7.1.3. Вплив глобалізації на ресурси праці та соціально-трудові відносини

7.1.3. Вплив глобалізації на ресурси праці та соціально-трудові відносини

Глобалізація вивільнює економічні сили, які негативно впливають на національний ринок праці, формування та розвиток трудового потенціалу, поглиблюють нерівність у сфері зайнятості, а також у галузі продуктивності праці, доходів, матеріального добробуту, стають перешкодою в соціально-трудових відносинах. За останні 10 років глобальна економіка зростає приблизно на 2—3 % на рік, і протягом цього ж часу розрив між багатими та бідними країнами зріс у 10 разів. За даними, які наводить В. П. Щербаков, входження у світ глобалізованої економіки можливе лише тоді, коли середньодушовий дохід населення перевищує 800 доларів на місяць, що вимагає постійно працювати в напряму зростання заробітної плати [11, с. 3].

Підвищуючи рівень продуктивності праці за рахунок новітніх технологій, глобалізація може призвести до скорочення кількості працюючих, і передусім робітників. У запобіганні цьому на перший план має виходити піднесення рівня освіти, тобто збільшення інвестування в людський капітал на всіх рівнях.

Дослідники вважають, що вельми важливим проявом глобалізації економіки є регіоналізація. Деякі розвинуті регіони мають потребу в закордонній робочій силі. При цьому залучаються як висококваліфіковані працівники (зокрема науковці та професіонали з України — до Сполучених Штатів Америки, Канади, Німеччини, Ізраїлю та ін.), так і громадяни зі вторинного ринку праці — низькокваліфіковані. При цьому ставиться за мету сприяння поліпшенню фінансово-економічного становища за рахунок дешевшої робочої сили і заповнення непрестижних робочих місць, важких та шкідливих виробництв. Особливий прибуток розвинутих країн — науковці, на підготовку яких не треба витрачати великих коштів, а чимала віддача — здійснюється відразу.

В Україні вплив глобалізації на трудовий потенціал та соціально-трудові відносини досліджує професор Київського національного економічного університету А. М. Колот. Він вважає надзвичайно гострою проблему інтелектуальної міграції. За різними оцінками, в 90-х роках ХХ століття Україна втратила від 15 до 20 % інтелектуаль­ного потенціалу в результаті еміграції найпідготовленішої робочої сили. І це сталося не випадково. Вплив процесів глобалізації на стан ринку праці України унаочнює приклад нашої країни, де реальністю є «вимивання» з національного ринку праці не лише перспективних науковців, а й робочих місць із високою та середньою «освітньою місткістю», створення таких робочих місць, що погіршують професійну структуру й перспективи зайнятості в галузях, які можуть і повинні стати пріоритетними; веде до зростання незатребуваності накопиченого людського капіталу тощо.

Складовою процесів глобалізації є зростання мобільності робочої сили, інтенсифікація міграційних процесів, наслідки якої є суперечливими. Для національних ринків праці країн, що не проводять зваженої міграційної політики, серйозним випробуванням стає зростання конкуренції з боку країн із низьким рівнем заробітної плати, скорочення кількості робочих місць, на яких працює корінне населення, та зниження середнього рівня заробітної плати, надто некваліфікованої та низькокваліфікованої робочої сили [9, с. 61, 62].

Інтенсифікація процесів глобалізації супроводжується масовим намаганням роботодавців знижувати заробітну плату і витрати на поліпшення умов праці. Це не може негативно не позначитися на формуванні й використанні ресурсів праці країни. Роз­в’язання нинішніх нагальних проблем соціально-трудової сфери без­посередньо пов’язано з реформуванням політики зайнятості. За су­часного стану ринку праці, як справедливо визначає А. М. Колот, неприпустимо політику зайнятості формувати і реалізовувати здебільшого у вузькому розумінні як комплекс заходів, що запроваджується на регіональному рівні за участі Державної служби зайнятості. За новим, сучасним баченням влади розвинутих країн, вузловим центром усієї соціальної політики має стати «соціальна політика, орієнтована на вирішення проблем зайнятості», тобто максимального використання робочої сили [8, с. 28].

З аналізу дотеперішньої політики зайнятості розвинутих країн А. М. Колот робить такі висновки:

заходи державної політики на ринку праці, спрямовані переважно на перенавчання безробітних і розвиток громадських робіт, є недостатніми для подолання проблем зайнятості;

плекання надії на те, що проблеми зайнятості можна розв’я­зати лише гнучкістю ринку праці, є безпідставними;

є необхідність збереження сильних позицій держави у виробленні та реалізації політики зайнятості, забезпечення інтеграції до загальної економічної політики;

найефективнішими слід визнати заходи, що становлять зміст активної політики на ринку праці та спрямовані на запобігання значним масштабам безробіття, стимулювання сукупного попиту на робочу силу, якнайшвидше повернення незайнятих до складу робочої сили, що функціонує [8, с. 28, 29].

Особливо актуальними та вкрай необхідними для України є висновки щодо необхідність збереження і, слід додати, посилення позицій держави у виробленні та реалізації політики зайнятості, а також стосовно найефективніших заходів активної політики на ринку праці та запобігання значним масштабам безробіття, яке може виникнути головним чином за рахунок створення нових економічно доцільних робочих місць і раціонального використання наявних.

Особливо гостро економічна глобалізація позначається в Україні на галузевій структурі зайнятості. Наприклад, маючи великі запаси вугілля в Україні, одна за одною закриваються вітчизняні копальні. Видобуток вугілля за останні 10 років скоротився майже утричі. Через це у шахтарських регіонах періодично виникає соціальна напруженість. Водночас через нестачу вугілля для металургійної промисловості воно завозиться з-за кордону. У кілька разів знизилося виробництво в легкій промисловості та машинобудуванні, а отже, і зайнятість у цих галузях. Проте зростає питома вага продукції в екологічно шкідливих галузях — таких як металургія. Усе це посилює масштаби безробіття, вимагає значних коштів на перекваліфікацію вивільнених працівників, великої за обсягом виплати соціальної допомоги, дає поштовх до еміграції переважно висококваліфікованих молодих і середнього віку робітників і спеціалістів зі значним практичним досвідом.

Як вважають деякі українські науковці, зокрема професор В. В. Дем’яненко, важливою складовою перетворення людського потенціалу на капітал є прорив на світовий ринок високих технологій. Справедливо, на нашу думку, наголошується, що сподівання на СОТ з цього приводу — безпідставні, бо вона полегшує доступ на ринок сировини та масових готових виробів і мінімально впливає на торгівлю високотехнологічною продукцію, що постачається в межах замкнутих ТНК [3, с. 263, 264].