2.5.2. Виробничі фонди підприємства і витрати виробництва
Сутність і структура виробничих фондів. До складу продуктивних сил входять насамперед засоби виробництва і люди. Засоби виробництва називають речовими факторами виробництва (оскільки вони складаються з певних речей), а працівників — особистісними.
Засоби виробництва складаються із засобів праці (верстати, машини, устаткування та ін.) та предметів праці (сировина, паливо, електроенергія тощо).
Засоби виробництва і люди відіграють неоднакову роль у створенні національного доходу. Єдине його джерело — праця людини. Засоби виробництва у процесі праці є невід'ємним фактором виробництва (тобто таким елементом, без якого в сучасних умовах неможливий сам процес праці й які сприяють створенню багатства), але самі національного доходу не створюють. Тому на підприємствах капіталістичного типу їх називають постійним капіталом. Інша частина витрат капіталіста пов'язана з придбанням робочої сили найманих працівників. Оскільки працівники створюють не лише необхідний продукт (що йде на виплату їм заробітної плати), а й додатковий (який привласнює капіталіст), то такі витрати на придбання робочої сили є змінним капіталом. Проте такий поділ не визнається в сучасній західній літературі.
Виробничі фонди поділяються на фонди сфер матеріального і нематеріального виробництва (сфера послуг), на фонди сфери виробництва і сфери обігу, на основні й оборотні фонди та ін., які в умовах капіталізму набувають соціальної форми основного та оборотного капіталу.
Поділ на основні й оборотні фонди здійснюється залежно від перенесення засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт. Одні й ті самі засоби праці беруть участь у процесі виробництва тривалий час (наприклад, верстат, машина можуть використовуватися не менше 10 років, будівлі, споруди — кілька десятків років), тому переносять свою вартість на новостворе-
ний продукт не одразу. Якщо, наприклад, ткацький верстат використовується 10 000 днів, то кожен день він переносить одну десятитисячну своєї вартості на створені тканини. Предмети праці (сировина, паливо, енергія, куплені напівфабрикати, тара тощо) у процесі виробництва переносять свою вартість на новостворений продукт одразу. Наприклад, певна кількість бавовни на прядильній фабриці є сировиною, повністю споживається протягом дня і переносить цілком свою вартість на вироблену тканину.
Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт частинами в міру їх зношування.
Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва і повністю переносить свою вартість на новостворений продукт.
На основні й оборотні поділяється лише продуктивна частина виробничих фондів. Та частина фондів підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формі, є фондами обігу. Оборотні фонди та фонди обігу — оборотні засоби. Основні структурні елементи виробничих фондів підприємства зображені на схемі 6.
Розрізняють фізичне та моральне зношування основних фондів. Фізичне (або матеріальне) зношування -— поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості, а водночас і вартості. Основні виробничі фонди в Україні фізично зношені в середньому на 70%. Моральне зношування — втрата основним капіталом своєї вартості, яка не переноситься на вартість створюваного продукту.
Категорію «моральне зношування» введено в науковий обіг приблизно 2 століття тому. Моральне зношуван-
буває двох видів: 1) на основі зростання продуктивно-НЯ праці дешевшають елементи основного капіталу; о^пов'язане з появою нових, досконаліших засобів пра-
Водночас частково знецінюється функціонуючий основний капітал.
В Україні основний капітал морально зношений маи-е на 95%. У розвинутих країнах світу принципово но-а технологія у промисловості з'являється приблизно через 3—5 років.
Процес перенесення вартості основних виробничих фондів на готовий продукт в міру фізичного зношування називається амортизацією. Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах утворюється амортизаційний фонд, до якого перераховують відповідні кошти.
Проте у розвинутих країнах світу не чекають, поки основні фонди повністю фізично зносяться. Під впливом внутрішньої, особливо міжнародної, конкурентної боротьби підприємці та держава переважно орієнтуються на моральне зношування. Так, у США у 90-х роках середня норма амортизації для устаткування становила 13%, для будівель і споруд — 3,7%. З 1 січня 1997 р. в Україні введено нові річні норми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів: для будівель, споруд та передавальних пристроїв — 5%; для транспортних засобів, інформаційних систем — 25%; для інших основних фондів — 15%.
Оборот фондів має місце тоді, коли гроші, витрачені підприємцем на придбання засобів праці, повністю повертаються до нього. Це означає, що фонди підприємства здійснили один оборот.
У свою чергу, поняття «оборот капіталу» нерозривно пов'язане з кругооборотом капіталу. Процес кругообороту капіталу охоплює три основні стадії, внаслідок чого формуються три різні функціональні форми капіталу.
Перш ніж почати виробництво товарів або послуг, підприємець повинен мати певну суму грошей. Це означає, Що він володіє капіталом у грошовій формі. Але перетворення грошей на грошовий капітал відбувається лише тоді, коли ці гроші будуть пущені в оборот для отримання прибутку. Відтак підприємець купує необхідні засоби виробництва і робочу силу, внаслідок чого відбувається перетворення грошового капіталу на продуктивний (або виробничий), що означає першу стадію руху капіталу.
Друга стадія здійснюється у процесі виробництва, Результатом якого є виготовлення товару. Водночас
відбувається перетворення продуктивної форми капіталу на товарну, вартість якої вища від вартості витрачених підприємцем коштів на засоби виробництва і робочу силу.
На третій стадії здійснюється реалізація товару і товарний капітал перетворюється на грошовий.
Зі сказаного випливає визначення кругообороту капіталу
Кругооборот капіталу — безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з однієї форми на іншу і повертається до вихідної точки з приростом.
Названі три форми капіталу (грошову, продуктивну і товарну) називають функціональними.
Проте рух капіталу не обмежується одним кругооборотом.
Оборот капіталу — процес його кругообороту, що постійно повторюється.
Час обороту виробничих фондів складається з часу виробництва і часу обороту.
Час виробництва охоплює: 1) робочий період — кількість робочих днів, протягом яких виготовляється продукт (наприклад, легковий автомобіль на сучасних заводах сходить з конвеєра кожних 3—4 секунди, а корабель треба будувати кілька років); 2) час дії природних сил на продукт (наприклад, час, коли достигає зерно); 3) час перебування сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо у виробничих запасах на складах. Вирішальне значення для скорочення цього часу мають своєчасні поставки продукції; 4) час перерв у процесі праці (на поточний ремонт тощо).
Час обороту виробничих фондів — час, який витрачається на закупівлю засобів виробництва, і час реалізації готового продукту.
Оборотні фонди (сировина, паливо, електроенергія та ін.) здійснюють свій оборот протягом кожного виробничого циклу. Тому їх оборот відбувається значно швидше.
Витрати виробництва і шляхи їх зниження. Як зазначалося, в основі цін товарів і послуг лежать суспільне необхідні витрати, які є вартістю товару. Вони виражаються формулою
W = с + q,
де W— вартість товару; с — вартість спожитих засобів виробництва; q — нова вартість, створена працівником.
З появою додаткового продукту новостворении продукт розпадається на необхідний і додатковий. Тому формула вартості товару набуває такого вигляду:
q = v + т,
де v — вартість необхідного продукту (необхідного для відтворення робочої сили працівника); т — вартість додаткового продукту, який створюється ним понад необхідний і привласнюється власниками засобів виробництва. Внаслідок цього вартість товару W можна визначити за формулою
W - с + (v + т).
Суспільне необхідні витрати, як зазначалося, тяжіють до підприємств, які виготовляють основну масу товарів даного виду, оскільки на них формуються суспільне необхідні умови виробництва (середня продуктивність, інтенсивність праці тощо). Будучи економічно самостійними (відособленими), підприємства формують свої витрати на виготовлення товарів.
Витрати виробництва — те, у що обходиться виготовлення товару підприємству.
Вони складаються з матеріальних витрат та витрат на оплату робочої сили найманих працівників (ВВ) і виражаються формулою
ВВ = с + v.
Отже, витрати виробництва відрізняються від суспільне необхідних витрат на величину додаткового продукту (т).
Матеріальні витрати і витрати на оплату робочої сили повинні бути відшкодовані в результаті реалізації виготовленої на підприємстві продукції. Тому витрати виробництва на виготовлення і реалізацію продукту називають собівартістю виробництва, або комерційною собівартістю.
У західній економічній літературі термін «вмінені витрати» — справжні витрати виробництва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати за оптимального використання економічних ресурсів.
Щодо окремого підприємства вмінені витрати поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні — витрати на придбання сировини, матеріалів, наймання робочої сили та ін. Внутрішні витрати — наявне обладнання компанії, її грошовий капітал, інші активи, підприємницькі здібності (або власні ресурси). Використовуючи власні ре-
сурси, підприємець порівнює їх ефективність у своїй компанії з альтернативними можливостями. Наприклад використання техніки для виготовлення товарів порівнюється з можливим доходом, який би він отримав від її здания в оренду іншим підприємцям; витрачання грошових коштів — з доходом, який би він отримав, поклавши їх у банк.
Відповідно до теорії граничної корисності західні економісти розрізняють поняття «граничні витрати» (див. тему 2.2.). Крім того, виділяють постійні та змінні витрати. До постійних належать витрати на заробітну плату, на сплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), на освітлення, опалення, сплату відсотків за кредит та ін. їх відносять до постійних тому, що вони є незмінними для діючого підприємства. До змінних належать витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію.
Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва, або собівартості продукції (тобто вартості для себе, для даного підприємства). Це зумовлено тим, що зниження собівартості — основа зниження цін, що, у свою чергу, дає змогу підприємцю отримати більший прибуток. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складським приміщень, інших споруд, тари, бочок та ін.). Слід особливу увагу звертати на зниження непродуктивних витрат — штрафів, відшкодування збитків тощо, пов'язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань. До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві.
В Україні надзвичайно важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії, палива. Так, Франція, яка за територією та чисельністю населення майже така сама, як Україна, виробляє приблизно у 5 разів більше товарної продукції, споживаючи при цьому майже у 3 рази менше газу. В розрахунку на 100 дол. виробленого валового суспільного продукту Україна споживає 1840 кг нафтового еквівалента (тобто 1840 кг нафти, якщо перерахувати на неї всі витрати енергоносіїв), а Фінляндія — 206 кг, Франція — 182, Німеччина — 145, Данія — 141 кг.
Зниження витрат виробництва значною мірою залежить від ціноутворення.