагнення до панування, байдужість до долі бідних, вимальовувалася рельєфніше.

Утім конкуренція не зникає, незважаючи на панування небагатьох. Вона йде і в галузевому, і в міжгалузевому розрізі, але набуває монополістичного характеру. З’являється нова риса — нова організаційна форма підприємницької діяльності — картелювання. У різних країнах воно може виступати у формі синдикатів, трестів, але це — злиття діяльності небагатьох гігантів під одним юридичним дахом, об’єднання як на виробничому, збутовому, так і фінансовому рівні.

Раніше вже зазначалося, що індустріальна технологічна революція мала значні національні відмінності — у Німеччині та США вона здійснювалася в обставинах, які значно відрізнялися від Англії. Англія — «майстерня світу» — нав’язувала своїм союзникам політику вільної торгівлі. Німеччина і США захищали своїх підприємців політикою протекціонізму.

Англія першої половини XIX ст. не знала і не мала конкурентів. Для неї характерна організаційна форма — приватний капіталіст. У першій половині XIX століття в Англії не було конкурентів на транспортування товарів як з материка, так і з далеких країн, оскільки морський транспорт Англії був найрозвиненіший та численний. Але створення залізниці, яке дістало у світі стрімкого розвитку в другій половині XIX ст. і на початку XX, позбавило економічних привілеїв англійський капітал.

У конкурентній боротьбі Німеччина і США вимушені були закріпити міцність національного капіталу через його картелювання. У ньому особливу роль відіграла акціонерна форма організації промислового виробництва. В Англії домінувало не акціонерне суспільство, а індивідуальний підприємець, пізніше, коли з’явились акціонерні товариства, вони являли об’єднання великих капіталістів.

Німеччині не потрібно було проходити шлях Англії. Тут не було такого нагромадження індивідуального капіталу, а значить, акціонерна форма була єдиним джерелом нагромадження та використання грошових ресурсів у інших класів для здійснення індустріалізації, яка потребувала значних початкових критичних сум для інвестицій у Німеччині і — в інших формах — у США. Відносини банків і промисловості повинні були із самого початку відрізнятися від Англії.

Об’єднання промислового і банківського капіталу мало і практичну мету, пов’язану з посиленням впливу циклічності розвитку індустріалізму і передусім з такою фазою циклу, як економічна криза. Циклічність — продукт і сегмент індустріальної цивілізації, її порок, коли зростання йде через руйнацію.

Економічна криза — явище багатопланове. Це перерва в зростанні, що означає падіння капіталоокупності, це — попередження про необхідність пошуку рівноваги між виробництвом і споживанням, способів зміни структурних диспропорцій, які з’явля­ються у зв’язку з застосуванням нових техніко-технологічних рішень, це — пошук способів розв’язання соціальних проблем і передусім проблем людського фактора, гармонії взаємодії факторів виробництва, соціальної відповідальності цивільного суспільства, «порядку з хаосу».

Економічні кризи — продукт індустріалізму, циклічного харак­теру його розвитку, за М. Кондратьєвим. Він аналізує період від початку технологічної революції кінця XVIII ст. до 1920 р. У цьо­му історичному відрізку він виділяє три цикли, які складаються
з підвищеної та пониженої хвиль. Підвищена хвиля першого циклу з кінця 80-х — початку 90-х років XVIII ст. до періоду 1810—1817 рр. Понижена хвиля — з 1810 р. до 1817 р. до періоду 1844—1851 рр. Другий цикл підвищеної хвилі — 1844—1855 рр. до 1890—1896 рр. Понижена хвиля — з 1870—1875 рр. до періоду 1890—1896 рр. Третій цикл підвищеної хвилі — 1891—1896 рр. до періоду 1914—1920 рр. Імовірна понижена хвиля третього циклу — з періоду 1914—1920 рр.[5]

Історія показала, що понижена хвиля третього циклу відбилась у депресії 1929—1934 рр. Це призвело до величезного падіння виробництва, небаченого зростання безробіття, зубожіння робочого класу, масового розорення середнього класу, кризи фінансового ринку, руйнування банківської системи, кризи концепцій управління, концепції американської школи інституціоналізму, які намагалися знайти антикризове рішення.

Затвердження нової організаційної форми підприємництва — картелювання — покінчило з психологією індивідуума підприємця, характерною рисою якого була спекуляція.

«Усякий капіталіст спекулянт ¼ідеал спекуляції змінюється спекуляцією на ідеалі “стабільних цін”, які являють собою смерть для спекуляції. Нині виявляється, що біржа і торгівля мають спекулятивний характер і підлягають усуненню в ім’я промислової монополії¼ Промисловий прибуток з’єднується з торговим, капіталізує в установчий прибуток, який стає в цій формі здобиччю триєдності, втіленої у фінансовому капіталі взагалі, тому що промисловий капітал — це Бог-отець, який у торговому і банківському капіталі — рідня Бога-сина, а грошовий капітал — це Дух Святий. Їх три, вони єдині у фінансовому капіталі»,[6] — пише Гільфердінг.

Індустріальна технологічна революція обумовила нову роль науки. Остання третина ХІХ ст. — час науково-технічної революції. Розвиток науки має багатовікову історію. Довгий час він ішов у напрямку протиставлення природного і штучного. Природне — від природи. Вона — матір мудрості. Це чітко, як ми вже бачили, простежується в Аристотеля. Епоха середньовіччя в умовах панування християнства, яке переживало критичні ситуації, виходила з тези, що штучне — гріховне, піддавала анафемі все те, що знаходила творча людська думка. Багато наукових істин, які народилися в античну епоху, були або забуті, або заборонені (кулястість Землі і проблеми морських експедицій, практичні висновки астрономії, геометрії, агрокультури та ін.). В найбільш важкому становищі опинилися гуманітарні науки, зокрема економіка, економічний аналіз, зародки науки про організацію вироб­ництва й управління.

Нова наука — дитя XVII—XVIII ст, коли з’являється метод експерименту як вимога змін, народжених Реформацією. У дореформаційний період християнство виходило з положень, що людина — вище творіння Всевишнього. Той же Августин Блаженний відмовляв людській волі в свободі творити блага, а людській природі — у досконалості.

В епоху Відродження з’являється прагнення провести кордон між пізнанням сутності і практичною ремісничо-технічною діяльністю, тобто виникає ідеал «самовирощування» людини.

М. Лютер, Ж. Кальвін показали, наскільки недосконале «це творіння Всевишнього», воно — втілення зла, злості, заздрості, ненажерливості, людиноненависництва, тому що людина — «пошкоджене єство». А значить, необхідною вимогою для людини є робота над собою, самовиховання, самовідродження. Індустріальна цивілізація з її раціоналізмом відвела людину з цього шляху духовного вдосконалення. Початок цьому — у протестантизмі. Протестантизм бачить способи для виправлення «пошкодженого єства» в праці, але праці не конкретної професії, а абстрактної людини, де ремесло, як у Греції і Римі, заняття ганебне. Це — шлях спасіння. Праця «найнижча» стає в реформаторів угодна Богові. Але протестантизм не заперечує місце духовності в житті людини. Середньовічне ремесло, яке володіло практичним знанням властивостей різних матеріалів, секретами технологій, навиками створення штучних механізмів, з одного боку, а з другого — університетська вченість з її аристотелівською логікою, яка володіє мистецтвом математичного мислення і навиками уявного експериментування, з’єднались у XVI—XVIII ст. із третьою силою — діалогом із судьбою[7].

Так народжується нова наука — експериментальна. Так виникає новий метод в історії гуманітарних наук, розроблений Р. Беконом, Д. Локком, Б. Паскалем. Це — метод спостереження.

«Експерименталізм являє собою приклад використання наукою загальнокультурної настанови. Соціальна психологія, філософія, етика експерименталізму — це плід соціальних потрясінь XV—XVII ст., що призвели до переконань у нерозумності безпосередньої дійсності, до необхідності спочатку знайти цю зниклу з емпіричного світу розумність у царстві Порядку, Гармонії, Краси, Справедливості, Закону, Логосу»[8]. Це особливо чітко відбилось у вченні фізіократів.

А «нерозумностей» в епоху XV—XVII ст. було надто багато. Яскравий приклад тому — тридцятирічна війна в Німеччині.

«У першій половині XVII ст. в наукову свідомість проникли одне за одним великі відкриття і широкі узагальнення природознавства. Фізика, астрономія, анатомія і фізіологія, механіка протягом небагатьох років змінились до невпізнання¼ Відкриття телескопа і мікроскопа розширило горизонт і розгорнуло перед новою людиною такі сподівання майбутнього, які не змальовувались у розумі людей середньовіччя. Експеримент проникнув у всі галузі знань, дозволивши в легкій і зручній формі за короткий час вирішувати завдання, які потребували раніше десятиліть¼ Було створено нові розділи математики, були відкриті нові прийоми і методи математичної думки, за небагато років залишивши позаду себе тяжку та повільну роботу, неухильно прямуючу в тому самому напрямку чотири століття. У житті людства був пережитий у цей час більш великий перелом, ніж той, який 100—150 років раніше виразився в русі гуманізму і реформації»[9].

Тож ми уявили роль Реформації в розвитку науки і передусім у методі пізнання навколишнього середовища.

Середньовіччя для пізнання економічних процесів — час схоластичних дискусій, насамперед із проблеми «справедливої ціни» і процента. Тут чітко заперечуються права на дослідження «штучного».

Але нова наука з її методологією емпіризму на основі раціоналізму стала і надбанням економічної науки. Уже в меркантилістів на чолі кута ставиться проблема багатства і його джерел. Вони відобразили свій час, коли ринкові відносини вийшли на надрегіональний світовий рівень. Коли підприємництво існує практично тільки в торгівлі, але його результати більш вражаючі в зовнішній торгівлі. Освоюються ринки Нового світу, Індії, Австралії, архіпелагів Індійського океану. Проте ще дуже далеко до наукового методу дослідження економічних процесів.

Оцінивши місце і роль творця нового методу пізнання економічних процесів, Г. Штольцман у праці «Наука про народне господарство. Предмет і метод» писав: «Великий історичний розвиток людського пізнання зводився до боротьби двох елементів цього розвитку — емпірії і раціональної обробки емпіричного матеріалу — раціоналізму¼ Людина завжди повинна намагатися з’єднати обидва шляхи — роз’єднувального аналізу й об’єд­нувального синтезу¼».

Методологія емпіризму — невтручання в природній хід речей, методологія експерименталізму — допускає втручання з метою виділення в ньому розумного, досконалого (І. Пригожин). Тут її величність «інтуїція» — індусько-китайський винахід. Але в індустріальній цивілізації їй немає місця.

Але в гуманітарних науках емпірія перебуває в постійних змінах. На процеси, які відбуваються тут, справляють вплив багато факторів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Тут, на відміну від природи, процеси змін швидкоплинні. Тому теоретичне узагальнення має неминуче відставати. Воно фіксує, узагальнює процеси на рівні окремих емпірій з відомим лагом. Узагальнень, гідних виступити на всі століття й епохи, на всі нації та народи, не може бути, за винятком таких дефініцій ринку, як «для того щоб жити, необхідно виробляти».

«Шляхи методологічної досконалості емпірій знайдено, психологія поставила перед нею як необхідну мету пошук насправді вирішальних причин усіх подій у житті людства, і вона є на правильному шляху», — робить висновок Г. Шмоллер у своїх дослідженнях методу науки про народне господарство, яке він розуміє як мікро- і макроекономіку сьогодення.

Це події історії економічної теорії. У природничих же науках (механіці, математиці, фізиці, хімії, біології, науці про людину тощо) здійснюється науково-технічний переворот.

«¼Період значних винаходів починається із середини 60-х років XVIII ст., переважно після 70-х років, у 80-х роках і пізніше ці технічні винаходи знаходять широке практичне застосування
і роблять справжню промислову революцію»[10], — пише М. Д. Конд­ратьєв. Він перелічує найзначніші технічні винаходи: удосконалення паровоза (1824), винахід турбіни (1824—1827), початок видобутку чилійської селітри (1830), створення першого автомобіля (1831), відкриття індукції (Фарадей, 1832), винахід електромагнітного телеграфу (1832), будівництво парового колісного пароплава (1836), винахід випалювальних печей, що діють генераторним газом (1836) і т. д. Багато зазначених удосконалень техніки і нові технічні винаходи з відповідним запізненням були широко використані промисловістю. Після появи необхідних економічних умов вони привели до формування нових галузей промисловості.

Кондратьєв відносить цей період до підвищувальної хвилі дру­гого великого циклу. Підвищувальній хвилі третього великого циклу передують найбільші зміни в галузі техніки на основі стрім­кого прогресу в природознавстві. З’являються динамомашини постійного струму Грама (1870), машини для одержання аміаку (1375), свердлильний верстат (1875), газовий мотор (1876), томасівський метод виробництва сталі (1878), електрична залізниця (1880), трансформатори (1882), електровиплавка (1892), електрозварювання (1881—1889), мотор Дизеля (1893), аероплани (1895) тощо.

Значного практичного значення набуває наука, її поєднання з технікою. Науково-технічний переворот останньої третини XIX ст. вплинув і на перші десятиліття XX ст. З’являються нові галузі науки, у тому числі науки про людину (антропологія, психологія), виходить на історичну сцену наука про керування. У науках, що з’явилися раніше, відбувається якісний стрибок. Досягнення науки, реалізовані у виробництві, різко збільшили кількість найменувань матеріальних благ. З’являється можливість маневрування, заміщення одних видів виробів іншими як у виробництві, так і в особистому споживанні. Досягнення науки різко підвищують можливості для зниження витрат виробництва, сприяють ефективності факторів виробництва. Про це красномовно свідчать такі показники: затрати вугілля на виробництво однієї тонни чавуну: 1796 р. — 6 т; 1806 р. — 5 т; 1840 р. — 3,6 т; 1880 р. — 2,4 т[11].

Поява на арені суспільного життя фінансового капіталу з його міццю й мобільністю прискорило процес практичного впровадження у виробництво винаходів і технологічних нововведень. Безперечно, впровадження томасівського методу у виробництво привело до величезного зростання основного капіталу. Підвищення його ролі — особливість індустріалізму, тому проблема його відтворення стає основним завданням економічного розвитку. Це спричинилося до створення, а відтак і до панування фінансово-промислових груп. Тому й економічні кризи як складний елемент циклічності є відображенням відновлення основного капіталу. У зв’язку з цим пошук способів зміни в циклічності стає однією з найгостріших проблем економічної науки.

Але історична індустріальна цивілізація багаторазово прискорила розвиток людської цивілізації у вирішенні соціальних проб­лем, які вражали людство. Соціальні проблеми кінця XIX ст.
набирають нових форм. Перехід до масового виробництва поставив проблему збуту й реалізації на перше місце. Головну роль у розв’язанні цієї проблеми відіграє попит. Раніше ми з’ясували, що попит на засоби виробництва породжується розвитком машинного виробництва, утім залишається проблема реалізації благ, що входять в особисте споживання, а отже, необхідність зростання купівельної спроможності населення, його добробуту. Недарма ж з’явився Пігу з його теорією загального добробуту. Тобто проблема зростання купівельної спроможності всього населення і насамперед промислового робітничого класу є об’єктивним процесом. Варто враховувати появу фабричних законів в Англії, ухвалених за підтримки лендлордів, промислових капіталістів, соціальних законів у Німеччині, ухвалених за участі Бісмарка.

Поява професійних організацій робітників, соціал-демокра­тичних партій, різних робочих об’єднань у формі асоціацій, фондів, кооперативів — усе це породжено індустріалізацією. Затвердилося індустріальне суспільство, де вирішальною формою капіталу став фінансовий капітал, коли на зміну приватній власності прийшло панування акціонерної. Затверджується парламентаризм на багатопартійній основі, де його обов’язковим елементом були представники робітничого класу; проголошена рівність усіх перед законом, відбуваються глибокі психологічні перетворення підприємця, коли на зміну його інтуїції приходить керування. На арені підприємницької діяльності з’являється менеджер — серед­ній клас, що стає підґрунтям стабільності суспільства. Але все
це відбувається в індустріальних країнах, а 2/3 населення землі залишається в порочному колі бідності.

Ці трансформації обумовили зміни в політиці соціал-демо­кратії від революційного шляху до еволюційного, вираженого
в гаслі «рух — усе, кінцева мета — ніщо», але цей лозунг не
в усіх країнах був керівним. У російської СДРП(б) на прапорі — соціалістична революція.

Остання третина XIX ст. ввійшла в історію економічної думки під назвою «маржиналістська революція». Низка економістів уважає, що із 70-х років XIX ст. починається епоха становлення економічної теорії. Якщо до цього часу її предмет — ринкові відносини з їхніми законами функціонування — тільки стали захоплювати у свою орбіту господарські відносини як хліборобства, так і промисловості, то від цього періоду вони вже виступають як панівні. І наука ввійшла як у техніку, так і в організацію виробництва, збуту, ринкових інститутів. Керування стає одним з факторів виробництва, розподілу, обміну і споживання.



[1] Ленин В. И. Полн. собр. соч. — М., 1976. — Т. 22. — С. 228.

[2] Кастро Ж. География голода. — М., 1954. — С. 149.

[3] Вильямс Е. Промышленная война Германии с Англией. — М., 1898. — С. 13.

[4] Там само. — С. 18.

[5] Кондратьев Н. Большие циклы конъюнктуры. — М., 1925. — С. 36.

[6] Гильфердинг Р. Финансовый капитал. — М., 1959. — С. 296.

[7] Косарева Л. И. Рождение науки нового уровня из духа культуры. — М., 1997. — С. 125.

[8] Косарева Л. И. Рождение науки нового уровня из духа культуры. — С. 125.

[9] Вернадский В. И. Труды о всеобщей истории и науке. — М., 1988. — С. 181.

[10] Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры. — М., 1925. — С. 38.

[11] Шиппель Ф. Современная бедность, современное перенаселение. — СПб, 1902. — С. 33.