Omnia mea mecum porto*.

Творчість своєю сутністю переплітається з проблемами свідомості й економічної свідомості, мислення й економічного мислення, гносеології і зокрема соціально-еконо­мічного пізнання. Здатність до творчої діяльності притаманна людині, пов’язана з її інтелектом, спрямована у майбутнє. Феномен творчості належить до комплексних проблем науки, тому може бути з’ясований лише за допомогою підходів багатьох дисциплін (філософії, психології, логіки, соціології, фізіології вищої нервової діяльності, інформатики). Наукова дисципліна, що вив­чає закономірності творчої діяльності людини, називається евристикою (від грец. εύρίσκω — знаходжу). В іншому значенні евристикою називають також сукупність прийомів навчання за допомогою навідних питань, теорію такої методики. Основою евристики є психологія, особливо той її розділ, що вивчає плідне мислення. За даними цієї науки, евристичну діяльність слід розглядати як такий різновид людського мислення, котрий створює нову систему дій або відкриває невідомі раніше закономірності розвитку об’єктів, які оточують людину.

Людство створило п’ять моделей імморталізації (безсмертя): 1) біологічну, пов’язану з надією на продовження життя у потомстві; 2) творчу, пов’язану з продовженням життя у здобутках своєї діяльності; 3) теоло­гічну, пов’язану з різними релігійними формами трансцендування смерті шляхом встановлення зв’язку з довічними духовними цінностями; 4) натуралістичну, по­в’язану з надією на безсмертя шляхом єднання з природою; 5) чуттєву, пов’язану з можливостями досяг­нення такого суб’єктивного стану, як просвітлення, нірвана, розширення свідомості, екстаз, втрата почуття часу. Російський релігійний філософ М.Ф. Федоров називав смерть найбільшим злом і намагався мобілізувати людство і науку на подолання цього зла. Тобто він сподівався з допомогою науки приборкати старість і хвороби, зробити життя кожної людини практично нескінченним. Хтось намагається досягти безсмертя з допомогою східних релігійно-філософських технологій медитування, реінкарнації. До предмета нашої дисципліни найбільш близька творча модель безсмертя: вона реальна, практична, підтверджена історією людства й історією науки і техніки зокрема. Але сьогодні людству відомі не тільки імена Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Расстрелі, тобто тих, хто будував, а й ім’я Герострата, тобто того, хто свідомо руйнував, щоб увійти в історію; нашим громадянам відоме не лише ім’я вченого-генетика М. І. Вавілова, а й ім’я псевдовченого Т. Д. Лисенка, завдяки «науковим зусиллям» котрого більша частина генетиків була закатована у радянських концтаборах.