9.2.4. Фінансова стратегія підприємства

9.2.4. Фінансова стратегія підприємства

Названа стратегія теж надзвичайно важлива серед інших функціональних стратегій, оскільки без її позитивної реаліза­ції неможливі будь-які інші стратегії господарства: корпорати­вна, конкурентні, функціональні.

Фінансова  функціональна  стратегія  означає прогнозування і коригування фінансових потоків від­повідно до нових стратегій підприємства: корпора­тивної, конкурентних і функціональних; розподіл і постійний контроль за використанням фінансових ресурсів СОБ і функціональними службами; оціню­вання інвестиційних проектів.

Принципи розробки фінансової стратегії

Розробка фінансової стратегії повинна базуватися на таких принципах:

а) балансування матеріальних і фінансових потоків;

б) найефективніший розподіл фінансових ресурсів для ре­зультативного фінансування корпоративної, конкурентних і
функціональних стратегій підприємства;

в) прогнозування альтернативних можливостей розвитку підприємства і його складових з точки зору фінансових харак­
теристик його діяльності в різних умовах середовища;

г) фінансовий аналіз та контроль.

Завдання фінансової стратегії

Найважливіші завдання фінансової стратегіїтакі:

а) балансування, встановлення розумних співвідношень між коротко- та довгостроковими ефектами використання
фінансових ресурсів;

б) зростання вартості власного внутрішнього капіталу;

в) забезпечення високих темпів зростання доходів;

г) оптимізація співвідношень власного і позичкового капі­талу;

д) вдосконалення структури капіталу підприємства;

е) бюджетування;

є) проведення оптимальної дивідендної політики і інші.

Деякі найголовніші напрямки фінансової стратегії

Розглянемо деякі найголовніші напрямки і завдання фінан­сової стратегії детальніше.

1. Фінансова стратегія розробляється переважно у формі бюджету (фінансового плану). Отже бюджет - найважливіша складова фінансової стратегії, найважливіший напрямок її розробки.

Фінансовий план або бюджет - це фінансовий до­кумент в якому визначено витрати майбутніх періодів і джерела їх покриття.

Бюджет підприємства включає:

- План доходів і видатків. Йдеться про очікувані доходи (прибутки) та їх розподіл;

- План грошових надходжень і виплат (план руху готів­ки);

- Плановий баланс (групування коштів за їх складом і розміщенням та джерелами надходження).

Розрізняють наступні типи бюджетів підприємства:

Матеріальний бюджет - визначає кількість сировини і матеріалів по видах для реалізації стратегії;

Бюджет закупок - конкретизує витрати на закупівлю сировини і матеріалів для реалізації стратегії;

Бюджет праці - розраховує потребу у трудових ресур­сах для реалізації стратегії.

Бюджет адміністративних витрат - розраховує витрати на управління.

Бюджетування в умовах ринку зустрічається з певними труд­нощами. По-перше, прогнозовані показники грошових надходжень, що залежать від коливання обсягів продаж, можуть не співпадати з фактичними потребами у фінансах на той чи інший період. По-дру­ге, якщо планувати бюджет по діючих нормативах, то він може не­адекватно вплинути на ресурсозабезпечення обраної стратегії, якщо середовище суттєво зміниться.

В зв'язку з цим, в умовах нестабільного середовища, з метою уникнення названих і деяких інших труднощів бюджетування, здій­снюють певні нейтралізаційні заходи. Серед них: а) застосовують методики гнучкого бюджетування, які передбачають розробку бюд­жетів з врахуванням багатоваріантності умов їх реалізації; б) роз­робляють кілька альтернативних бюджетів для різних сценаріїв роз­витку середовища; в) зокрема, використовують метод нульового бюджетування - підхід, який зовсім не враховує минулих і поточ­них бюджетних пропорцій для розподілу ресурсів під реалізацію нової стратегії підприємства.

2. Ще одним напрямом, завданням фінансової стратегії є розробка ефективної структури капіталу підприємства.

Ефективна структура капіталу означає розробку оптимальних співвідношень між основним і оборотним, власним і залученим капіталом, формування оптималь­ної структури майна підприємства
Серед названого особливого значення слід надавати фор­муванню оптимального співвідношення між власним і залу­ченим капіталом. Фінансовий ліверидж - використання бор­гів для фінансування інвестицій - нерідко вигідний підприєм­ству. Але надмірні борги підвищують ризик, насторожують інвесторів, що може привести до підвищення вартості капіта­лу (позичок на капвкладення). Тобто доводиться в такому разі платити вищий дохід на акції, щоб спонукати їх покупку і отримати в такий спосіб фінансування на капвкладення. Беру­чи в борг (кредит) слід пам'ятати, що підприємству це вигідно доти, доки віддача від позичених коштів перевищує процент, який слід заплатити за користування ними.

3. Проведення дивідендної політики - теж важлива складова, важливий напрямок і завдання фінансової стратегії
підприємства.

Дивідендна політика означає вибір оптимального співвідношення між розмірами частки доходу, що нап­равляється на дивіденди (споживання) і часткою дохо­дів, що направляється на інвестування (на нагромаджен­ня капіталу).

Існує декілька теорій дивідендної політики:

- Дивіденди виплачуються лише після того, коли здійс­нено всі обов'язкові платежі і задоволено потребу у фінансу­ванні капвкладень (інвестуванні);

- Дивіденди на акції не впливають на ціну цих акцій;

- Дивіденди - впливають на ціну акцій і є важливим по­казником вартості підприємства.

На практиці ж спостерігаємо наступне:

Підприємства, які швидко розвиваються, часто не вип­лачують дивідендів (або ж виплачують у мінімальних розмі­рах), а весь дохід, за вирахуванням обов'язкових платежів, скеровують на розвиток виробництва, тобто на інвестування.

Підприємства, які повільно розвиваються, навпаки, вар­тість акцій підтримують сплатою високих дивідендів, а тому власних коштів на інвестування і швидкий розвиток їм не вис­тачає.

При розробці фінансової стратегії названі виклади теорії і практики обов'язково враховуються, особливо для вироблення дивідендної політики, управління дивідендами. При цьому розраховують коефіцієнт виплати дивідендів, який є часткою від ділення дивідендів з розрахунку на акцію на дохід з розра­хунку на ту ж акцію. Так от підприємства, які прийняли стра­тегію зростання, планують названий коефіцієнт невисоким, нерідко розраховуються не дивідендами, а новими акціями, кошти від яких направляють на чисті інвестиції, на приско­рений розвиток виробництва. І, навпаки, реалізуючи стратегію стабілізації, можна вже більшу кількість доходу направити на дивіденди і коефіцієнт планувати вищим.