17.3.4. План виробництва. Потреба та використання ресурсів

17.3.4. План виробництва. Потреба та використання ресурсів

Одним з головних правил бізнесу є таке: «Конкурентну боротьбу виграють на ринку, а програють у себе вдома — на підприємстві». Тому фінансисти вникають у всі деталі виробничого циклу позичальника — звичайно не для того, щоб пропонувати їм свої рішення, а через те, що хочуть оцінити кваліфікацію керів­ника підприємства та обґрунтованість його кроків.

План виробництва у бізнес-плані розробляють на методичній основі, використовуючи інструментарій традиційного поточного планування виробничої програми підприємства з обґрунтуванням її виробничою потужністю, матеріально-технічним забезпеченням та системою організації праці.

План виробництва, як правило, містить такі блоки:

опис технологічного процесу виготовлення продукції. Обо­в’язкове правило під час написання цього розділу: не зловживати спеціальними термінами, деталі за необхідності можна висвітлити в додатках. Особливу увагу слід звертати на методи й організацію контролю якості продукції, її стандарти. Для виробництв з високими санітарними вимогами потрібно описати, як здійснюватиметься утилізація відходів і забезпечення дотримання вимог санітарної інспекції;

обґрунтування розміщення виробництва на діючому чи новому підприємстві, розрахунок потужності підприємства. Процес розробки бізнес-плану, як і будь-якого плану, ітератив­но-зворотний. Остаточно про потужність можна говорити тільки після завершення фінансового та інвестиційного плану, побудови графіка беззбитковості. Але на цьому початковому етапі слід розглянути варіанти потужностей підприємства і взяти за основу найбільш ефективний і реальний для даних умов;

планування обсягів виробництва та асортименту продукції. Як і в попередньому разі вони уточнюються після розробки наступних блоків (машини, обладнання, сировина);

машини і обладнання. Де передбачається їх придбати і(або) орендувати? Яка вартість купівлі і(або) оренди машин та обладнання і яка сума амортизаційних відрахувань?

сировина, матеріали і комплектуючі. Які їх види, де, у кого і на яких умовах купуватимуться? Чи передбачається виробнича кооперація, з ким і на яких умовах? Які вимагаються обсяги запасів матеріально-сировинних ресурсів і чи потрібні особливі умови зберігання?

виробничі й невиробничі приміщення. Це власність підприємства чи воно купуватиме (орендуватиме) їх, і скільки це буде коштувати?

ВАТ агрофірма «Іванків» спеціалізується на виробництві курячих яєць, питома вага яких у структурі товарної продукції досягає 75 %. Підприємство має майже все необхідне обладнання для виробництва курячих яєць. Пташники для курей-несучок мають триярусні клітки. Молодняк вирощується у пташниках з наземним утриманням. Потужностей підприємства вистачає для утримання 500 тис. голів птиці. Економічна криза спричинила різке зменшення виробництва яєць (у 2001 р. у господарстві було тільки 127,3 тис. голів курей-несучок і вироблено 28,5 млн яєць).

При складанні обороту стада птиці були використані такі вихідні дані:

підприємство купує добовий молодняк, вирощує його і за 150 днів переводить у курки-несучки. Це вигідніше порівняно з придбанням курей у віці 120 днів, адже собівартість вирощування курки до 120 днів становить 8—9 грн, тимчасом як ціна на ринку такої курки — 14—15 грн;

нормативне використання курки-несучки становить 511 днів;

оборот стада складався так, щоб максимальне виробництво яєць припадало на періоди найвищої ціни на них.

Для реалізації підприємницької ідеї — переходу на виробництво власних комбікормів у бізнес-плані було розгляну-
то чотири варіанти розвитку птахівництва на підприємстві (табл. 17.2):

1. Збільшення середньорічного поголів’я курей-несучок з 127,3 тис. голів у 2001 р. до 188,4  тис. голів та купівля комбікор­мів на комбікормовому заводі (АТ «Бориспільський експериментальний комбікормовий завод»).

2-й і 3-й варіанти передбачають таке саме поголів’я (188,4 тис. голів), виробництво комбікормів на власних потужностях, але різняться тим, що в 2-му варіанті потреби в зерні покриваються за рахунок як зерна власного виробництва, так і купованого, а в 3-му — за рахунок зерна власного виробництва (для чого потрібно орендувати 1500 га ріллі).

4. Збільшення середньорічного поголів’я курей-несучок до 350 тис. голів, виробництво комбікормів на власних потужностях; забезпечення потреби в зерні за рахунок власного виробництва (3060 га власної ріллі і 4500 га ріллі орендованої).

Для налагодження виробництва власних комбікормів потріб­но переобладнати власний цех із виробництва концентрованих кормів, який має бункери для завантаження сировини загальним обсягом 500 т, а також дробильні установки для подрібнення сировини. Виробництво високоякісних комбікормів для птахівництва потребує дуже точного дозування інгредієнтів і високоякісного їх змішування. Для цього необхідно придбати і змонтувати:

— дозатори Д-50Ш-Б, які призначені для підсумкового обліку маси, забезпечення рівномірності подання, контролю відпуску, а також автоматичного дозування інгредієнтів комбікормів. Їх потрібно 10 для десяти інгредієнтів (пшениця, кукурудза, ячмінь, овес, висівки пшениці, соняшникова та соєва макуха, трав’яне борошно, черепашко-рибне борошно);

— дозатори Д-5Ш-БП.01, які використовують для дозування і регулювання витрат мінеральних добавок у потоках комбікормових виробництв. Їх потрібно три (кухонна сіль, трикальційфосфат, премікс);

— дозатор ДР-50 для дозування рідких компонентів у технологічних процесах;

— змішувач ЗМГ-1 для змішування інгредієнтів комбікормів. У ньому застосовується горизонтальний принцип змішування, що забезпечує високу якість змішування.

Вивчення ринку обладнання дозволяє зробити висновок про доцільність придбання дозаторів у Київській приватній фірмі «Оптиміст», а змішувача — у ВАТ «Хорольський механічний завод» (м. Хорол Полтавської області).