1.7.2. Племінний і виробничий зоотехнічний облік

Чіткий зоотехнічний облік у господарствах має велике значення незалежно від того, племінні вони чи товарні. Він дає змогу кон­тролювати продуктивні й племінні якості тварин, їхній ріст і розви­ток, походження та породний склад, облік і рух поголів’я, витрати кормів, оплату праці тощо. Ведеться виробничий і племінний облік за спеціальними формами, розробленими Міністерством аграрної політики України та Центральним статистичним управлінням.

У різних галузях тваринництва форми обліку мають свої позна­чення: в молочному скотарстві — мол, м’ясному — м’яс, свинар­стві — св, конярстві — к, звірівництві — зв. Племінні записи про тварин різних видів мають свою специфіку. Основними документа­ми племінного обліку є спеціальні картки. В них наводяться всі ві­домості, що характеризують племінні та індивідуальні якості плід­ника, його родовід, лінійну належність, інтенсивність використання та ін. У картці матки дається повна інформація про неї від на­родження до кінця використання або життя.

У журналах обліку роблять записи про відтворну здатність тва­рин, одержання приплоду та вирощування молодняку, продуктив­ність. Оцінка племінних і продуктивних якостей різних видів тва­рин подається в бонітувальних відомостях.

Зоотехнічна документація повинна вестися за формами, придат­ними для опрацювання даних на електронно-обчислювальних ма­шинах, оскільки основною умовою в організації й плануванні се­лекційно-племінної роботи незалежно від розмірів та напряму спе­ціалізації господарств є добре налагоджений, чіткий племінний і виробничий облік.

Мічення тварин і присвоєння кличок. Для ведення індивіду­ального обліку продуктивності та племінного використання тварин, запобігання плутанині при визначенні походження всім їм у перші дні після народження під час складання акта про приплід обов’язково присвоюють ідентифікаційний номер, під яким їх запи­сують у всі форми зоотехнічних документів. Цей номер зберігається за твариною впродовж усього її життя. Наносять його на певні ді­лянки тіла за допомогою міток.

У практиці тваринництва застосовують різні способи мічення, які залежать від мети і тривалості використання тварин, умов утри­мання, технології виробництва продукції та інших чинників. Вимо­ги до міток такі: вони повинні бути чіткими й легко читатися на від­стані, бажано без фіксації тварини, безпечними для людини і тва­рини, довго зберігатися.

Способи мічення можна умовно розподілити на дві групи: перша — мічення з тривалим зберіганням міток, яке застосовують переважно в племінному обліку (татуювання, вищипування номерів на вухах, випалювання на рогах, мічення рідким азотом); друга — мічення на порівняно невеликий проміжок часу (тварини різного фізіологічного стану, на відгодівлі тощо), при цьому використовують вушні металеві або пластмасові бирки, сережки, кнопки, а також різнокольорові нашийники з нанесеними на них номерами. Птицю мітять металевими кільцями на кінцівках, криломітками (на крилі) або проколюють перетинку між пальцями.

За будь-якого способу мічення в господарстві не допускають по­вторення однакових номерів. Для цього за кожною фермою закрі­плюють певні номери.

□ Наприклад, ферма № 1 одержує номери від 1 до 199, ферма № 2 — від 200 до 399 тощо. Нанесені номери періодично, і особливо перед бонітуванням, переві­ряють, оскільки вищипи й татуювання іноді заростають, а бирки губляться.

Крім мічення, тваринам присвоюють клички, які одночасно з ідентифікаційними номерами заносять до акта про приплід і у всі інші документи. Клички мають бути короткими,милозвучними, простими й зрозумілими, необразливими, не збігатися з іменами людей, суспільно-політичними термінами, назвами національнос­тей, організацій, партій, а також не повторюватися.

Існує кілька варіантів присвоєння кличок, але мета кожного із них — полегшити запам’ятовування походження чи року народжен­ня тварини та іншої інформації. Мічення і клички допомагають фа­хівцям й обслуговуючому персоналу у догляді за поголів’ям, дають можливість здійснювати індивідуальний облік племінних і продук­тивних якостей кожної тварини, запобігти плутанині у визначенні її походження.

Бонітування тварин. Щороку в серпні — вересні у господар­ствах проводять індивідуальну комплексну оцінку племінних та продуктивних якостей тварин для визначення їхнього подальшого використання, яка називається бонітуванням. Із цією метою пого­лів’я оглядають і аналізують дані зоотехнічного обліку, зібрані за рік, що минув після попереднього бонітування. Це і є основою селек­ційно-племінної роботи з вдосконалення та створення порід і типів тварин.

Під час бонітування оцінку здійснюють відповідно до вимог ін­струкцій з бонітування, розроблених Міністерством аграрної політи­ки України окремо для кожного виду тварин і навіть напряму проду­ктивності. У цих інструкціях для кожної породи визначено стандарт­ні вимоги щодо враховуваних ознак згідно з віком і статтю тварин.

На основі всебічного оцінювання тваринам присвоюють відповід­ні класи за комплексом ознак, від яких залежать їхнє подальше господарське використання та ціна. Бонітування провадить комісія на чолі з досвідченим зооінженером, добре обізнаним із породою й оцінюваним стадом. До її складу входять фахівці державної пле­мінної служби, ветеринарної медицини, працівники наукових уста­нов, господарств, завідувачі ферм (бригадири).

Після закінчення бонітування всі матеріали порівнюють із да­ними оцінки тварин за минулий рік і роблять висновок про рівень племінної роботи в господарстві за звітний період. Складають звіт за відповідно затвердженими формами з аналізом результатів бо­нітування. На його основі розробляють заходи щодо подальшого підвищення продуктивності та поліпшення племінних якостей тварин, плани комплектування виробничих груп, продажу й заку­півлі племінної худоби, оздоровчих і профілактичних заходів, го­тують документи для запису кращих тварин до ДКПТ. Бонітуван­ня має велике значення, оскільки всі його матеріали використову­ють для складання перспективних планів селекційно-племінної роботи зі стадом.