Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.3. Аналіз дюрації в процесі імунізації банківського балансу

§ 13. Аналіз дюрації в процесі імунізації банківського балансу

Ефективне управління фінансовими потоками банку ґрунтується не лише на аналізі співвідношення обсягів активів і пасивів, але включає й такий аспект досліджень, як аналіз інвестиційного горизонту фінансових інструментів. У найзагальнішому розумінні інвестиційним горизонтом називають протяжність у часі (тривалість періоду до строку погашення) фінансових інструментів, що аналізуються. Методику аналізу інвестиційного горизонту покладено в основу одного з ефективних прийомів зниження відсоткового ризику, відомого в економічній літературі як портфельна імунізація (portfolio immunization).

Імунізацією портфеля заведено називати підбір та включення до портфеля таких фінансових інструментів, які мінімізують його чутливість до зміни відсоткових ставок на ринку. Інакше кажучи, імунізацію можна трактувати як нечутливість портфеля до коливань відсоткових ставок на ринку. Стосовно банківської діяльності сутність методу полягає в підборі та включенні до банківських портфелів таких фінансових інструментів, які мінімізують чутливість різниці між вартістю активів і зобов’язань банку до зміни відсоткових ставок на ринку, а отже, захищають банківський капітал від впливу відсоткового ризику.

Звертаючись до історичного аспекту проблеми зауважимо, що концепцію портфельної імунізації та основні прийоми її практичного застосування вперше було сформульовано Ф. Редінгтоном у 1952 р. [240]. Мірою чутливості фінансових інструментів до зміни відсоткових ставок служив показник дюрації, запропонований Ф. Макволі у 1938 р. [104, с. 191; 174, с. 547]. Далі теорію імунізації у сфері фінансово-інвестиційної діяльності досліджували такі учені, як М. Лібовіц, Р. Колб, Л. Гудмен, Д. Бірвог, Д. Кауф­ман, С. Шайфер, К. Малоней, Д. Явич та ін. В їхніх працях було вдосконалено окремі положення теорії імунізації, проаналізовано дюрацію різних видів боргових інструментів, запропоновано складніші моделі імунізації. Утім, як стверджує Дж. Маршалл, жодна з цих моделей не була досконалішою за найпершу [104, с. 197]. Тому, формуючи методичні засади імунізації балансу комерційного банку, ми спиратимемося на класичний підхід.

Слід визнати, що для вітчизняних банків проблема управління інвестиційним горизонтом донедавна не була такою гострою, оскільки банківські портфелі через інфляційні очікування формувалися в основному з короткострокових інструментів. Це певною мірою пояснює і недостатню увагу вітчизняних науковців до проб­лем, пов’язаних з аналізом дюрації та теорією портфельної імуні­зації. Так, аналізу дюрації присвячено лише окремі статті [185], а методика імунізації банківського балансу та можливості її адаптації до вітчизняної практики залишаються практично недослідженими. Терміни «дюрація» чи «порфельна імунізація» не потрапили навіть до «Фінансового словника» [59]. Натомість у зарубіжній економічній науці аналіз дюрації і кривої дохідності розглядаються як невід’ємний елемент інвестиційного аналізу, а визначення цих понять подано в усіх підручниках з фінансового та банківського менеджменту [31; 104; 130; 169; 200].

Ситуація на вітчизняному фінансовому ринку суттєво змінилася під час фінансової кризи восени 1998 р. внаслідок проведення конверсії короткострокових облігацій внутрішньої державної позики (здебільшого зі строками обігу три та шість місяців) у довгострокові цінні папери. Так, у вересні 1998 р. ОВДП зі строком погашення в 1998—1999 рр. для резидентів Міністерство фінансів замінило на конверсійні папери, які погашатимуться в 2001—2004 роках. Українські банки обміняли короткострокові ОВДП на конверсійні облігації на суму 803,5 млн грн., що становило близько 35 % випущених в обіг держоблігацій. Становище усклад­нилось і внаслідок того, що більшість банків з випуском в обіг ОВДП реструктуризувало свої активи, збільшивши питому вагу цих цінних паперів (з огляду на їхню завищену дохідність) в обсязі працюючих активів [22, с. 17]. Таким чином, короткострокові цінні папери з періодом обігу три та шість місяців, питома вага яких у загальних обсягах продажу становила близько 40 %, було трансформовано в довгострокові фінансові інструменти. У 2000 р. Міністерством фінансів було випущено в обіг процентні держоблігації з термінами обігу до 10 років. Загалом в обсязі облігацій внутрішньої державної позики, що перебували в обігу на 01.08.2001 р., питома вага довгострокових ОВДП (з терміном обігу понад 5 років) перевищувала 40 % [32].

За обставин, що склалися на внутрішньому ринку, банки неминуче наражаються на відсотковий ризик, адже довгострокові активи фінансуються, як правило, за рахунок короткострокових зобов’язань. Отже, з метою зниження відсоткового ризику перед банками постало завдання реструктуризації пасивів у напрямі продовження строків зобов’язань. У зв’язку з цим теорія імунізації портфеля та методи її практичної реалізації стали досить актуальними і для вітчизняних банків. Зауважимо, що застосування в практичній діяльності українських банків таких інструментів аналізу, як дюрація та імунізація, не натрапляє на суттєві перешкоди, оскільки не потребує створення спеціальних фінансових інструментів чи ринкової інфраструктури.

Це особливо важливо з огляду на те, що багато сучасних методів управління відсотковим ризиком, наприклад хеджування, не можуть бути використані в Україні за браком таких фінансових інструментів, як деривативи. Натомість названі інструменти аналізу дають змогу оцінити, а за потреби й знизити відсотковий ризик банку, сформувавши структуру банківського балансу не довільно, а за певними принципами та правилами. Останні і є предметом дальшого дослідження.

Слід зазначити, що методику аналізу дюрації і теоретичні положення портфельної імунізації здебільшого розглядають як інструменти загального інвестиційного аналізу (стосовно будь-яких інвестиційних портфелів). У пропонованій праці модель імунізації балансу побудовано з урахуванням специфіки банківської діяльності. З метою структуризації методики аналізу дюрації та імунізації банківського балансу послідовно розгляньмо такі її блоки:

визначення та аналіз дюрації окремого фінансового інструменту;

аналіз дохідності та ризику фінансових інструментів за допомогою кривої дохідності;

прогнозний аналіз цінової чутливості фінансових інструментів;

розрахунок та аналіз дюрації банківського портфеля;

методика імунізації банківського балансу;

проблемні питання теорії імунізації та вдосконалення методики аналізу дюрації.

Оскільки методика портфельної імунізації передбачає забезпечування зниження чутливості фінансових інструментів до впливу відсоткового ризику, то виникає потреба у вимірюванні такої чутливості. Показником, який найчастіше застосовується з цією метою, є середньозважений строк погашення фінансового інстру­менту — дюрація. Трактування поняття дюрації, які подаються в літературі, в цілому ідентичні, якщо не брати до уваги особливості термінології окремих авторів та специфіку перекладу (наприк­лад, О. Мертенс використовує термін «тривалість» [106, с. 235], Т. Мусієнко — «довжина активу» [121, с. 28], у перекладі праці Дж. Сінкі — «тривалість цінних паперів» [174, с. 240]).

Отже, середньозважений строк погашення (дюрація) — це міра приведеної вартості окремого фінансового інструменту, що показує середню тривалість періоду, протягом якого всі потоки доходів за цим фінансовим інструментом надходять до інвестора. Підкреслимо, що дюрація є показником, який характеризує довгострокові фінансові інструменти, а тому найчастіше використовується для аналізу боргових цінних паперів із тривалими термінами обігу, хоча сфера його застосування є значно ширшою. Поступово ми розглянемо особливості аналізу дюрації різних банківських інструментів, але насамперед зосередимо увагу на традиційному підході, розглянувши методику обчислення дюрації на прикладі облігацій, тим більше, що всі інші активи вітчизняних банків, як правило, мають короткостроковий характер.

Дюрація цінного папера обчислюється за формулою Ф. Мак­волі і є відношенням приведеної вартості суми всіх очікуваних потоків доходів за цінним папером, зважених за часом надходження, до його ринкової ціни:

,

де D — дюрація цінного папера; Si — очікувані потоки відсоткових доходів в і-й період (); і — періоди проведення виплат; п — загальна кількість періодів; d — ставка дисконтування; N — номінальна сума боргу; р — ринкова ціна цінного папера.

Обчислений у такий спосіб показник дюрації враховує всі основні чинники, які впливають на чутливість боргового цінного папера до зміни ринкових ставок, а саме: період обігу, розмір купонного доходу, графік купонних платежів, поточну дохідність цінного папера, номінальну суму боргу. Отже, дюрація є відносною мірою чутливості боргового інструменту до зміни відсоткових ставок. Дж. Сінкі характеризує дюрацію як «середній час життя цінного папера, або його ефективний час до погашення чи переоцінки» [174, с. 240]. Інакше кажучи, дюрація — це період, протягом якого банк може повернути кошти, витрачені на придбання цінного папера. Дюрацію слід відрізняти від номінального строку обігу фінансового інструменту, який показує тривалість періоду від виникнення зобов’язання до його повного погашення.

Методику аналізу та техніку розрахунку дюрації наведено в таблиці 4.14 (для облігації номіналом 1000 грн. з періодом обігу три роки і купоном 28 %, що виплачуються щорічно, поточною ринковою ціною облігації 950 грн. і ставкою дисконтування — 25 %). Обчислюючи дюрацію, послідовно визначимо грошовий потік, коефіцієнт дисконтування, чисту теперішню (приведену) вартість та її зважене значення. На кінцевому етапі діленням зва­женої теперішньої вартості на ринкову вартість облігації знай­демо показник дюрації.

Отже, у термінах приведеної вартості період окупності облігації становитиме 2,68 роки, що і є середньозваженим строком погашення — дюрацією цього фінансового інструменту.

Зауважимо, що для цінного папера, який генерує потік грошових коштів лише один раз (за його погашення), дюрація дорівнює періоду обігу. Але для всіх цінних паперів, за якими виплати проводяться кілька разів до досягнення строку погашення, дюрація буде коротшою за тривалість періоду обігу.

Аналіз дюрації короткострокових фінансових інструментів розгляньмо на прикладі кредитних операцій. Зазначимо, що для інструментів з терміном обігу до одного року дюрацію зручніше вимірювати в місяцях або кварталах. Отже, обчислимо дюрацію кредиту сумою 15 000 грн., який видано під фіксовану відсоткову ставку 24 % на 4 місяці. Протягом періоду кредитування банк щомісячно отримує відсоткові платежі в сумі 300 грн. (0,24 ×
× 15000 × 30 : 360 = 300). Ставка дисконтування в розрахунку на місяць становить 2 %.

Отже, дюрація кредиту дорівнює 3,8 місяця. Відсотковий ризик такого кредиту буде таким самим, як у дисконтних цінних паперів зі строком погашення 3,8 місяця. А це означає, що в процесі аналізу відсоткового ризику точнішою мірою чутливості є саме дюрація, а не номінальний термін обігу.

Припустімо, що умовами кредитної угоди передбачається погашення кредиту частинами: по закінченні першого місяця — 15 %, другого — 20 %, третього — 25 %, а четвертого — останні 40 % (усі інші умови зберігаються). Тоді дюрація кредиту становитиме 2,9 місяця:

0,15 + 0,2 · 2 + 0,25 · 3 + 0,4 · 4 = 2,9.

Економічний зміст дюрації в цьому разі полягає в тому, що відсоткові доходи банку є такими, як ніби їх було отримано з початкової суми кредиту протягом періоду кредитування, що дорівнює за тривалістю дюрації [174, с. 240]. Перевіримо це твердження. Отже, доходи банку, грн.:

за перший місяць — 0,24 · 15000 · 30 : 360 = 300;

за другий місяць — 0,24 (15000 – 0,15 · 15000) · 30 : 360 = 255;

за третій місяць — 0,24 (15000 – 0,35 · 15000) · 30 : 360 = 195;

за четвертий місяць — 0,24 (15000 – 0,6 · 15000) · 30 : 360 = 120.

Загальна сума доходів банку — 870 грн.

Якщо розрахунок відсоткових доходів банку провести з урахуванням дюрації кредиту, то отримаємо таку саму суму:

0,24 · 15000 · 2,9 · 30 : 360 = 870 (грн).

У процесі прийняття управлінських рішень щодо придбання чи продажу цінних паперів банк має враховувати не лише очікуваний рівень їхньої дохідності, а й відповідний рівень ризику. Тому в разі продовження інвестиційного горизонту цінних паперів для збільшення дохідності банку слід оцінити ймовірність зростання ризику. Наприклад, довгострокові цінні папери хоч і дохідніші, але, як правило, мають нижчу ліквідність, ніж короткострокові, їхній ринок вужчий.

Для аналізу співвідношення дохідності та ризику цінних паперів банки використовують такий аналітичний інструментарій, як побудова кривої дохідності. Побудова кривої дохідності — досить поширений у зарубіжній практиці графічний метод аналізу [104, с. 248; 169, с. 312; 174, с. 258—263]. Розгляньмо його докладніше.

Крива дохідності — це графічне зображення залежності між рівнями дохідності та строками погашення фінансових інструментів на певний момент часу за інших однакових умов (наприклад, за однакового рівня кредитного ризику чи правил оподаткування). На горизонтальній осі відображається тривалість строків обігу цінних паперів (t), а на вертикальній осі — показники дохідності на момент погашення всіх зазначених цінних паперів (d). Вигляд кривих дохідності не є постійним, оскільки дохідність цінних паперів змінюється щоденно. За кривою дохідності оцінюється приріст доходу в результаті продовження інвестиційного гори-
зонту, а очікуваний виграш порівнюється з імовірністю виникнення кризи ліквідності в банку або капітальних збитків через непередбачену зміну відсоткових ставок.

Рис. 4.3. Форми кривих дохідності

Рівень дохідності на момент погашення показує різну швидкість змін для різних інструментів. Так, короткострокові відсоткові ставки звичайно зростають швидше ніж довгострокові, але в періоди, коли всі ринкові ставки починають рухатись донизу, вони спадають найшвидше. Якщо довгострокові відсоткові ставки пере­вищують короткострокові, то крива дохідності має додатний нахил (рис. 4.3).

Додатний нахил кривої дохід­ності відображає середньоринкове очікування того, що рівень май­бутніх короткострокових ставок буде вищим за поточні значення. Це означає, що інвестори прогнозують підвищення ставок і від­дають перевагу короткостроковим цінним паперам. Перерозподіл відбувається за рахунок зниження частки довгострокових інструментів, які спричинятимуть найбільші капітальні збитки в разі перетворення таких прогнозів на реальність. За таких обставин банку ліпше відмовитися від придбання довгострокових цінних паперів, адже підвищення короткострокових ставок призводить до зниження цін на цінні папери.

Якщо ж короткострокові відсоткові ставки вищі за довгострокові, то крива дохідності має від’ємний нахил (інверсна форма кривої), тобто спадає. Така картина спостерігається в періоди циклічного піднесення економіки, а також на ранніх стадіях спаду, коли всі відсоткові ставки знижуються. Від’ємний нахил кривої дохідності вказує на майбутнє зниження ставок. У цьому разі банк має розглянути можливість подовження інвестиційного горизонту свого портфеля цінних паперів і придбання довгострокових інструментів, адже зниження відсоткових ставок свідчить про перспективу значного підвищення ціни цінних паперів з порівняно тривалими періодами обігу. Така ситуація складається на внутрішньому фінансовому ринку зараз, коли відсоткові ставки постійно знижуються.

Перетворення кривої дохідності на пряму лінію означає, що довгострокові і короткострокові ставки перебувають приблизно на одному рівні, отже, банк матиме однакову дохідність на момент погашення цінних паперів, в які інвестуються кошти, незалежно від їхнього строку.

Аналіз форми та параметрів кривої дохідності дає змогу банкові скласти прогноз майбутніх змін відсоткових ставок, виявити цінні папери із завищеною або заниженою ринковою оцінкою, оцінити можливі переваги і недоліки подовження чи скорочення інвестиційного горизонту банківського портфеля цінних паперів, знайти найприйнятніший варіант розв’язання дилеми «дохідність — ризик».

Форма кривої дохідності є також інструментом порівняльного аналізу вартості цінного папера. Якщо точка дохідності (точка з координатами: період до погашення цінного папера — вісь t та дохідність — вісь d) цінного папера лежить вище від кривої дохідності, то такий папір є привабливим об’єктом для купівлі, оскільки дохідність його тимчасово завищено проти середньоринкового рівня, а ціну — занижено. І навпаки, цінний папір, точка дохідності якого лежить нижче від кривої дохідності, є об’єктом вигідного продажу або відмови від придбання, оскіль­ки в даний момент дохідність такого інструменту є занадто низькою для встановленого строку його погашення, а його рин­кову ціну завищено.

Аналіз кривої дохідності в довгостроковому аспекті дає змогу визначити, в якій стадії ділового циклу перебуває економіка.
У період економічних піднесень крива дохідності має тенденцію до зростання, а в періоди спадів спостерігається від’ємний тренд. Кут нахилу кривої дохідності до осі абцис показує, який додатковий дохід може одержати банк у процесі продовження чи скорочення інвестиційного горизонту портфеля цінних паперів.

Якщо крива має стрімкий додатний нахил (зростає), то кут нахилу показує, скільки відсоткових пунктів додаткового доходу одержить банк, замінивши короткострокові вкладення на довгострокові в тому часовому діапазоні, де спостерігається різке зростання. У такому разі банк може одержати суттєвий прибуток за допомогою прийому, що має назву «засідлати криву дохідності» [169, с. 315]. Сутність прийому полягає у виявленні такого моменту, коли з наближенням строків погашення цінних паперів, що перебувають у портфелі банку, їх ціни значно зростають, а дохідність до моменту погашення знижується. Тоді банк може прийняти рішення про продаж таких інструментів, одержавши капітальний приріст завдяки підвищенню ринкової ціни і одразу реінвестувати надходження в цінні папери з тривалішими строками обігу і вищими нормами дохідності.

Якщо форма кривої дохідності лишається стабільною тривалий час, то банк одержує як вищі поточні доходи, так і вищі доходи від цінних паперів у майбутньому. Отже, аналіз кривої дохідності дає цінну інформацію щодо очікуваних доходів та майбутніх змін відсоткових ставок.

Комплексний аналіз показників дюрації та кривої дохідності забезпечує банкові можливість передбачати наслідки будь-якого поєднання строків погашення різних фінансових інструментів з погляду їхнього впливу на дохід і ризик банківських портфелів, тобто приймати обґрунтовані управлінські рішення.

Зазначимо, що показник дюрації використовується в багатьох аналітичних прийомах та методах, одним з яких є перспективний аналіз можливих змін ціни цінного папера протягом періоду його зберігання банком у зв’язку з коливаннями ставки відсотка на ринку. Характеризуючи цю залежність, Дж. Сінкі використовує поняття цінової еластичності цінного папера [174, с. 242—243].

Під еластичністю здебільшого розуміють зміну функції за зміни аргументу на 1 %. У нашому випадку еластичність ціни цінного папера показує її зміну у відсотках за зміни ринкових ставок на 1 % і розраховується за формулою

,    (14)

де e — коефіцієнт еластичності; Dр — зміна ринкової ціни цінного папера; р — ринкова ціна цінного папера; Dr — зміна ставки відсотка; r — чинна ставка відсотка.

Взаємозв’язок між дюрацією та еластичністю цінного папера, яку дослідили Хікс, Хауген і Вайєн, описується формулою:

(15)

Оскільки ліві частини в наведених формулах (14), (15) однакові, то, прирівнявши праві частини, отримаємо рівняння, з якого знайдемо залежність між змінами ціни цінного папера (Dр) та зміною ринкових ставок:

,

звідки

.

Отримана формула вказує на існування лінійної залежності між змінами ринкових відсоткових ставок і ціною цінного папера. Це дає змогу проаналізувати вплив будь-яких змін ставок на вартість цінних паперів (у грошовому вираженні), для чого дюрацію зі знаком «мінус» необхідно помножити на поточну ціну та зміну відсоткових ставок на ринку.

Вплив відсоткових ставок на зміну вартості цінних паперів, виражену у відсотках, обчислюють за формулою:

,

де Dp* — зміна ціни цінного папера у відсотках.

Цінні папери з високим купонним доходом мають коротшу дюрацію, ніж ті, які характеризуються низьким відсотковим доходом за купоном. Тому цінні папери з високим купонним доходом мають нижчий рівень цінового ризику. І навпаки, низькокупонні папери можуть принести банку високий дохід за зміни відсоткових ставок на ринку, але при цьому з ними пов’язаний вищий ціновий ризик. З огляду на ці закономірності перший тип цінних паперів більше підходить для портфеля банку, що дотримується консервативних поглядів, а другий — для отримання спекулятивного доходу.

Аналіз цінової чутливості дає підстави банку приймати обґрунтовані рішення щодо придбання саме тих цінних паперів, які точно відповідають його поточним потребам. У процесі аналізу необхідно також оцінити ймовірність значних змін відсоткових ставок на ринку протягом періоду обігу цінного папера. Застосовуючи розглянуту методику аналізу дюрації та оцінюючи кон’юн­ктуру ринку, банк зможе прийняти обґрунтоване рішення щодо купівлі чи продажу цінних паперів, а порівняльний аналіз цінової чутливості різних фінансових інструментів допоможе вибрати саме ті, які сприятимуть реалізації фінансової стратегії конкретного банку.

Якщо банк уважає за доцільне не ризикувати і має на меті мінімізацію варіабельності доходів унаслідок змін відсоткових ставок на ринку, то дюрація цінного папера має дорівнювати тривалості планового періоду зберігання банком даного цінного папера:

D = IGпл,   (16)

де IGпл — плановий період зберігання цінного папера.

Механізм мінімізації варіабельності доходів базується на існуванні оберненої залежності між зміною відсоткових ставок на ринку та ціною боргового цінного папера. Якщо після придбання цінного папера відсоткові ставки зростають, то його ринкова ціна знижується, але в такому разі банк має можливість реінвестувати одержаний потік доходів під вищу ринкову ставку. Якщо відсоткові ставки знижуються, то банк змушений реінвестувати дохід під нижчі відсоткові ставки, але підвищення цін на цінні папери компенсує втрати від реінвестування. Отже, якщо дюрація цінних паперів дорівнює плановому періоду їх зберігання банком, то капітальні збитки за цінним папером погашаються за рахунок підвищення реінвестиційних доходів, а капітальні прирости, навпаки, нівелюються зниженням ставок реінвестування. Спираючись на цю закономірність, банк може зафіксувати сукупний рівень дохідності фінансового інструменту.

Як зазначалося, поняття дюрації може стосуватися різних фінансових інструментів і залежно від мети аналізу характеризувати як окремий інструмент (здебільшого боргові цінні папери), так і портфель чи сукупність активів і пасивів у цілому (баланс). Отже, щойно розглянуті прийоми аналізу цінової чутливості та мінімізації відсоткового ризику застосовуються також до банківських портфелів або балансу банку. Залежно від специфіки об’єкта модифікується методика розрахунку та аналізу дюрації.

Так, якщо банк формує портфель цінних паперів, виходячи зі співвідношення (16) (у такому разі IGпл — плановий інвестиційний горизонт портфеля), то результатом стане імунізація (захист) придбаних цінних паперів від капітальних збитків (незалежно від динаміки відсоткових ставок на ринку). Цей підхід дає змогу зафіксувати сукупну дохідність портфеля банку взаємним погашенням двох ключових видів ризиків: відсоткового та реінвестиційного.

За застосування цього прийому необхідно розрахувати дюрацію всього портфеля. Для цього обчислюють дюрацію кожного фінансового інструмента, що входить до його складу, та зважують знайдені показники за їх ринковою ціною. Сума всіх одержаних значень є середньозваженим строком погашення (дюрацією) портфеля в цілому. Дюрація портфеля обчислюється за формулою:

де Dp — дюрація портфеля (роки); DFІm — дюрація m-го фінансового інструмента, що входить до складу портфеля ; FІm — ринкова ціна m-го фінансового інструмента; М — кількість фінансових інструментів у портфелі.

Обчислимо дюрацію банківського портфеля, який складається із середньо- і довгострокових фінансових інструментів. Обсяг такого портфеля (кредити та інвестиційні цінні папери з терміном погашення понад 6 місяців) у банку становить 6993 тис. грн., (див. табл. 4.2). Дюрація облігацій, з яких сформовано портфель цінних паперів на інвестиції, становить 2,68 року (див. табл. 4.14). Аналогічно обчислено дюрації інших довгострокових фінансових інструментів (табл. 4.15).

Тоді дюрація банківського портфеля становить 3,16 року (22 094,4 : 6993 = 3,159), хоч до його складу входять фінансові інструменти із тривалішими термінами обігу.

Аналогічні міркування стосуються і динамічного банківського балансу в цілому. Дібравши склад та структуру банківських портфелів так, щоб середній строк погашення активів приблизно

Таблиця 4.15

АНАЛІЗ ДЮРАЦІЇ КРЕДИТНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО
ПОРТФЕЛЯ БАНКУ

Фінансові інструменти портфеля

DFІm , роки

FІm , тис. грн.

DFІm × FІm

Кредити та інші строкові вимоги
(зі строками від 6 міс. до 4 років)

2,05

2540

5207,0

Інвестиційні цінні папери

2,68

285

763,8

Кредити, видані на 4 роки

3,42

1900

6498,0

Кредити, видані на 5 років

4,17

2118

6632,1

Цінні папери, що рефінансуються НБУ

5,30

150

796,5

Разом

6993

22094,4

 

збігався із середнім строком погашення зобов’язань, банк може захиститися від негативного впливу ризику зміни відсоткових ставок. Практична реалізація цього підходу передбачає розрахунок дюрації всіх надходжень грошових коштів за активними та всіх виплат за пасивними операціями банку, які направляються вкладникам, кредиторам і акціонерам банку. Отже, аналіз середньозваженого строку погашення дає змогу застосувати вдосконалений інструментарій аналізу активів і пасивів банку, чутливих до змін відсоткових ставок.

У цілому метою імунізації є захист динамічного балансу від будь-яких змін ринкових відсоткових ставок протягом певного зафіксованого періоду (планового горизонту). Стосовно банківської діяльності зміст цього методу зниження відсоткового ризику полягає в підборі та включенні до складу портфелів таких фінансових інструментів, які мінімізуватимуть чутливість різниці між вартістю активів та зобов’язань банку до зміни відсоткових ставок на ринку, а отже, захищатимуть банківський капітал від впливу відсоткового ризику.

Це означає, що переоцінка активів і зобов’язань, які змінюють свою вартість за зміни відсоткових ставок, відбувається в установленому порядку. Але відповідно підібраною структурою балансу досягається те, що результати переоцінки однаково відображаються на вартості обох сторін балансу і не справляють негативного впливу на капітал банку. Таким чином, у процесі переоцінки підсумок (валюта) балансу може збільшитись або зменшитись, але за умови створення імунізації вартість капіталу банку залишатиметься стабільною.

Теоретично, фіксація відсоткових ставок за всіма операціями банку протягом планового горизонту може вважатися ідеальною моделлю імунізації балансу, адже в такому разі зміна ринкових ставок не потягне за собою зміни вартості ні активних, ні пасивних статей балансу. Зрозуміло, що така ситуація є недосяжною в практичній діяльності. Це пояснюється тим, що зафіксувати всі ставки протягом більш-менш тривалого періоду не має змоги жоден банк, хоча б унаслідок існування так званих коротких грошей, тобто проведення короткострокових операцій, здійснюваних щоразу під ставку, яка склалася на ринку на момент операції.

Отже, головне завдання в процесі імунізації банківського балансу полягає в підборі такої комбінації активів і пасивів, яка забезпечить нечутливість балансу в цілому до змін ринкових ставок. При цьому окремі статті балансу залишаються чутливими до зміни параметрів ринку, але результати переоцінки активів та зобов’язань взаємно погашаються.

Нагадаємо, що вартість активів перевищує вартість зобов’я­зань на величину капіталу банку. Тому точніше співвідношення між дюрацією активів та зобов’язань банку описується за допомогою моделі:

,         (17)

де DА — зважений за вартістю надходжень строк погашення (дюрація) активів; DL — дюрація зобов’язань; L — загальний обсяг зобов’язань; А — обсяг активів.

Зазначимо, що оскільки відношення зобов’язань до активів має бути меншим за одиницю, то зі співвідношення (17) випливає, що дюрація портфеля активів має бути коротшою за дюрацію портфеля зобов’язань. Тобто незалежно від напрямку зміни відсоткових ставок активи банку мають переоцінюватися швидше, ніж зобов’язання.

Припустімо, що дюрація активів банку становить 2,56 року (дюрація портфеля активів коротша за дюрацію кредитно-інвес­тиційного портфеля банку — 3,16 року, адже до загального порт­феля належать і короткострокові фінансові інструменти зі строками погашення до 6 міс). Тоді для створення імунізації банківського балансу (із сукупними активами 83 175 тис. грн., а зобо­в’язаннями — 58 747 тис. грн.) необхідно, щоб дюрація банківських зобов’язань дорівнювала 3,62 року:

,

DL = 2,56 × 83175 : 58747 = 3,62 .

Аналогічно до моделі гепу банк може і в цьому випадку застосувати дві альтернативні стратегії — імунізації балансу (мінімізація ризику) та управління дюрацією (максимізація прибутку).
У разі реалізації стратегії імунізації, тобто виконання рівності (17), приведена вартість банківських активів урівноважує приведену вартість банківських зобов’язань. Це практично повністю захищає банк від фінансових втрат унаслідок коливань ринкових ставок.

Зауважимо, що добір дюрації портфелів, тобто всієї сукупності балансових позицій, утворює макрохедж лише в тому разі, коли приведена вартість активів дорівнює приведеній вартості зобов’язань. Отже, ситуація, коли активи і пасиви банку повністю збалансовано як за середньозваженими строками погашення, так і за приведеними вартостями, створює імунізацію балансу і означає захист від будь-яких змін відсоткових ставок у межах планового горизонту, який за тривалістю дорівнює дюрації. Добір середньозважених строків погашення може здійснюватись також у межах окремих балансових статей активів та пасивів, утворюючи мікрохедж, який частково захищає від відсоткового ризику.

Коли банк з будь-якої причини не спромігся досягти імунізації балансу, то коливання ринкових ставок відбиватимуться на вартості його активів та зобов’язань, адже згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку монетарні статті мають переоцінюватися у зв’язку зі зміною ринкових цін. У такому разі реалізується стратегія управління дюрацією. При цьому банк наражається на відсотковий ризик, але водночас має й потенційну можливість отримання підвищених прибутків.

Аналізуючи залежність (17), доходимо висновку: що більшою є різниця між дюрацією активів та дюрацією зобов’язань бан­ку, то чутливішою до коливань відсоткових ставок на ринку буде чиста вартість банківської установи, тобто величина власного капіталу.

Підбиваючи підсумки, можемо констатувати, що загальне пра­вило управління відсотковим ризиком залишається незмінним. За наявності додатного розриву між дюраціями активів і зобов’язань (DА > DL) вартість капіталу зростатиме в разі підвищення ставок на ринку і зменшуватиметься зі зниженням від­соткових ставок. Якщо розрив від’ємний (DА < DL), то підвищення ставок призведе до скорочення, а їх зниження — до збільшення капіталу.

У процесі практичного застосування цього підходу до управління балансом банку постає, однак, кілька проблем, які потребують пояснення та розв’язання [104, с. 230]. Одну з них пов’я­зано з тим, що з часом дюрації окремих фінансових інструментів змінюються, причому несинхронно. Як наслідок, обчислені значення дюрацій можна визнати надійними тільки в коротких часових інтервалах, коли ринкова дохідність не може суттєво змінитися. Отже, модель імунізації банківського балансу, побудована сьогодні, можливо, не буде реалістичною завтра.

Інша проблема полягає в тому, що теорія імунізації (як і будь-яка інша теоретична концепція), ґрунтується на певних припущеннях, що не завжди мають місце в реальному житті. Зокрема, одне з таких припущень полягає в тому, що і короткострокові, і довгострокові ставки відсотка розглядаються як однаково чутливі, хоч насправді короткострокові ставки чутливіші і змінюються швидше.

Усі ці проблеми успішно розв’язуються в процесі автоматизації обчислювальних процедур. Запровадження відповідних програмних продуктів дасть змогу частіше проводити перерахунок дюрації з урахуванням кон’юнктури ринку та у відповідний спосіб коригувати окремі портфелі й баланс у цілому. Отже, автоматизація цього підходу до управління ризиком є головним напрямом його вдосконалення та передумовою широкого впровадження в практику роботи українських банків.