10.2. Стратегічні плани проекти та програми

Із самого початку стратегічне планування набуло форми системи «прогнозування — програмування — бюджетування», в якій відбилася спадкоємність планових документів, різних за тер­мінами розробки та виконання. Ця досить поширена система продемонструвала свою ефективність у Пентагоні. У СРСР була спроба повторити цей позитивний досвід у 1979 році, коли Постановою ЦК КПРС і РМ СРСР № 695 «Про вдосконалення планування і підвищення ефективності виробництва та якості роботи» впроваджувалася подібна система «прогноз — програма — план». Деякі автори досліджували цю систему, але повністю вона застосована не була через вплив об’єктивних і суб’єктивних причин. Водночас цільові комплексні програми були прикладом стратегічної діяльності на макро- та мікрорівні радянської економіки (див. також розд. 6).

Незважаючи на багато спільних рис (цільова спрямованість, орієнтація на виконання комплексних стратегій, великі часові характеристики, необхідні для їх здійснення, ймовірнісний характер результатів, високий рівень витрат на дослідження та розробку тощо), стратегічні плани та програми — це не одне й те саме (табл. 10.2). Передусім, це — орієнтація програм на досягнення «цілей розвитку» (наприклад, підвищення конкурентоспроможності або соціального розвитку колективу), а проектів — на «цілі досягнення (створен­ня)» (наприклад, нового продукту, виробництва, технічної системи).

Таблиця 10.2

Відмінності стратегічних планів і програм (проектів)

Окремо слід акцентувати увагу на відмінності стратегічних планів від програм та проектів.

Стратегічна програма — це координуючий адресний документ, що є економічно та науково обґрунтованою системою пов’язаних між собою, і націлених на досягнення загальної мети різноманітних заходів (соціально-економічних, науково-техніч­них та організаційно-господарських), узгоджених за термінами та виконавцями (співвиконавцями), а також забезпечених необхідними фінансовими та матеріально-технічними ресурсами.

Програма складається з певних програмних заходів, зміст яких залежить від типу та спрямованості програми на виконання певних стратегій (див. підрозд. 8.4—8.7).

Програмне завдання — це наповнена конкретним змістом певна дія, спрямована на досягнення якої-небудь поточної мети (пов’язаної з досягненням стратегічних цілей через «дерево цілей»), для виконання якої обґрунтовано та встановлено виконавців (співвиконавців), терміни та необхідні обсяги всіх видів ресурсів.

Оскільки стратегічні програми — це складні за змістом та структурою планові документи, слід використовувати сучасні методи щодо їх обґрунтування, що викликає потребу в їхній фор­малізації. Основна увага при цьому має бути зосереджена на цільовій орієнтації стратегічних програм, які є реалізацією цільового підходу до планування (див. розд. 6). Цільова та стратегічна програми за основними параметрами та сферами застосування дуже схожі і можуть розроблятися на одній методологічній основі.

Цільова програма — структурована сукупність графа «цілі — стратегії-заходи» та набору характеристик, що є пов’язаними з цією структурою.

У формалізованому вигляді програму можна подати так:

П = {G, H},                                (10.1)

де G = {A, M, R}; H = {L0, L, Y, Β, Q, T};

П — програма;

G — граф «мета — стратегії — заходи», побудований на основі «дерева цілей»;

Н — набір характеристик зазначеного графа G;

А — сукупність цілей, визначених для реалізації у межах програми П;

М — сукупність стратегій та заходів, необхідних для досягнення сукупності цілей А;

R — сукупність відношень між цілями, цілями та стратегіями, стратегіями та заходами;

L0 — набір критеріїв досягнення цілей;

L — набір показників досягнення цілей;

Y — сукупність системних пріоритетів у графі G;

Β — сукупність локальних пріоритетів у графі G;

Q — сукупність ресурсів, необхідних для досягнення цілей;

T — час, необхідний для досягнення цілей.

Таке подання програми дозволяє розширити можливості застосування економіко-математичних методів для її розробки та контролю за виконанням.

Проект — одноразова сукупність цілей, стратегій, задач та дій, що має системні характеристики відносно взаємозв’язку ресурсів, послідовності виконання робіт і залучення спеціалістів певного профілю.

Проекти повинні відповідати таким вимогам:

·  забезпечення одночасного виконання технічних, економічних, організаційних та інших вимог;

·  налагодження зовнішніх та внутрішніх взаємозв’язків: «цілі-задачі-ресурси», — що потребують чіткої координації робіт;

·  визначення термінів початку та завершення проекту;

·  подолання обмежень по критичним ресурсам;

·  запобігання конфліктам в процесі виконання проектів серед виконавців різного фаху.

Управління проектами — науково-практична діяльність по визначенню цілей та організації робіт груп людей таким чином, щоб цілі було досягнуто після закінчення всіх запланованих робіт.

Як вже зазначалося, програми та проекти мають багато спільних рис. Стратегічна програма (проект) матиме найвищий результат, якщо програмні заходи, передбачені для виконання програми (проекту), будуть являти собою системну цілісність, тобто матимуть обґрунтовані зв’язки, порядок здійснення та взаємо підсилення, тобто досягнення синергії..

Характеристики стратегічної програми(проекту) — це набір визначальних для певної програми (проекту) кількісних та якісних ознак, особливостей, властивостей, що пов’язані з процесом досягнення цілей програми (проекту) та оцінкою результатів її виконання.

Щоб кількісно та якісно виразити характеристики програми (проекту), які фіксують стан об’єкта управління в процесі реалізації програми, використовують різноманітні кількісні та якісні показники, що конкретизують прогнозні оцінки розвитку об’єкта, для якого розробляється програма або проект.

Доцільно виокремлювати такі програми та проекти у діяльнос­ті організацій:

1) спрямовані на контрольовані внутрішні фактори:

·  програма автоматизації праці;

·  програма зниження витрат;

·  програма раціоналізації структури виробничих і допоміжних процесів;

·  програма введення днів «ефективності» для залучення робіт­ників до процесу вдосконалення виробництва тощо;

2) спрямовані на зовнішнє середовище:

·  програма створення страхових запасів із використанням іноземних джерел ресурсів;

·  програма нагромадження банків стратегічної інформації;

·  програма рекламної компанії для виведення на ринок нової продукції;

·  організація СГЦ і підписання договору з великими оптовими базами в одній із країн СНГ.

Аналогічно можна розглядати перелік проектів:

1) спрямовані на внутрішнє середовище — проект створення нового виду продукції:

·  проект освоєння процесу складання дизельних моторів з імпортних комплектуючих з поступовим перенесенням виробництва деяких з них на власні виробничі потужності;

·  проект розробки нової технологічної лінії тощо;

2) спрямовані на зовнішнє середовище:

·  проект будівництва спільного з постачальниками підприєм-
ства з очищення промислових відходів;

·  проект наукових розробок щодо створення нових матеріалів;

·  проект створення торгівельної мережі тощо.

Зараз широке застосування в успішних фірмах Заходу та Сходу набуло автоматизоване планування процесу виробництва, яке дозволяє на практиці виконувати один з ключових принципів стратегічного управління — альтернативність планів.

Розрізняють варіаційне та генероване планування процесу виробництва (ППВ)

Варіаційне ППВ означає створення програм для розробки спектру альтернативних варіантів планів для системи ППВ. Варіанти планів зберігаються на електронних носіях, що дозволяє по необхідності вносити у них корективи.

Генероване ППВ — більш складний підхід у порівнянні
з варіаційним ППВ. Цей метод передбачає використання такого програмного забезпечення, яке використовує інформацію про широкий спектр техніко-економічних характеристик виробничого процесу, включаючи опис обладнання, інструментів, деталей, а також технологічних та організаційних операцій.

Сучасні інформаційні технології створюють умови для більш широкого впровадження стратегічного планування у практику роботи організацій різного типу.

Стратегічні програми будь-якого змісту реалізуються через систему стратегічних, поточних та оперативних планів (рис. 10.2).