6.2. Цільові параметри антикризової програми підприємства

Суть терміну "санація" трактується окремими дослідниками по-різному. У широкому контексті слова під санацією розуміють сукуп­ність усіх заходів, що здійснюються з метою ліквідації недоліків у ро­боті підприємства та забезпечення його ритмічної й ефективної діяль­ності. Ця точка зору є розповсюдженою серед зарубіжних фахівців з питань фінансового оздоровлення. Наприклад, німецькі дослідники Б. Бекендерфе та М.Герінг тлумачать санацію як комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного та соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання зі стану кризи та відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довго­строковому періоді. Таке визначення суті терміну "санація" підтри­мують вітчизняні фахівці .

У вузькому значенні термін "санація" використовується для характеристики заходів щодо недопущення банкрутства та ліквідації підприємства, що здійснюються тільки за рахунок зовнішньої допо­моги. Існує й протилежна точка зору, згідно з якою під санацією розу­міється сукупність заходів для оздоровлення підприємства без допо­моги кредиторів.

Зміст процесу санації та коло завдань, які потребують вирішен­ня:

а) відновлення платоспроможності для запобігання порушенню спра­ви про банкрутство (таке тлумачення змісту санації наведено в термі­нологічному словнику іноземних слів);

б) забезпечення умов для прибуткової діяльності;

в) відновлення розмірів наявного капіталу до обсягів, які відображе­но в балансі підприємства.

Цільове призначення санації полягає в досягненні тільки однієї мети - у межах визначеного терміну не допустити порушення справи про банкрутство, що може бути досягнуто по-різному: дотриманням поточної платоспроможності (тобто створення умов, які б усували формальний привід для порушення судової процедури у будь-який спосіб) або успішною роботою з кредиторами, проведенням операцій щодо їх заспокоєння та реструктуризації боргів.

Санація як захід щодо забезпечення умов для прибуткової дія­льності вбачається взагалі некоректним, оскільки за такого розуміння будь-яке стратегічне або оперативне управління підприємством мож­на вважати санацією.

Остання точка зору на цілі санації набула розповсюдження в Німеччині . Вона обмежує зміст та завдання санації балан­совою політикою, спрямованою на найбільш раціональне (з точки зо­ру акціонерів) відображення дефіциту коштів, що має місце. Оскільки в товариствах капіталу номінальний капітал не має змінюватись по річному звіту, то суми, яких не вистачає, мають бути показані як де­фіцит статутного фонду. Якщо втрати остаточно перевищують влас­ний капітал, і вартість боргів перевищує вартість майна, має місце пе­ревищення боргу.

Якщо акціонер має право вибору між зниженням його частки в капіталі товариства і доплатою за акції, має місце альтернативна са­нація. За звичай зменшення капіталу за балансом компенсується збі­льшенням капіталу із залученням нових грошових коштів шляхом ви­пуску "молодих" акцій (двоступенева санація).

У цьому разі йдеться про санацію балансу підприємства, а не самого бізнесу. Описані процедури нормалізують звітність підприємства, визначають джерело коштів для покриття поточних збитків, але не ліквідують причини виникнення дефіциту коштів .

Як вважає автор, включення терміну "санація" в широкому кон­тексті цього слова (як синонім термінів "оздоровлення", "лікування") до термінологічного апарату антикризового процесу є коректним. Са­ме цей термін може використовуватися для визначення якісних ці­льових параметрів антикризового процесу, тобто загального спряму­вання антикризової програми підприємства та заходів, що передбача­ються.

В загальноекономічному контексті реструктуризація передба­чає послідовне втілення в життя низки організаційно-економічних, правових, технічних, технологічних, інформаційних заходів, спрямо­ваних на ліквідацію суперечностей між потребами ринку, змінами у зовнішньому оточенні та внутрішнім середовищем підприємства, ді­ючою на підприємстві системою форм та методів управління.

Залежно від стадії життєвого циклу підприємства реструктури­зацію слід розглядати як систему заходів, реалізація яких є запорукою для недопущення виникнення кризових явищ, що гальмують рух під­приємства вперед, локалізації перших проявів кризових явищ та адап­тації підприємства до змін у його внутрішньому та зовнішньому сере­довищі, подолання кризових явищ, які вже мають місце.

Викладене тлумачення суті процесу реструктуризації дає мож­ливість виділити окремі типи реструктуризації залежно від мети її проведення:

• санаційну (відновлювальну) реструктуризацію, яка викорис­товується у передкризовому чи кризову стані підприємства та має на меті вихід з нього;

• адаптаційну (прогресивну) реструктуризацію, що здійснює­ться за відсутності кризових явищ як таких, але за умови на-

явності негативних тенденцій, пов'язаних з невідповідністю підприємства потребам ринку;

• випереджаючу реструктуризацію, яку здійснюють успішні підприємства для посилення своїх ключових компетенцій та конкурентних переваг.

Визначені теоретичні засади процесу реструктуризації дають змогу більш чітко розмежувати сферу застосування термінів "санація" (фінансове оздоровлення) та "реструктуризація" підприємства, які ча­сто ототожнюються.

Фінансове оздоровлення є лише окремим випадком проведення реструктуризації, одним з можливих, орієнтованим на розв'язання специфічних управлінських завдань - виведення підприємства з кри­зового стану, стабілізацію господарської системи та недопущення її ліквідації. Досягнення стійкого фінансового становища підприємства та стійких темпів його зростання потребує продовження реструктури­заційних процесів.

Обгрунту­вання системи кількісних показників-критеріїв, досягнення яких має бути забезпечене в перебігу реалізації антикризової програми.

Систему цільових показників необхідно розглядати як сукупність двох підсистем: результативної та забезпечувальної.

Результативна підсистема має характеризувати досягнуті ре­зультати фінансового оздоровлення підприємства і потребує вклю­чення до її складу таких показників, як:

• обсяг чистого грошового потоку;

• обсяг залишку грошових коштів на рахунках;

• обсяг балансового прибутку за результатами господарської діяль­ності;

• обсяг власних обігових коштів;

• обсяг кредитів та кредиторської заборгованості, термін сплати якої настав;

• коефіцієнт фінансової стійкості (співвідношення власного та по­зикового капіталу).

Підсистема забезпечувальних показників, має характеризувати створення передумов для досягнення результатів фінансового оздоров­лення. До її складу вважаємо за доцільне включати такі показники:

• рівень доходів від операційної та інших видів діяльності;

• рівень умовно-змінних витрат на здійснення операційної діяльності;

• запас фінансової міцності (або межа безпеки підприємства);

• диференціал фінансового важеля;

• коефіцієнт кратності відсотків;

• обсяг залучення "нових" кредитів та кредиторської заборгованості;

• обсяг додаткового зростання власного капіталу.

Антикризова програма підприємства повинна містити конкрет­ний перелік кількісних показників, які мають бути досягнуті, та вста­новлювати їх цільові значення на окремі часові періоди.