10.2. Соя

Соя – універсальна зернобобова і олійна культура, Яку використовують для продовольчих, кормових і технічних цілей. У її насінні міститься 37‑42% білка, 19‑22 жиру, до 30% вуглеводів, багато мінеральних речовин, вітамінів, біологічно активних компонентів. Білок сої відзначається найбільшою повноцінністю.

Рекордний урожай сої одержаний у США – 74 ц/га, передовики виробництва в Україні вирощують по 30‑40 ц/га.

Соя – економічно вигідна культура на поливних землях. При врожайності навіть 25 ц/га вона дає 10 ц/га сирого протеїну, що еквівалентно 110 ц зерна ячменю.

Змішані посіви сої з вівсом, кукурудзою, однорічними травами забезпечують корм, який містить білка в два – три рази більш, ніж звичайні травосумішки. Введення сої у раціон тварин не тільки збалансовує його за білком, незамінними амінокислотами, мінеральними речовинами, ферментами, але й підвищує перетравність кормів.

Технологія вирощування сої на поливних землях постійно вдосконалюється, індустріалізація окремих її елементів супроводжується підвищенням урожаю і поліпшенням його якості. Збільшення врожаю сої від впровадження інтенсивної технології становить 3,2‑7,9 ц/га.

Багато уваги в останнє десятиріччя приділяють смуговим посівам сої й кукурудзи. Приріст урожаю сої в таких умовах досягає 13 ц/га і більше. В розділі «Кукурудза» викладено технологію вирощування культур у смугових посівах.

Біологічні особливості. Соя – теплолюбна рослина, оптимальна температура проростання насіння – 12‑14, а для подальшого росту і розвитку – 18‑22°С. При зниженні її до 15°С і нижче розвиток рослин затримується. Найбільш вибагливі рослини до тепла у фазі цвітіння й утворення бобів.

Соя вибаглива і до світла. Вона потребує інтенсивного освітлення нижнього яруса рослин, де формується основний урожай. При надмірному згущенні листки нижнього яруса жовтіють і відмирають, бутони і квітки відпадають. Негативно впливає на врожай і велика зрідженість. Вона призводить до сильного розгалуження, особливо в нижньому ярусі, бокові гілки закладуються низько, а боби, що утворюються на них, губляться при збиранні.

Соя – вологолюбна рослина. За вегетацію вона засвоює в 4‑5 разів більше води, ніж пшениця. Проте, при перезволоженні, особливо на початку розвитку, сильно пригнічується азотофіксуюча діяльність бульбочкових бактерій. У період від сходів до початку цвітіння рослини здатні витримувати дефіцит вологи і високу температуру повітря. Потреба у волозі різко збільшується у фазі цвітіння, формування і наливання бобів. В цей час випаровування води рослинами збільшується в 2‑3 рази. Цей період у сої є критичним щодо вологи.

Високі вимоги соя ставить і до родючості ґрунту, він повинен бути добре дренований, багатий поживними речовинами, мати реакцію, близьку до нейтральної.

Найважливіша біологічна особливість сої ‑ здатність її до симбіозу з бульбочковими бактеріями. Завдяки цьому в біологічний кругообіг залучається велика кількість атмосферного азоту, після збирання врожаю значна його частина залишається в ґрунті. Чим більше утворюється бульбочок у ґрунті, тим вищий урожай. За один вегетаційний період соя може нагромадити в ґрунті до 150 кг/га азоту.

Сходи сої мають слабку конкурентноздатність до бур'янів; молоді й дорослі рослини сильно страждають від хвороб і шкідників Під час збирання бувають значні втрати врожаю, викликані виляганням посівів.

Сорти. На півдні України вирощують такі сорти сої: Херсонська 908, ЮГ-30, ЮГ-40, Одеська 124, Аркадія одеська, Букурія, Терезинська 24, УНДІЗЗ-1, Білосніжка та ін.

Для одержання стабільно високих урожаїв насіння сої необхідно в кожному господарстві вирощувати 2‑3 різних за тривалістю вегетації сорти.

Попередники. Сою розміщують у польових, кормових і овочевих сівозмінах Кращими попередниками для неї є озимі й ярі зернові культури, кукурудза на зелений корм і силос, після збирання яких залишається достатньо часу для проведення ретельного обробітку ґрунту з метою очищення полів від бур'янів. Можна вирощувати сою і після овочевих культур, картоплі й кукурудзи на зерно, якщо під останню не вносили гербіциди симазин і атразин. Небажане розміщення сої після соняшнику і бобових через нераціональне використання біологічно-фіксованого азоту і наявності загальних для бобових рослин патогенів. Сою на поле можна повертати не раніше, ніж через 3‑4 роки, повторні її посіви недопустимі. Вирощувати сою можна і в рисових сівозмінах, на непідтоплюваних чеках.

При своєчасному збиранні й обробітку ґрунту соя може бути хорошим попередником озимих зернових культур.

Обробіток ґрунту складається з лущення на глибину 8‑10 см, підпушування культиваторами-плоскорізами КПШ-5, КПШ-9, КПЕ-3,8 на глибину 12‑14 см, планування, внесення добрив і оранки плугами з передплужниками на глибину 20‑22 після стерньових колосових і на 27‑30 см після кукурудзи та інших просапних культур.

На полях, засмічених коренепаростковими бур'янами, застосовують пошаровий обробіток, який складається із лущення лемішними лущильниками на 8‑10 і 12‑14 см з подальшою зяблевою оранкою на глибину 27‑30 см. Пошаровий обробіток ґрунту треба поєднувати із внесенням змінної солі 2,4-Д (4‑5 л/га препарату) по відрощених розетках бур'янів за 12‑14 днів до оранки.

Після оранки чи глибокого підпушування проводять планування, використовуючи для цього планувальники П-4 чи ПА-3. Ущільнений після планування ґрунт необхідно розпушувати, для чого проводять чизелювання на глибину 14‑16 см.

Ранньовесняний обробіток ґрунту вирівняного з осені поля зводиться до боронування, додаткового вирівнювання волоком-вирівнювачем, внесення гербіцидів та їх загортання передпосівною культивацією.

На поливних землях США ефективним у технології вирощування сої є мінімальний і нульовий обробітки ґрунту.

Добрива. Потреба сої в елементах живлення залежить від запланованої урожайності та вмісту їх у ґрунті. Вона добре використовує післядію органічних і мінеральних добрив, внесених під попередні культури. Соя здатна на 30‑50% задовольняти свої потреби в азоті за рахунок азотфіксуючих бактерій, що живуть у неї на коріннях. Соя має підвищену, порівняно з іншими культурами, властивість засвоювати поживні речовини з важкодоступних сполук ґрунту. Тому під сою застосовують порівняно низькі норми добрив (N_30-60P_60-90).

Фосфорні добрива вносять восени під оранку, а азотні – навесні під передпосівну культивацію чи у вигляді підживлень на початку вегетації і в період утворення бобів.

Оптимальною нормою застосування добрив під сою в США вважають N₂₁P₅₇K₉₄, кількість азоту, якого не вистачає – до 60% розрахункової норми – на думку американських учених, рослини засвоюють із атмосфери.

Інтенсивна технологія вирощування сої передбачає припосівне внесення N_10-20Р_10-20. Ефективні на посівах сої й позакореневі підживлення рідкими комбінованими добривами в період формування бобів – наливання насіння. Такі підживлення забезпечують збільшення врожаю на 3‑4 ц/га і більше.

Сівбу сої проводять при прогріванні ґрунту на глибині загортання насіння до 12‑14°С. Рекомендовані строки сівби – з 20 квітня по 10 травня. Більш ранні строки, як і більш пізні, призводять до негативних результатів: збільшується ступінь зараження насіння грибними і вірусними хворобами в період від сівби до сходів, знижується польова схожість насіння. Зволікання з сівбою сої на 10 днів знижує урожай на 2,5 ц/га, на 20 днів – на 5,1, а на 30 днів – на 7 ц/га.

Норми висіву насіння встановлюють з урахуванням біологічних і морфологічних особливостей сорту. За даними Інституту зрошуваного землеробства УААН, в зрошуваній зоні півдня України для ранньостиглих і середньоранніх сортів норма висіву становить 600‑650 тис./га схожих насінин, для середньостиглих – 500‑600, для середньопізньостиглих і пізньостиглих – 400‑500 тис./га. На період збирання на 1 га повинно бути: ранньостиглих сортів 400‑500 тис. рослин, середньостиглих – 300‑400 і пізньостиглих – 250‑300 тис.

Сіють сою широкорядним способом з міжряддями 45, 60 і 70 см Сівба з міжряддями 45 і 60 см найбільш допустима для ранньо- і середньостиглих сортів, для пізньостиглих – 70 см.

На чистих від бур'янів полях добре зарекомендував себе звичайний рядковий спосіб сівби з міжряддями 15 см.

На поливних землях добрі результати забезпечує і двострічкова сівба за схемою 45+15 см. Підвищення врожаю порівняна з широкорядною сівбою становить 3‑7 ц/га.

Оптимальна глибина загортання насіння 5‑6 см, на важких суглинкових ґрунтах – 3‑4 см. Велике насіння з абсолютною масою 250‑300 г, яке забезпечує порівняно з дрібними збільшення врожаю на 10‑20%, можна загортати і на 8‑10 см.

Сівбу проводять соєвими сівалками СПС-12, СПС-24 і зерновою СЗ-3,6.

Обов'язковим елементом інтенсивної технології вирощування сої на поливних землях є обробка її насіння перед сівбою активними штамами бульбочкових бактерій, що до 50% знижує витрати на застосування азотних добрив і значно підвищує урожай. Збільшення врожаю від інокуляції насіння нітрагіном становить 3‑4 ц/га.

Дослідження останніх років показують, що поліпшення агрофонів вирощування культури підвищує ефективність нітрогенізації.

З метою боротьби з хворобами насіння сої необхідно своєчасно обробляти 80%-м ТМТД (2,5 кг препарата + 5 л води на 1 т насіння).

Перед сівбою інокуляцію насіння нітрагіном слід поєднувати з обробкою фундазолом і 1%-м розчином молібдену, що підвищує урожай на 3‑4 ц/га.

Догляд за посівами складається з вирівнювання поля після сівби, знищення сходів бур'янів боронуваннями і культиваціями міжрядь. Кількість міжрядних обробітків – 1‑2. Глибину підпушування встановлюють з врахуванням найбільш повного підрізування бур'янів і найменшого пошкодження коріння культурних рослин, глибина міжрядних обробітків – 5‑7 см. При обробітку необхідно застосовувати модернізований культиватор УСМК-5,4Б.

На дуже засмічених посівах сої, де багато видів бур'янів не знищуються в результаті допосівного застосування трифлану, боронування і культивації, треба застосовувати гербіцид базагран, 48 %-й в. р. (1,5‑3 кг/га). Боротьбу з бур'янами бажано вести протягом 40 днів після появи сходів, припиняти за 60 днів до збирання врожаю.

Гербігація сої на 90‑98% знищує бур'яни і на 48‑88% підвищує урожай зерна.

У період вегетації треба стежити за появою хвороб – бактеріозу, септоріозу, несправжньої борошнистої роси – і своєчасно проводити обприскування 0,5%-ю суспензією фундазолу, обробок має бути – 2‑3. Інтервал між ними – 7‑10 днів.

Проти павутинного кліща, бульбочкових довгоносиків, попелиць, рослинних клопів – посіви обприскують метафосом (0,25‑0,5 л/га) або карбофосом (0,6‑1 л/га).

Підживлення сої, про які сказано вище, здійснюють при міжрядних обробітках культиватором-рослинопідживлювачем на посівах сої ефективні пізні – у фазі наливання насіння – азотні (N_30-40) підживлення, які виконують за допомогою гідропідживлювачів, встановлюваних на дощувальних машинах.

Зрошення. Соя, як вологолюбна культура, реагує на зрошення. Урожай її від поливів підвищується в 1,5‑2,2 раза.

Соя слабо реагує на вологозарядкові поливи, але в посушливі роки такі поливи виправдані. Не можна проводити вологозарядку на ділянках з близьким рівнем підґрунтових вод і на ґрунтах, що осідають.

Основу режиму зрошення сої становлять вегетаційні поливи. Найбільша середньодобова витрата води полем сої спостерігається в період цвітіння – плодоутворення.

Дані таблиці 48 свідчать, що критичним у сої щодо вологи є період цвітіння – плодоутворення.

48. Середньодобове водоспоживання сої залежно від режиму зрошення, м³/га

Передполивний поріг вологості активного шару ґрунту (0,6‑0,7 м) у перший період розвитку сої – до цвітіння, повинен бути 70, у другий критичний – 75‑80, і третій – у період достигання культури – 60‑70 % НВ.

Залежно від ґрунтово-кліматичних умов зони вирощування сої кількість вегетаційних поливів змінюється від 4‑6 до 5‑8, поливна норма від 400‑500 до 500‑600, а зрошувальна – від 1500‑3000 до 2500‑3500 м³/га (табл. 49).

49. Рекомендований режим зрошення сої по зонах її вирощування

Дослідами Інституту зрошуваного землеробства УААН встановлено, що при використанні сучасних дощувальних машин вегетаційними поливами доцільно зволожувати ґрунт до глибини 50 см. Це дасть можливість раціонально використовувати поливну техніку, підвищити коефіцієнт її корисної дії, що сприятиме підвищенню врожаю сої.

При повітряній посусі під час цвітіння рослини – наливання зерна в умовах проведення поливів з низьким передполивним порогом (60% НВ) – ефективні освіжні поливи. Підвищення врожаю за рахунок додаткового зволоження становить від 2,3 до 7,6 ц/га.

В екстремальні роки, коли верхній шар ґрунту під час сівби пересушений, доцільно проводити передпосівні чи сходовикликаючі поливи у нормі 250‑350 м³/га.

Технологія вирощування сої без гербіцидів. Вирощувати сою без гербіцидів можна тільки при розміщенні її після колосових культур на слабозасмічених полях з обробітком ґрунту по типу напівпару. Сіяти її слід у першій декаді травня. Це сприяє максимальному проростанню бур'янів, які знищуються при передпосівній культивації. Під час догляду за посівами проводять до і післясходові боронування легкими і середніми боронами і 2‑3культивації міжрядь на глибину 6‑8 см.

Залежно від способу сівби та його загущення безгербіцидна технологія вирощування сої знижує урожай зерна порівняно з традиційною гербіцидною технологією вирощування лише на 1,8‑ 2,9 ц/га.

Збирання врожаю сої починають у фазі повного достигання насіння, коли у рослин опадуть листки, боби побуріють чи набудуть властивого для сорту кольору, а насіння легко відокремлюється від стулок бобів. Для прискорення достигання зерна при побурінні бобів нижнього і середнього ярусів посіви обробляють хлоратом магнію (18 кг/га) чи реглоном (2‑3 ц/га). Збирають сою прямим комбайнуванням комбайнами, переобладнаними на низький зріз, на пониженій швидкості (3,5‑4 км/год). При збиранні рядкових посівів слід використовувати жатку ХС-5-1200 до комбайна СК-5 «Нива».

Оптимальна збиральна вологість зерна – 12‑14%, частота обертання мотовила не повинна перевищувати швидкості руху комбайна більше, ніж на 10‑20%.