1. 8.2. Причини та динаміка міжнародного руху капіталу

Міжнародна міграція капіталу (експорт та імпорт) зумовлена зовнішніми та внутрішніми причинами. Одні з них викликають необхідність чи потребу його вивезення за кордон, а інші — ввезен­ня з-за кордону. Дослідження показують, що причини експорту та імпорту капіталу переважно перетинаються, хоча їхні остаточні ролі бувають різними. Мета залучення іноземного капіталу визначаєть­ся пріоритетами, що встановлені програмами економічного розвит­ку країни.

В основі міжнародної міграції капіталу лежить бажання отри­мати більший прибуток, ніж у країні походження капіталу, або за­безпечити високоефективну роботу національних підприємств. Тому основними причинами міжнародного руху капіталу можна вважати:

•   відносний надлишок капіталу на національних ринках, що
перешкоджає високоприбутковому його використанню;

•   попит на капітал, який не збігається з його пропозицією в
різних ланках світового господарства, що зумовлено нерівномірні­
стю економічного розвитку держав;

•   різницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок
різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо;

•   інтернаціоналізацію виробництва;

•   зацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпе­
чення сировиною своїх підприємств;

•   відмінності в екологічних нормативах і стандартах різних країн,
що сприяє вивезенню або створенню екологічно шкідливих вироб­
ництв у інших країнах для забезпечення своїх потреб;

*  бажання обійти тарифні та нетарифні бЗДІдоц*, і$#і s у Зви­
чайному комерційному експорті;

*  захист грошей від інфляції;

*  технологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших тех­
нологій;

*  необхідність технічного переозброєння та модернізації націо­
нальних підприємств.

Переважна більшість країн використовують зарубіжні інвестиції для індустріалізації, підвищення наукомісткості виробництва та зайнятості населення. Країни — експортери капіталу за рахунок цього збільшують свою економічну могутність.

Показники вивезення капіталу характеризують рівень еконо­мічного розвитку країни. До них належать:

а) обсяг зарубіжних інвестицій даної країни та його співвідношен­
ня з національним багатством країни;

б) співвідношення обсягу зарубіжних прямих інвестицій даної
країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території;

в) зовнішній борг країни і його співвідношення з її ВВП/ВНП.

Щорічний обсяг зарубіжних інвестицій становить сотні мільяр­дів доларів. їх динаміка наведена в табл. 1.8.1 [складено на основі 18, с 301, 311].

Необхідно зазначити, що оцінка обсягів інвестицій є певною мі­рою наближеною, оскільки вони враховуються в поточних ринко­вих цінах на момент їх придбання чи здійснення угоди з ними. Це вимагає їх переоцінки з часом. Для перерахунку прямих зарубіж­них інвестицій використовуються поточні котирування акцій підприємств з іноземними інвестиціями на найбільших фондових біржах.

Аналіз даних табл. 1.8,1 свідчить, що міжнародний ринок портфельних інвестицій значно більший за обсягом від ринку пря­мих інвестицій. Переважна частина і прямих, і портфельних інвес­тицій здійснюється між розвинутими країнами у формі перехрес­ного інвестування. Особливо високими темпами зростає обмін пор­тфельними зарубіжними інвестиціями між розвинутими країна­ми. Вивезення інвестицій із країн, що розвиваються, дуже незначне і нестабільне, а у 1987 р. відзначався навіть нетто-відплив порт­фельних інвестицій.

Обсяги портфельних інвестицій могли б бути значно більшими, якби портфельні інвестори віддавали перевагу купівлі іноземних цінних паперів перед національними. На даний час американські інвестори тримають понад 90 % свого капіталу в американських цінних паперах. Для Японії, Великобританії і Німеччини цей по­казник становить близько 85 %. За оцінками не більше ніж 5— 10 % портфельних інвестицій реально вивозяться за національні кордони і вкладаються в іноземні цінні папери.