Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

19.2. Безробіття: сутність і причина

Як вже було показано, існують об'єктивні умови розбалансова-ності ринку робочої сили, в результаті чого певна частина праце­здатного населення може не знайти роботу, тобто стати безробіт­ною. В реальному житті так воно й відбувається. Більш того, безробіття стало невід'ємним атрибутом ринкової економіки. На сьогодні, за даними ООН, понад 750 млн. чоловік, тобто майже кожний третій працездатний у світі, або не має роботи взагалі, або має випадковий чи сезонний заробіток. Тому безробіття є центра­льною соціальною проблемою сучасного суспільства. Що ж є причиною безробіття? Чи воно об'єктивно притаманне сучасному іг.-густріальному виробництву? Західні економічні школи дотриму­ються різних поглядів на сутність та причини безробіття. Розгля­немо найбільш поширені з них.

До "великої депресії"44 багато знаних економістів 19 і початку 20 століття ("класики" - А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Мілль, А.Маршалл, А.Пігу) вважали, що ринкова система спроможна забезпечити повне використання ресурсів в економіці (в т.ч. і трудових), бо вона має властивість автоматично саморегулюватись, тобто, на їх думку, повна зайнятість є нормою ринкової еконо­міки. Мотивувався цей висновок такими аргументами.

Аргумент 1. Практично неможливою є ситуація, при якій рі­вень сукупних видатків буде недостатнім для закупівлі продукції,

виробленої при повній зайнятості. Таке твердження випливало з закону Сен45. Суть його зводиться до того, що сам процес виробни­цтва товарів створює доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що виробництво будь-якого обсягу продукції автоматично створює доходи, необхідні для закупівлі цієї продук­ції на ринку. В принципі Сей нічого нового не сказав, бо в дійснос­ті ідеально функціонуюча модель економіки саме це й повинна передбачати.

Аргумент 2. Якщо ж рівень сукупних видатків виявиться не­достатнім для закупівлі продукції, виробленої при повній зайнято­сті, одразу включаються такі важелі регулювання, як ціна й зарплата (в т.ч. ставка процента), і зниження загальних видатків не потягне за собою скорочення реального обсягу виробництва, зайнятості й реальних доходів. За допомогою цих важелів знижен­ня рівня загальних (сукупних) видатків буде компенсуватись пропорційним зниженням цін. Іншими словами: за меншу суму видатків можна буде купити ту ж саму кількість продукції.

Але ж як бути з прибутками підприємців? Адже зниження цін поведе до зниження їх прибутків. На думку економістів-класиків, цього не станеться тому, що відповідно будуть знижуватись і ставки зарплати. Загальне зменшення сукупного попиту на проду­кцію проявиться в зниженні попиту на робочу силу й інші ресурси, рівень зарплати почне падати, й робітники змушені будуть погоджуватися на роботу за новими, нижчими ставками. Чи погодяться на це робітники? Відповідь: їм просто нікуди буде подітись, бо конкуренція з боку безробітних змусить їх до цього.

Конкуруючи за вільні робочі місця, безробітні будуть сприяти зниженню ставок зарплати до того рівня, доки ці ставки не ста­нуть такими низькими, що підприємцям буде вигідно наймати всіх наявних робітників. Це відбудеться при новій, нижчій, рівноважній ставці зарплати. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що вимушене безробіття в ринковій економиці неможливе. Кожен, хто бажає працювати за ставкою зарплати, що визначається ринком, може легко знайти роботу.

Логіка класичної теорії зайнятості приводить також до виснов­ку, що держава повинна проводити політику невтручання в процеси функціонування ринку робочої сили.

Положення класичної теорії зайнятості з часом все більше й більше стали суперечити фактам реального життя. Безробіття стало

Ж.Б Сей - французький економіст 19 ст   автор великої економічної праці "Трактат політичної економії". (1803 р.)

набувати все більших розмірів і врешті решт стало хронічним супутником капіталістичної економічної системи. У зв'язку з цим більшість економістів почали критикувати як теоретичні постула­ти, так і основоположні принципи класичної теорії зайнятості.

У 1936р. англійський економіст Д.М.Кейнс дав нове пояснення рівня зайнятості в капіталістичній економиці, зміст якого базуєть­ся на таких висновках:

1. При капіталізмі не існує внутрішнього механізму, гарантую­чого повну зайнятість.

2. Повна зайнятість - швидше випадковість, а не закономір­ність.

3. Капіталізм не є саморегульованою системою, здатною до без­конечного процвітання.

4. Економічні негаразди (наприклад, безробіття) не можна
зв'язувати лише з зовнішніми факторами (такими, як війни,
посухи, повені, інші аномалії), як це роблять "класики". Навпаки,
причини безробіття, інфляції й криз криються в самій економічній
системі, зокрема, у відсутності повної синхронності в прийнятті
основних економічних рішень, у першу чергу рішень про заоща­
дження та інвестиції.                                           ,

5. Ціни на продукцію й зарплата є відносно стійкими до зни­ження, їхньому зниженню, на думку кейнсіанців, передують внутрішні фактори, згадані вище, які разом із зовнішніми факто­рами дестабілізують економіку.

Отже, кейнсіанці заперечують сам механізм класичної теорії зайнятості - автоматичне регулювання ставки процента і співвід­ношення цін і зарплати. Згідно з їх теорією, безробіття для "чистого капіталізму"45Щоб його уникнути, необхідна активна політика держави. В чому вона повинна полягати? є закономірним явищем.

Згідно з кейнсіанською теорією, основна причина безробіття полягає в психологічному факторі. З одного боку, трудящі не всі свої доходи витрачають на придбання життєвих засобів і послуг, частину їх заощаджують (відкладають "на чорний день"). Тим самим штучно зменшується попит на предмети споживання що стримує розвиток галузей і підприємств II підрозділу суспільного виробництва. Низькі темпи розвитку II підрозділу ведуть до падіння попиту на продукцію І підрозділу. А все це разом приво­дить до скорочення суспільного виробництва в цілому, а отже, і попиту на робочу силу. Виникає безробіття. З одного боку, підпри-

4Й В даному випадку піл "'чистим капіталізмом" розуміється капіталізм, функціонуючий в умовах саморегульованої економіки


ємці   мало інвестують розвиток виробництва, боячись зазнати збитків в умовах нестабільності економіки, що також виступає як антистимул розвитку виробництва і зумовлює падіння сукупного попиту на робочу силу. Безробіття можна уникнути якщо держава буде проводити політику, спрямовану на стримування зростання зарплати або на її зниження для регулювання процесу заощаджень населення, з одного боку, а з іншого - на стимулювання інвести­ційної діяльності підприємців шляхом підстраховування їх за рахунок державного бюджету від можливих збитків.

Деякі економічні школи вважають безробіття наслідком дефо­рмації та негнучкості ринку праці. В цьому випадку, щоб його подолати, пропонується: створення більш гнучкої структури зарплати, проведення на ринку робочої сили стимулюючої політи­ки, яка з допомогою бірж праці, перекваліфікації робітників тощо з'єднає безробітного з вільним робочим місцем.

Проте всі ці заходи скеровані більше на пом'якшення проблеми безробіття, на тимчасове скорочення армії безробітних, врешті решт на випра­вдання безробіття, а не на усунення причин, що його породжують, бо вони (причини) економістами Заходу, як правило, не розгляда­ються, а в деяких теоріях підміняються наслідками, на усунення або на пом'якшення яких і скеровуються основні рекомендації. Тому, незважаючи на наявність фундаментальних розробок теорії зайнятості і використання урядами різних держав рекомендацій, що випливають з цих теорій, уникнути безробіття не вдалось ще жодній розвинутій країні Заходу. Більш того, спостерігається стійка тривала тендеція до його зростання.

Чому склалася така ситуація, коли вчені економісти аналізу­ють, в основному, не причину явища, а форми його прояву або наслідки? Річ у тім, що причина безробіття криється в самому капіталістичному ладі. Отже, щоб її усунути, необхідно реформу­вати існуючий лад. Але буржуазна наука говорити про це не хоче, тому й шукає можливості виправдати безробіття, довести шкідли­вість для суспільства повної зайнятості і т.ін.

Що ж є дійсною причиною безробіття? Щоб відповісти на це запитання, необхідно передусім проаналізувати наслідки нагрома­дження капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще більших прибутків; неоднозначні для трудящих верств населення тому, що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості. Як це слід розуміти? Річ у тім, що нагромадження капіталу супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу відносна потреба в робочій силі зменшу-

ється47. Хоча в цілому може відбуватися абсолютне зростання кількості найманих працівників. Механізм цього явища досить простий. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все менше і менше робітників порівняно зі своєю величиною (застосовуються нові, більш продуктивні засоби праці). З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється в новій будові (технічній), відштовхує все більше й більше робітників, що раніше буяй ним зайняті. А так як парале­льно відбувається процес розшарування товаровиробників, що постійно поповнює армію потенційних найманих робітників, це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює так званну промислову резервну армію праці, тобто безробіття.

Проілюструвати закономірність цього процесу можна таким прикладом. Припустимо, що початковий капітал К = 100млн.грн. його органічна будова


За           цих умов вартість готової продукції
\^=50млн.С+40млн.У+40млн.т=140млн.грн. Починаємо нагрома­
дження капіталу. Для цього частина додаткової вартості, припус­
тимо 50%, авансується на розширення виробництва, отже, будемо
мати:


Тепер, у результаті нового процесу виробництва


у свою чергу, частина, яка авансується на нагромадження (20млн.грн.), враховуючи технічний прогрес, буде тепер викорис­тана на придбання додаткових засобів виробництва і робочої сили не в пропорції 1,5:1, як склалася органічна будова капіталу48 в попередній період, а припустимо, в пропорції 3:1. Тобто, будуть закуплені нові, більш продуктивні засоби праці, які потребують меншої кількості працівників для їх обслуговування. Тоді 20млн. ФН будуть використані таким чином:

W = 75млн. С + 45млн. V + 45млн. m = 165млн.грн. Таким чином, весь капітал зріс на 20%. Був 100млн.грн., став у результаті нагромадження К •= 120млн.грн. Постійний капітал С зріс на 25%. Був 60млн.грн., став 75млн.грн. Змінний капітал V зріс на 12,5%. Був 40млн.грн., став 45млн.грн. Отже, питома вага змінного капіталу в загальній сумі капіталу впала з 40% до 37,5%. А оскільки попит на робочу силу визначається не всім функціоную­чим капіталом, а лише його змінною частиною, остільки в процесі нагромадження капіталу в умовах НТП кількість робочої сили, що споживається суспільним капіталом, порівняно з його зростаючим обсягом зменшується.

Утворення й зростання промислової резервної армії праці є специфічним законом народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Суть його полягає в тому, що робітники, створюючи додаткову вартість, створюють тим самим джерело нагромадження капіталу. Останнє (нагромадження) через механізм зростання органічної будови капіталу породжує промислову резервну армію праці. При цьому складається враження, що ця частина населення є абсолютно надлишковою. Зокрема, вперше наголос на цьому зробив уже згадуваний нами англійський економіст 19 ст. Т.Мальтус. Він у своєму творі "Досвід про закон народонаселення" доводить, що людство на планеті розмножується в геометричній, а виробництво засобів існування зростає в арифметичній прогресії. Тому з часом певна частина людей залишається без засобів існування, тобто стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність регулювання їх кількості. Так, у першому виданні "Досвіду про закон народона­селення" було записано буквально наступне: людина, яка прийшла в уже зайнятий світ, і якщо батьки не спроможні її прогодувати, а суспільство не може скористатися її працею, не має права вимага­ти будь-якого прохарчування, вона є зайвою на зелслі49. На великому життєвому банкеті не має для неї місця. Природа нака­зує їй зникнути й, не затримуючись, виконає свій вирок.

Насправді ж "надлишок" працездатного населення є відно­сним, тобто воно є надлишковим лише по відношенню до потреб самозростання капіталу. Історичний досвід підтверджує цей висновок. Там, де суспільне виробництво підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо людей, там не існує "надли­шку" робочої сили і зникає таке соціальне явище, як вимушене безробіття (колишня світова соціалістична система господарства).

У тих же країнах, де панує капітал, безробіття є хронічним явищем і охоплює в середньому 10-12% працездатного населення, що, безумовно, створює серйозні соціальні проблеми.

Отже, сутність безробіття полягає в тому, що це не випад­кове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадження капіталу в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.