4.10. Англійська революція середини XVII ст

На початку XVII ст. в Англії, як і раніше, панували феодальні відносини. Понад 1/4 населення Англії проживало в селах. Однією з найважлив­іших повинностей була десятина, яку виплачували англіканській церкві. Підприємливі господарі продовжували обгороджувати общинні угіддя та розводити овець.

Зростала чисельність безземельних селян. Так створювалася потенцій­на армія трударів для мануфактур і копалень. На селі поширилася капіта­лістична оренда землі, на якій використовувалася наймана праця для вироб­ництва сільськогосподарської продукції на продаж у містах. У сільській місцевості з'явилися "нові дворяни", які за своїми інтересами і зайняттям були подібні до буржуазії, а дворянський титул купували разом з ^землею. Часто-густо вони були водночас і землевласниками, і промисловцями, і комерсантами. Цим енергійним підприємцям заважали феодальні обме­ження — заборони щодо торгівлі, цехова регламентація, їхнє невдоволення особливо посилилось за королів династії Стюартів — Якова І та його сина Карла І (1625—1649).

Англійська монархія намагалася спиратися на аристократію, феодальне дворянство, церкву. Прагненню буржуазії до вільної торгівлі монархи про­тиставили систему роздачі монопольних прав на виготовлення товарів, що гальмувало розвиток промисловості та торгівлі.

Таким чином, феодально-абсолютистський лад став гальмом капіталі­стичних відносин.

Спроба Карла І поповнити свою скарбницю за рахунок нових податків наштовхнулася на опозицію в парламенті (за традицією лише парламент міг дозволити запровадження податків). 1629 р. король розігнав парла­мент і впродовж 11 років правив одноосібне. Відсутність грошей, зокрема для війни з Шотландією, яка розпочалася 1639 р., змусила Карла І скликати 1640 р. парламент. Та парламент не лише не дав королю грошей, а й висунув претензії щодо його свавілля. Через два тижні парламент, який назвали "коротким", було розпущено. Народні заворушення, а також за­тяжна і непопулярна війна проти Шотландії змусили короля знову склика­ти парламент, що наполягав на виконанні своїх вимог. Уряд побоявся його розігнати. "Довгий парламент" проіснував до 1653 р. Він засудив до смерт­ної кари найближчих помічників короля, скасував королівські проти­правні податки. Спроби короля заарештувати вождів опозиції були невда­лими. Тому Карл І утік на північ країни, де сформував армію і восени 1642 р. розпочав війну проти парламенту. У цій громадянській війні коро­лю допомагали феодали північно-західних економічно відсталих районів Англії.

Буржуазія і нове дворянство підтримали парламент. У перші роки війни королівська армія переважала своїх противників. Перелом у війні настав 1645 р., коли армія Олівера Кромвеля розгромила королівське військо. Навесні 1646 р. королівська армія зазнала цілковитої поразки. Король утік у Шотландію, але шотландці видали його.

Англійський парламент прийняв рішення конфіскувати землі короля, феодальної знаті та володіння церкви і продавати їх дворянству та буржуа­зії, а всі землі дворян і буржуазії проголосив їхньою власністю. Залежність селян зберігалася, вони повинні були сплачувати феодальні побори і деся­тину.

У цей час в армії парламенту виникло угруповання левелерів (зрівню-вачів), лідером якого був Джон Лільберн. Левелери вимагали запровадження загального виборчого права, знищення влади короля, скасування палати лордів, передачі влади палаті громад, відповідальності перед виборцями, цілко­витої свободи совісті.

1647 р. Карл І утік із полону до Шотландії. Навесні 1648 р. розпоча­лася друга громадянська війна, що закінчилася поразкою прихильників короля.

Парламент призначив засідання суду, що ухвалив Карлові смертний вирок. 1649 р. йому зітнули голову. Англія була проголошена республі­кою. Уряд, створений з верхівки армії, і залишки парламенту виражали

інтереси нового дворянства та буржуазії. Рух левелерів і дигерів1 (так званих "справжніх левелерів", які хотіли не тільки політичної, а й економічної рівності) було придушено.

Згодом армія Кромвеля подолала визвольну боротьбу у Шотландії та Ірландії.

1653 р. Кромвель розігнав парламент. Його було проголошено лор-дом-протектором республіки.

Режим протекторату являв собою військову диктатуру Кромве­ля — ставленика нового дворянства і буржуазії.

За свого правління Кромвель придушував повстання левелерів та при­хильників королівської влади, остаточно приєднав до Англії Ірландію і Шотландію. Після смерті Кромвеля влада перейшла до його сина Річарда.

Нестійкість політичного режиму, народні заворушення, вимоги демокра­тичних реформ привели буржуазію та дворян до думки про необхідність реставрації монархії.

Організатором перевороту став командувач англійськими військами в Шотландії генерал Монк, який відновив правління династії Стюартів. Спроби монархів цієї династії повернутися до безконтрольного правління та насадити в Англії католицизм викликали загальне невдоволення. Ліде­ри буржуазної опозиції запросили на англійський престол правителя Нідер­ландів Вільгельма Оранського, який обіцяв поважати волю парламенту і повинен був забезпечити союз Англії з Нідерландами у боротьбі проти Франції. 1688 р. війська Вільгельма висадилися в Англії і захопили Лон­дон. Він був проголошений королем Англії.