9.2. Озимий ячмінь

Озимий ячмінь – одна з найбільш скоростиглих зернових культур. Він достигає на 8‑12 днів раніше озимої пшениці, що зменшує напругу в період збирання врожаю і дає можливість успішно вирощувати багато культур у післяжнивних посівах. У районах з тривалою теплою осінню озимий ячмінь є цінним попередником озимої пшениці.

Зерно ячменю за збалансованістю незамінних амінокислот – лізину, метіоніну і триптофану – має перевагу порівняно з пшеницею і кукурудзою.

У (багатьох країнах з високорозвиненим тваринництвом озимий ячмінь став основною зернофуражною культурою, площі посіву його в, останні роки збільшилися вдвоє, а в деяких країнах Західної Європи в 4‑5 разів. Різко зросли врожайність і валові збори його в Україні.

Озимий ячмінь має високий потенціал урожайності. В основних регіонах вирощування він здатний давати 60‑80 ц/га і більше зерна. За даними польових дослідів Інституту зрошуваного землеробства УААН урожайність його при зрошенні становить 81‑85 ц/га. Генетичний потенціал існуючих у виробництві, а також нових сортів ячменю інтенсивного типу в умовах зрошення зростає до 80‑120 ц/га.

Біологічні особливості. Насіння починає проростати при 3‑4°С, але найбільш швидко – при 19‑20°С. Для проростання воно поглинає воду в кількості 50% своєї маси. Обмежуючим фактором у широкому поширенні посівів є недостатньо висока зимостійкість озимого ячменю.

Багаторічними дослідженнями Селекційно-генетичного інституту УААН встановлено, що критична низька температура по сортах становить 12‑14°С, але це на 1‑3°С вище, ніж у озимої пшениці. Аналіз погодних умов показує, що температура ґрунту на глибині вузла кущіння рідко знижується до критичного рівня. Це свідчить, що загибель рослини озимого ячменю в багатьох господарствах відбувається не стільки від вимерзання, скільки від порушення технології його вирощування.

Необхідно мати на увазі, що під впливом низьких температур листки ячменю гинуть і набувають бурого кольору, тобто створюють враження загиблих, хоч вузол кущіння у них може бути живий і вони цілком життєздатні для повної регенерації.

Озимий ячмінь належить до рослин довгого дня, для нормального його розвитку потрібне тривале освітлення. Добрі врожаї він забезпечує в умовах високої родючості та на зв'язних ґрунтах. Непридатні для нього заболочені, кислі, сильно засолені й піщані ґрунти. До вологи він вибагливий, але надлишок її переносить погано.

Оптимум водозабезпечення озимого ячменю нижчий, ніж озимої пшениці. Це пояснюється рядом біологічних його особливостей: інтенсивним ранньовесняним ростом, кращим використанням ґрунтової вологи, більш коротким весняно-літнім вегетаційним періодом, відносно обмеженою сумарною площею листкового апарату. Навіть при одних і тих умовах температурного режиму і вологості ґрунту до початку проростання, насіння озимого ячменю поглинає води менше, ніж насіння озимої пшениці.

У сприятливих умовах водозабезпечення посилюються засвоєння води і пожнивних речовин, ріст і розвиток та продуктивність ячменю. При цьому урожай зростає головним чином за рахунок збільшення кількості продуктивних стебел і зерен у колосі, а також їх маси.,

Перезволожений ґрунту послаблює інтенсивність багатьох фізіологічних процесів, негативно впливає на продуктивність ячменю. Це пояснюється погіршенням життєдіяльності кореневої системи, її енергетичного обміну, поглинання поживних речовин і мобілізації мікроорганізмів.

Підвищення передполивної вологості до 85‑90% НВ може бути позитивним тільки при імпульсному і крапельному зрошенні.

Характерною біологічною особливістю озимого ячменю є відносно економна витрата ґрунтової вологи. Так, у дослідах Кримської сільськогосподарської дослідної станції коефіцієнт водоспоживання при зрошенні озимої пшениці становив 800‑1000 і більше, а озимого ячменю – 500‑650 м³/т. Багато вологи він споживає у фазі виходу в трубку, нестача її у цей період призводить до зниження врожаю. За сприятливих умов зволоження восени озимий ячмінь встигає створити добре розвинену кореневу систему. Завдяки цьому він рано навесні інтенсивно розвивається і більш повно використовує запаси ґрунтової вологи. До настання високих температур і дефіциту вологи в ґрунті рослини встигають створити основну масу врожаю. При сівбі в оптимальні строки ячмінь починає кущитися восени і при наявності тепла, вологи і пожнивних речовин в ґрунті дає високий коефіцієнт кущіння.

Хороший стан посівів після виходу із зимівлі є надійним фактором одержання високого врожаю.

Прохолодна погода в квітні – травні сприяє доброму продовженню кущіння ячменю при слабкому ураженні листків хворобами і запобігає ранньому вступу рослин у фазу виходу в трубку. В таких умовах формується нормально розвинений посів, що не уражується хворобами і не вилягає після колосіння.

Сорти. Один з основних факторів одержання високих і стійких урожаїв озимого ячменю – підбір сортів, здатних забезпечити сталі збори зерна за будь-яких погодних умов. Особливо важливо в кожному господарстві вирощувати 2‑3 сорти, різних за екологічними ознаками, що гарантує максимальну врожайність.

В останні роки селекціонери створили і широко впроваджують у виробництво високопродуктивні сорти цієї культури. Порівняно з раніше районованими вони відрізняються підвищеною зимостійкістю, стійкістю проти вилягання і хвороб.

Для вирощування за інтенсивною технологією в різних регіонах зрошення рекомендовані такі сорти: Росава, Циклон, Силует, Вавілон, Барвінок, Ярна, Катя, Роман, Клепинінський, Міраж, Ажер, Бемір 2. Серед них найбільш урожайний сорт Циклон, максимальний збір якого на сортодослідних ділянках досяг 99,2 ц/га. Зерно сортів Новатор, Циклон, Силует, Росава і Роман містить від 12,5 до 14,8% білка. Сорт Росава належить до дворучок, що дає можливість проводити сівбу як восени, так і навесні.

Попередники. Кращими попередниками озимого ячменю на поливних землях є люцерна, кукурудза на силос, рання картопля, баштанні культури. В господарствах Криму озимий ячмінь розміщують після стерньових попередників, де він забезпечує вищий урожай, ніж озима пшениця. Але при цьому слід враховувати, що такі посіви можуть пошкоджуватися хлібною жужелицею.

Можна розміщувати озимий ячмінь і після пізніх просапних попередників – соняшника, кукурудзи на зерно, кормових і цукрових буряків. Ефективне використання цих попередників можливе при збиранні їх і обробітку ґрунту не пізніше, як за З0‑15 днів до початку оптимальних строків сівби.

Про взаємозв'язок урожаю зерна озимого ячменю з попередниками і добривами свідчать дані таблиці 42.

42. Урожайність зерна озимого ячменю залежно від попередника і добрив

В окремих випадках озимий ячмінь розміщують на полях, що забезпечують два врожаї за рік: вика з житом + кукурудза на зерно; вика з вівсом + кукурудза на силос; горох на зерно + кукурудза на зелений корм тощо.

Добрими фітосанітарними попередниками озимого ячменю є ріпак і горох.

Обробіток ґрунту. Основний обробіток ґрунту під озимий ячмінь проводять з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов, строків виконання і попередника. Головними його завданнями є нагромадження і збереження запасів продуктивної вологи, достатніх для одержання своєчасних дружних сходів та їх хорошого розвитку в осінньо-зимовий період, захист ґрунту і посівів від видування і змиву, знищення бур'янів, боротьба з шкідниками і хворобами рослин.

По пласту люцерни після двох скошувань і кукурудзи на силос на поливних землях півдня проводять оранку на глибину 28‑30, після стерньового попередника і після зернобобових, вирощуваних по глибокій оранці – на 20‑22 см з обов'язковим попереднім лущенням. На таку ж глибину орють і після попередників, які пізно збирають.

Створення глибокого орного шару поліпшує тепловий і повітряний режими, сприяє кращому збереженню вологи і нагромадженню поживних речовин у доступній формі, що підвищує зимостійкість і посухостійкість ячменю.

На поливних землях після попередників, які пізно збирають, практикують і поверхневе розпушування, що забезпечує захист ґрунту від вітрової і водної ерозії, зменшує її брилистість, і значно знижує затрати праці і коштів. Для поверхневого розлущування використовують культиватори-плоскорізи КПШ-9, КПШ-5, важкі дискові борони БДН-3, БДТ-7, БД-10, комбіновані ґрунтообробні агрегати АКП-2,5 і АК.П-5. Глибина поверхневого обробітку ґрунту – 8‑12 см. Господарства Криму нарівні з поверхневим застосовують і плоскорізний обробіток на глибину 12‑14 см. Оранку під озимий ячмінь на поливних землях Криму практикують тільки на засмічених масивах.

Не можна сіяти озимий ячмінь по свіжозораному полю. Пухкий ґрунт призводить до вимерзання і випирання рослин, у яких, як правило, мілко розміщується вузол кущіння.

Обробіток ґрунту під озимий ячмінь закінчується передпосівною культивацією на глибину загортання насіння.

Добрива. Озимий ячмінь менш вибагливий до умов мінерального живлення, ніж озима пшениця. Разом з тим, він позитивно реагує на поліпшення фону живлення. При хорошій водозабезпеченості співвідношення N : Р₂О₅ в добривах має бути 1,5 : 2. В таких умовах мінеральні добрива позитивно впливають на продуктивність озимого ячменю і сприяють підвищенню якості зерна.

Мінеральні добрива слід вносити з врахуванням запланованої урожайності сорту, нормативів витрат добрив на виробництво 1 ц зерна, а також вмісту основних елементів живлення в ґрунті. За даними Інституту зрошуваного землеробства, на формування 1 т зерна з відповідною кількістю соломи озимий ячмінь витрачає 20 кг азоту і 10 кг фосфору.

Для одержання 50‑60 ц/га зерна слід вносити в середньому на темно-каштанових ґрунтах N₉₀P₆₀, а на чорноземах південних – N₉₀P₉₀. При цьому треба враховувати, що озимий ячмінь використовує з ґрунту 67% азоту, 28% фосфору, а з мінеральних добрив відповідно – 33 і 28%.

На поливних землях Херсонщини за оптимальну прийнята норма N_90-120P_60-90, після люцерни норма азоту не повинна перевищувати 90 кг/га. Застосування азоту в нормі, яка перевищує 120 кг/га, не рекомендується, бо будуть вилягати посіви.

Азотні добрива слід вносити роздрібнено: половину восени під оранку, а половину – в підживлення рано навесні по таломерзлому ґрунту. Це сприяє підвищенню врожайності зерна на 5‑15 ц/га порівняно з внесенням всієї норми добрив восени під оранку.

Якщо з осені не внесений азот – необхідне друге підживлення у фазі виходу в трубку. Роздрібнене внесення азоту на легких ґрунтах і при близькому рівні підґрунтових вод обов'язкове. На ділянках з високим вмістом азоту в ґрунті восени азотні добрива вносити не доцільно.

Застосування підвищених норм азоту призводить до вилягання рослин, що знижує урожай зерна і утруднює збирання. Щоб уникнути чи зменшити смугове вилягання посівів, слід добиватися максимальної рівномірності розподілу добрив по полю.

Фосфорні добрива вносять восени під оранку. Озимий ячмінь позитивно реагує на внесення Р₁₀ в рядки при сівбі.

Сівба. Озимий ячмінь сіють звичайним рядковим, перехресним чи вузькорядним способами широкозахватними агрегатами з одночасним прокладанням, де це можливо, технологічної колії, призначеної для догляду за посівами восени і в весняно-літній період.

Перезимівля посівів озимого ячменю, як показує виробничий досвід, істотно підвищується при сівбі в борозни сівалками СЗС-2,1 і СЗС-9. В-борознах, навіть при незначному сніговому покриві, сніг зберігається довше, поліпшується режим зволоження.

Оптимальні строки сівби озимого ячменю і озимої пшениці збігаються. При своєчасній сівбі рослини встигають до входу в зиму добре розкущитися і перезимувати, а потім сформувати високопродуктивний колос. При сівбі раніше оптимального строку озимий ячмінь переростає з осені й дуже пошкоджується шкідниками, при пізній сівбі внаслідок недостатнього розвитку кореневої системи рослини гинуть рано навесні від випирання.

Норму висіву насіння встановлюють залежно від родючості ґрунту, попередника, строків сівби і біологічних особливостей сортів. При оптимальних строках сівби рекомендована норма висіву 4,5‑5, при пізніх – 6 млн/га схожих насінин.

Збільшення норми висіву до 5‑6 млн/га схожих насінин у сортів озимого ячменю інтенсивного типу сприяє підвищенню врожайності на 3,9‑7,1 ц/га порівняно з нормою висіву 4,5 млн/га схожих насінин.

При вузькорядному і перехресному способах сівби норму висіву озимого ячменю збільшують на 10‑15% порівняно із звичайним рядковим способом, а на добре забезпечених поживними речовинами ґрунтах ‑ зменшують на таку саму величину.

На перезимівлю озимого ячменю дуже впливає глибина загортання насіння. Від неї залежить своєчасність появи сходів і глибина залягання вузла кущіння рослин. При оптимальних умовах зволоження насіння слід загортати на глибину 5‑6, а при висушеному верхньому шарі ґрунту – на 7‑8 см з обов'язковим подальшим коткуванням. Загортання насіння на глибину понад 8 см, особливо при пізніх строках сівби, призводить до ослаблення рослин перед входом у зиму, а значить і до збільшення небезпеки їх загибелі.

При неглибокому (2‑4 см) загортанні насіння вузол кущіння підлягає стресовим впливам зовнішнього середовища, такі посіви до кінця зимівлі зріджуються і їх треба підсівати або пересівати.

В озимого ячменю потенціал зимостійкості нижчий, ніж у озимої пшениці, тому порушення технології його вирощування (несвоєчасна і неякісна сівба) призводить до слабкого розвитку рослин восени, поганої їх перезимівлі, значно знижує урожай, а іноді е результатом повної загибелі посівів.

Зрошення. Незважаючи на відносну посухостійкість і низький коефіцієнт водоспоживання, особливо при сприятливих умовах живлення, озимий ячмінь дуже реагує на оптимізацію водозабезпечення.

Поливний режим його включає вологозарядковий і вегетаційні поливи. Вологозарядковий полив проводять після основного обробітку ґрунту, але не пізніше, ніж за 10‑12 днів до сівби. Норма поливу повинна забезпечувати промочування ґрунту на глибину 1 м, що становить 800‑1000 м³/га. При близькому заляганні підґрунтових вод замість вологозарядкового застосовують передпосівний полив (300‑500 м³/га). Після цього, в міру поспівання ґрунт боронують важкими боронами, а потім проводять передпосівну культивацію. При пізніх строках збирання попередника і обробітку ґрунту після нього вологозарядковий полив замінюють сходовикликаючим. Норма такого поливу становить 300‑450 м³/га.

Озимий ячмінь не потребує багаторазових вегетаційних поливів. Залежно від метеорологічних умов проводять один-два вегетаційних поливи. Тільки на посівах короткостеблих продуктивних сортів ячменю, стійких проти вилягання при високих фонах живлення, може виникнути необхідність проведення третього і навіть четвертого поливів.

При поливі довгостеблих сортів озимого ячменю у фазі наливання зерна спостерігається інтенсивне вилягання рослин, що супроводжується сильним зниженням урожаю.

Режим вегетаційних поливів повинен передбачати підтримання вологості активного шару ґрунту 0,7 м не нижче 80% НВ.

При плануванні поливів слід враховувати і те, що озимий ячмінь, інтенсивно розвиваючись рано навесні, потребує проведення першого поливу в більш ранні строки, ніж озима пшениця.

Догляд за посівами починається з ранньовесняного боронування, яке руйнує кірку, розпушує ґрунт, запобігає утворенню тріщин на його поверхні, зменшує випаровування вологи, знищує сходи бур'янів. При боронуванні прибираються з поля відмерлі листки, на яких зимують спори грибних хвороб. Після боронування в розпушеному ґрунті поліпшуються процесії повітрообміну, утворюється більш міцна коренева система.

Основний прийом догляду за озимим ячменем – ранньовесняне підживлення при відновленні вегетації. На слаборозвинених посівах необхідно проводити і друге підживлення в період від кущіння до виходу в трубку, поєднавши його із застосуванням гербіцидів.

Для боротьби з двосім'ядольними бур'янами у фазі кущіння посіви; обробляють гербіцидами: натрієвою сіллю 2,4-Д (1 кг/га) і змінною сіллю 2,4-Д (0,8 кг/га) при температурі повітря 15‑18°С.

При появі перших ознак іржі посіви обприскують 93%-м анілатом (5 кг/га) з прилипачем – 100‑200 кг/га, чи анілатом без прилипача (10 кг/га), розчиненим у 100 л води.

Збирання врожаю. Строк збирання озимого ячменю – найбільш відповідальний етап вирощування високого врожаю. При цьому слід враховувати, що колоски в озимого ячменю при перестоюванні стають ламкими і втрати значно збільшуються за рахунок їх опадання. Тому зволікання із збиранням культури супроводжується великими втратами врожаю.

Скошують озимий ячмінь впоперек напрямку рядків, щоб валки не потрапляли на технологічну колію. Кращий спосіб збирання – роздільний, з наступним обмолочуванням валків. Збирання слід починати тоді, коли 80‑85% зерен досягає воскової і повної стиглості. Ранній строк збирання призводить до «стікання» зерна у валках, воно стає щуплим, бо частина нагромаджених поживних речовин відходить у солому. Чисті від бур'янів і низькорослі посіви, а також при несприятливій погоді краще збирати прямим комбайнуванням, вологість зерна при цьому не повинна перевищувати 17‑18%.