4.6. Основи відтворення стада

Виробництво молока і м’яса передусім залежить від оптимальної структури стада та правильної організації відтворення. Під струк­турою стада розуміють співвідношення у відсотках статевих і віко­вих груп тварин. У стаді повинні бути такі групи: корови, нетелі, телиці старші від року і до року, бички старші від року й до року та група тварин на відгодівлі.

Структуру стада визначають на початок року, оскільки співвід­ношення груп змінюється у результаті одержання приплоду, пере­ведення тварин із групи в групу, вибракування і здавання худоби на забій. У господарствах, які самі вирощують ремонтний і надре- монтний молодняк, частка корів у стаді становить 40 — 50 %. Якщо надремонтний молодняк реалізують у ранньому віці, то корів у ста­ді може бути 60 — 65 %.

З поглибленням спеціалізації молочного скотарства і вирощу­ванням ремонтного молодняку в спеціалізованих господарствах ча­стку корів у стаді доводять до 80 — 85 %, що дає можливість різко підвищити товарність молока. У племінних господарствах молодняк реалізують у 12-місячному віці, тому на частку корів у стаді має припадати 40 — 50 %.

Для забезпечення нормального відтворення з часткою корів 60 — 65 % необхідно мати на 100 корів 15 — 17 % нетелей, 18 — 20 — телиць старших від року і 20 — 25 % теличок до року. Щоб прискори­ти поліпшення якості стада, доцільно збільшити кількість ремонт­ного молодняку з розрахунку щорічного введення у групу корів 20 — 25 % первісток, що дасть можливість більше вибракувати низько­продуктивних тварин, обновити стадо за 4 — 5 років і підвищити йо­го продуктивність.

У господарствах із м’ясним напрямом скотарства, де надремонт- ний молодняк вирощують на м’ясо до 15 — 18-місячного віку, частка корів у стаді становить 35 — 40 % і до 20 % нетелей від кількості ко­рів. На підставі структури складають оборот стада, планують вихід продукції та потребу в кормах.

Для розвитку молочного і м’ясного скотарства та підвищення продуктивності тварин насамперед необхідно забезпечити високу плодючість маточного поголів’я. У досягненні цього велике значен­ня має правильна організація відтворення худоби.

Велика рогата худоба відрізняється від інших видів сільськогос­подарських тварин тривалістю періодів статевого і господарського дозрівання, охоти і тільності. Вік статевої та господарської зрілості у неї залежить від спадковості, породних особливостей, рівня годівлі, умов утримання, а також від кліматичних чинників. Тварини м’ясних порід скороспіліші, тому статева зрілість у них настає на

2 — 3 міс раніше порівняно з худобою молочних порід. Недостатня або неповноцінна годівля затримує ріст молодняку, і він у більш пізньому віці досягає господарської зрілості. Тварини південних широт скороспіліші, ніж північних.

За нормальних умов вирощування статева зрілість у телиць на­стає у віці 6 — 9, а в бугайців — 7 — 8 міс. Осіменяти телиць потріб­но з досягненням ними господарської зрілості. Такий період для тварин молочного і комбінованого напрямів продуктивності настає в 17 — 20, а для м’ясних порід — у 16 — 18 міс. Крім того, телиці до цього віку повинні мати не менше ніж 70 % живої маси повновікової тварини. Щоб осіменити телиць в оптимальні строки, їх потрібно вирощувати в належних умовах і на фізіологічно обґрунтованому рівні годівлі. Осіменіння у ранньому віці зумовлює тяжкі отелення, народження слабких телят і зниження молочної продуктивності ко­рів, особливо первісток.

Вирощування телиць в умовах недостатньої годівлі не дає їм мож­ливості досягти у період господарської зрілості відповідної живої маси. Таких телиць осіменяють у більш старшому віці, а це затри­мує ріст поголів’я худоби, збільшує кількість повторних осіменінь, знижує надій упродовж життя і збільшує витрати кормів на виро­щування корови. У телиць старшого віку більше перегулів, ніж у 18-місячних тварин. За даними О.П. Бегучева, на вирощування ко­рови, яка перший раз отелилась у віці 28 міс, витрачається 3700, а

36 — 4500 к. од. Недостатня годівля телиць під час вирощування їх збільшує й інші витрати на 25 — 30 %.

Осіменяють телиць і корів у період настання охоти. Проявами її є неспокій тварин, втрата апетиту, у корів знижуються надої, вони стрибають одна на одну, спостерігаються набрякання зовнішніх час­тин статевих органів, їх почервоніння та виділення слизу. В серед­ньому охота триває 12 — 18 год із коливаннями 6 — 36 год.

Через 24 год після початку охоти відбувається овуляція, тобто вихід яйцеклітини з фолікула. Враховуючи те, що спермії у стате­вих шляхах самки здатні до виживання протягом 8 — 24 год, осіме- няти тварин потрібно два рази з проміжками 10 — 12 год увечері та вранці або ж навпаки.

Природне парування застосовують рідко, а в основному осіменя- ють тварин штучно: телиць — візо-цервікальним методом (за допо­могою шприца-катетера і піхвового дзеркала), а корів — мано-церві- кальним (із використанням поліетиленової рукавички, балончика й катетера) та ректо-цервікальним (з фіксацією шийки матки через пряму кишку).

Сперма для осіменіння надходить із районних племоб’єднань, де утримують висококласних плідників. Після осіменіння телиці чи корови технік робить запис у журнал осіменіння та одержання при­плоду, де вказує кличку, ідентифікаційний номер самки, дату осі- меніння, кличку та ідентифікаційний номер плідника. Якщо ж за­пліднення не відбулося, то через 20 - 21 день із коливаннями від 12 до 40 днів у самки спостерігається повторна охота. Період від однієї охоти до наступної називається статевим циклом.

Низькопродуктивних корів, які не запліднилися протягом 5 - 6 осіменінь, вибраковують із стада, а високопродуктивних піддають ретельному ветеринарному обстеженню і лікуванню. Основними причинами вибракування корів із стада є інфекційні та незаразні хвороби, порушення відтворних функцій, захворювання вим’я, вік, низька продуктивність тощо.

Після запліднення самки у яєчнику на місці фолікула, який ло­пнув, розвивається жовте тіло, що виділяє гормон прогестерон. Останній гальмує настання охоти. За його наявністю у крові вста­новлюють тільність самок.

Тривалість тільності у корів залежить від умов годівлі, скороспі­лості худоби, статі новонародженого, кількості приплоду, періоду року та індивідуальних особливостей самок. Недостатня годівля по­довжує ембріональний період розвитку теляти. Тварини скороспі­лих м’ясних порід виношують плід меншу кількість днів. Ембріо­нальний період розвитку бичків довший на 1 - 3 дні. Близнят коро­ви народжують на 3 - 4 дні раніше. Взимку тільність триває довше на 2 - 2,5 дні.

За 2 міс до отелення корів перестають доїти, їх запускають, змен­шуючи кількість доїнь і даванку соковитих та концентрованих кор­мів.

Годівля нетелей і тільних корів має бути достатньою й повноцін­ною, особливо їх треба забезпечувати протеїном, мінеральними ре­човинами та вітамінами. Норми годівлі для таких тварин визнача­ють залежно від їхньої живої маси, вгодованості й планового надою.

Годують тільних корів три рази на день із постійною подачею во­ди в автонапувалки. Кращими кормами в стійловий період є злако­во-бобове сіно, сінаж, силос, коренеплоди, комбікорм; а в літній — зелені корми і 1,5 - 2 кг концентрованих з урахуванням планової продуктивності.

(1 На 100 кг живої маси грубих кормів дають 2 - 2,5, соковитих —

4 - 5 кг. Тільній корові живою масою 500 - 550 кг із плановим річ­ним надоєм 4500 - 5000 кг за добу згодовують, кг: сіна — 8 - 10, кормових буряків — 5 - 6, силосу — 10 - 12 і концентрованих кор­мів — 2,5 - 3.

За 7 — 10 днів до отелення з раціону вилучають соковиті корми (силос, коренеплоди), а за 2 — 3 дні припиняють давати і концентро­вані. За два тижні до отелення корів переводять у родильне відді­лення, в якому бажано мати клітки-бокси. Тут самки теляться і пе­ребувають із телям 1 — 3 доби. Таких боксів має бути 0,5 — 0,6 % від кількості корів у стаді.

Новонароджене теля зважують перед першою годівлею й скла­дають акт оприбуткування приплоду, де зазначають кличку та іде­нтифікаційний номер матері й батька, масу і кількість приплоду, присвоєний ідентифікаційний номер і кличку. Дані акта заносять до форми № 3-мол — журналу реєстрації приплоду та вирощування молодняку великої рогатої худоби.

Телят мітять татуюванням за допомогою спеціальних щипців із металевими голчастими цифрами, вищипами на вухах за умовним ключем, бирками з номерами, а дорослих тварин — ошийниками, спеціальними таврами з використанням холоду і випалюванням номерів на рогах.

Цифрове значення мічення вищипами таке: верхній край право­го вуха — 1, лівого — 10, нижній край правого вуха — 3, лівого — 30, кінчик правого вуха — 100, лівого — 200, круглий вищип посе­редині правого вуха — 400, лівого — 800, круглий вищип ближче до кінчика правого вуха — 1000, лівого — 2000. Сума всіх чисел на обох вухах, починаючи з великих, і становитиме ідентифікаційний номер тварини.

Принцип мічення холодом ґрунтується на знебарвленні волосу під дією низьких температур. Після прикладання до тіла тварини охолодженого тавра у твердому двоокисі вуглецю чи рідкому азоті під дією низьких температур руйнуються клітини, що зумовлюють забарвлення волосяного покриву, і на цьому місці росте знебарв­лений волос. Так мітять тварин із темним кольором волосяного покриву.