12.3.2. Зайнятість, ринок праці, безробіття

Метою цього напряму моніторингу є визначення масштабів рин­ку праці, запобігання масовому безробіттю, найбільш повне й ефек­тивне використання трудового потенціалу, без чого не можливий подальший соціально-економічний розвиток суспільства.

Як ви знаєте з матеріалів глави 6, в Україні є чимало тривож­них проблем у сфері зайнятості. Це низький рівень заробітної пла­ти, високий рівень безробіття, приховане безробіття (вимушена не­повна зайнятість), велика середня тривалість безробіття, висока зайнятість у неформальному та нетоварному секторах і т. ін. Всі ці проблеми актуальні для усієї країни, та особливо гострі вони у сільській місцевості й окремих регіонах.

Разом з тим, статистика свідчить, що гострота проблем зайня­тості останнім часом (починаючи з 2000 р.) поступово зменшуєть­ся. Так, середньомісячна чисельність громадян, які мали статус без­робітних, порівняно з 2000 р. зменшилася на 166,3 тис. осіб та ста­новила у 2005 р. 891,9 тис. осіб, або 3,2 % від працездатного насе­лення працездатного віку (порівняно з 4,2 % у 2000 р). Позитивну тенденцію помітно і щодо зростання потреби підприємств у праців­никах. Так, кількість вільних робочих місць та вакантних посад на кінець 2003 р. порівняно з 1 січня 2000 р. зросла більш ніж вдвічі та становила 138,8 тис. При цьому на підприємствах, в установах, організаціях приватної форми власності потреба в працівниках зросла за 2003 р. майже на чверть (на 23,3 %), колективної — на 14,9 % , державної — на 7,0 % . Потреба підприємств у працівни­ках на кінець 2004 р. порівняно з 1 січня 2004 р. зросла на 20,0 % і становила 166,5 тис, а на кінець 2005 р. цей показник набув зна­чення 186,6 тис, що на 12,1 % вище, ніж у попередньому періоді.

У ситуації, що склалась на ринку праці, дії держави мають бути спрямовані на забезпечення зайнятості шляхом створення нових робочих місць у державному і недержавному секторах економіки, на стимулювання розвитку малих підприємств, заохочення підпри­ємницької діяльності, самозайнятості, забезпечення збалансова­ності на ринку праці робочих місць і робочої сили тощо.

Проблеми зайнятості населення потребують розробки на дер­жавному рівні низки захисних заходів: забезпечення гарантій зай­нятості при зміні власника, приватизації та банкрутстві підприєм­ства, удосконалення системи виплат і допомог у зв'язку з безробіт­тям та створення страхової системи, організації і проведення гро­мадських робіт, договірного регулювання зовнішньої трудової міграції та захисту прав і інтересів співвітчизників за кордоном тощо.

Основна увага має приділятися найменш конкурентоспромож­ним групам населення на ринку праці: молоді, жінкам, які мають дітей, особам передпенсійного і пенсійного віку. Велике значення має вивчення громадської думки, виявленої на підставі соціологіч­них опитувань і реакції працюючих на можливий розвиток у цій сфері. Така інформація важлива для прогнозування можливих со­ціальних конфліктів. Одне із важливих завдань — спрогнозувати і запобігти виникненню масового безробіття в окремих регіонах і га­лузях економіки.

Таким чином, моніторинг зайнятості, ринку праці й безробіття найбільш чітко показує, в якому напрямку необхідно коригувати економічну політику в державі, щоб становлення ринку пройшло з мінімальними соціально-економічними втратами.