10.2. Механізм регулювання бізнесу

Структура механізму державного регулювання - це система захо­дів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів бізнесу. До цієї системи входять правовий та фінансовий механізми; механізми стимулоювання, підтримки, сприяння, контро­лю; форми та методи реалізації державного регулювання, державні органи та фонди, які покликані займатися діяльністю підприємницьких структур та суб'єктів бізнесу.

За способами впливу механізми регулювання можуть бути прями­ми, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття законо­давчих актів, на яких грунтуються дії виконавчої влади, та непрями­ми - що грунтуються на використанні різних економічних, фінансових важелів (податків, цін, відсотків, кредитів, пільг тощо).

З метою виконання своїх економічних зобов'язань держава вико­ристовує різноманітні способи впливу на бізнес. Це створення зако­нодавчих актів, що регулюють організацію, функціонування та розви­ток бізнесу: розробка програм залучення підприємницьких структур у тендері для отримання державних замовлень; закупівля державою значної частини виготовленої на підприємствах бізнесу продукції; пільгове оподаткування для новостворених підприємницьких струк­тур; однаковий з державними підприємствами доступ до фінансово-кредитних ресурсів; стимулювання випуску якісної, конкурентоспро­можної продукції; державна підтримка розвитку підприємств бізнесу та сприяння у функціонуванні їх та ін.

Залежно від концепції державного втручання у бізнес держава ви­користовує прямі або непрямі механізми регулювання. Так, ст. 15 За­кону України „Про підприємництво" передбачає, що держава законо­давче забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від прояву недобросовісної конкуренції та монополізму у різних сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприєм­цями, використовуючи:

податкову і фінансово-кредитну систему, яка встановлює ставки податків і відсотків по державних кредитах; податкові пільги; ціни та правила ціноутворення; цільові дотації; валютний курс; розміри еконо­мічних санкцій;

державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, со­ціальні, економічні та інші норми і нормативи;

науково-технічні, економічні, соціальні, державні та регіональні програми;

договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів до господарської діяльності суб'єк­тів підприємницького бізнесу не допускається, якщо вони не зачіпа­ють передбачених чинним законодавством прав державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи та службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законо­давством. У разі видачі державним або іншим органам акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збиток, завданий підприємцю внаслідок виконання вказівок дер­жавних або інших органів чи їх службових осіб, які призвели до пору­шення цими органами або їх службовими особами передбачених за­конодавством обов'язків щодо підприємця, підлягає відшкодуванню цими органами. Суперечки про відшкодування збитків розглядаються судом або арбітражним судом.

Серед методів державного регулювання бізнесу немає непридат­них або неефективних. Усі методи потрібні, питання лише у визначен-ні для кожної економічної зони та ситуації тієї ніші, де його застосу­вання доцільне. Господарські втрати починаються тоді, коли влада ви­ходить за межі розумного, віддаючи надмірну перевагу економічним або адміністративним методам.

Жорстке розмежування економічних та адміністративних методів, зведення між ними глухої стіни, а тим більше, надання переваги одним на шкоду іншим, необгрунтовані. З одного боку, елемент адмі­ністрування обов'язково несе в собі будь-який економічний регуля­тор, хоча б тому, що контролюється державною службою, яка пере­ключає його після прийняття відповідного політичного рішення. На­приклад, на грошовий обіг впливає такий економічний метод, як ставка за кредитами центрального банку, не раніше, ніж буде прийня­то адміністративне рішення про її підвищення з 50 до 60 %. З другого боку, кожний адміністративний регулятор є економічним у тому розу­мінні, що він не прямо позначається на поведінці учасників економіч­ного процесу. Вдаючись, скажімо, до прямого контролю над цінами, держава створює для підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу особливий економічний режим, змушує їх переглядати виробничі про­грами, знаходити нові джерела фінансування інвестицій тощо. Дово­диться пристосовуватися до споживачів: змінювати структуру поточ­ного попиту, а також співвідношення між обсягом і сумою заощаджень.

Необхідним є прямий державний Контроль над монопольними ці­нами. Тут допускається навіть державне регулювання цін. Проте мож­на встановити для підприємств-монополістів граничні рівні рента­бельності.

Механізм державного регулювання в Україні закріплений у Законі „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конку-

ренції у підприємницькій діяльності". Цей закон поширюється на відно­сини, в яких беруть участь підприємці, суб'єкти бізнесу.

Державна політика в сфері обмеження монополізму у бізнесі, здій­снення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матері­ально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповно­важеними на це органами влади та управління.

Демонополізація економіки України забезпечується згідно із спе­ціальною програмою, що є складовою частиною єдиної комплексної програми уряду, яка щорічно затверджується Верховною Радою.

Державний контроль за змістом антимонопольного законодавст­ва, захист інтересів підприємців, бізнесменів здійснюється Антимоно-польним комітетом відповідно до його компетенції.

Державного регулювання потребують так звані побічні (екологічні) ефекти від діяльності ряду підприємств бізнесу. Якщо, наприклад, якесь виробництво завдало непоправної шкоди навколишньому сере­довищу, то фінансові санкції (якими б значними вони не були) приро­ду не відтворять. Економічні заходи потрібно доповнити державними. У цілому ж необхідні жорсткі стандарти господарської діяльності, що гарантують населенню екологічну безпеку.

Крім екологічних є чимало й інших національних стандартів, їх роз­робка, контроль за додержанням здійснюються всіма, хто бере участь у бізнесі, у функціонуванні економічної системи, утворює сферу дер­жавного регулювання.

Важливим є визначення і підтримання мінімально допустимих па­раметрів життя населення, тієї межі, за якою - убогість (гарантований мінімум заробітної плати на підприємствах бізнесу). Державне регу­лювання корисне і тоді, коли воно спрямоване на захист національ­них інтересів у системі зовнішньогосподарських зв'язків. До них від­носять ліцензування експорту та державний контроль над імпортом, тобто над процесами зовнішньоекономічної діяльності, якою сьогодні займаються підприємницькі структури.

Одним з основних елементів механізму регулювання бізнесу є ринкове регулювання, яке здійснюється за допомогою механізму конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту та пропозиції тощо. Якщо держава ігноруватиме механізм ринку або спробує замінити його, не враховуючи наслідків, це негативно позна­читься на відносинах бізнесу.

Важливим методом державного регулювання бізнесу є амортиза­ційна політика, коли держава здійснюєзаходи, щодо прискорення амор­тизації. В цьому випадку суб'єкти бізнесу, виручка яких від реалізації продукції, робіт та послуг ще віднесені у встановленому порядку до пріоритетних напрямів, становить не менш як 70 % її загального об­сягу, мають право протягом перших трьох років діяльності провадити амортизаційні відрахування з вартості основних виробничих фондів у розмірах, що в два рази перевищують встановлені норми.

Інші підприємства бізнесу мають право протягом перших трьох років діяльності здійснювати амортизаційні відрахування з вартості основних виробничих фондів у розмірах, що в півтора раза перевищу­ють встановлені норми.

Слід мати на увазі, що серед механізмів державного регулювання бізнесу немає ідеальних. Будь-який з них, даючи позитивний резуль­тат в одному випадку, неодмінно дасть негативні ефекти в інших, і тут нічого не можна змінити. Тоді виявляється, що від держави, яка зби­рається користуватися економічними інструментами регулювання бізнесу, вимагається постійний контроль над такими негативними ефектами. По суті йдеться про відповідальність держави за негативні наслідки власних рішень та дій. Наприклад, держава, намагаючись обмежити приріст грошової маси в обігу, провадить антиінфляційне регулювання, тобто проводить дефляційну політику. Цей захід ефек­тивний з погляду опору інфляції. Проте, як правило, призводить до по­дорожчання центрального і банківського кредитів. Якщо процентні ставки зростають, підприємницьким структурам складніше фінансу­вати інвестиції і починається гальмування економічного розвитку, втому числі бізнесу. Така ситуація склалася в економіці України напередодні літа 1992 р. І справа тут не стільки в урядові, скільки в об'єктивній суперечливості грошових регуляторів економіки.