3.4. Метод землеустрою
Одним з основних методів управління земельними ресурсами на регіональному та місцевому рівнях є землеустрій.
Враховуючи те, що метод управління - це сукупність прийомів і способів впливу на керований об’єкт, тобто на використання та охорону земельних ресурсів для досягнення поставлених цілей, а землевпорядкування - це сукупність нормативно-правових та технічних дій, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію територій суб’єктів землеволодіння і землекористування, то останнє і є методом управління земельними ресурсами.
Відповідно до ст. 182 Земельного кодексу України метою землеустрою є забезпечення раціонального використання і охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів. З огляду на те, що основа ефективності землеустрою лежить у суспільному виробництві, і він є головним важелем держави в здійсненні земельних перетворень, відповідно можна зробити такі висновки:
1) землеустрій є головним механізмом утворення землеволодінь і земле- користувань у всіх галузях народного господарства. Зокрема, без проведення землеустрою, складання проекту, його розгляду, погодження, затвердження, відведення земельних ділянок у натурі (на місцевості), видачі документів, які посвідчують право землеволодіння або землекористування, не можна розпочати будь-яке виробництво;
2) при землеустрої проходить взаємне пристосування виробництва і території, зокрема, здійснюється територіальна організація виробництва, в процесі якої, з урахуванням придатності Грунтів, місця розміщення земель, обГрунтовується найкраще і найбільш вигідне використання землі та організовується територія землеволодіння або землекористування. Тому субстанція ефективності землеустрою лежить в економіці землекористування (виробництві підприємства). Це положення підтверджує також те, що в процесі землеустрою вирішуються питання охорони земель та екологізації землекористування. У цьому полягає основний інтерес як держави так і її громадян;
3) при землеустрої створюються оптимальні (для певного рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин) організаційно-територіальні умови землеволодіння і землекористування, що важливо на стадії формування ринкової економіки і ринкового приватного землекористування.
Отже, землеустрій виступає як державний важіль регулювання землеволодіння і землекористування при будь-яких змінах земельних відносин. Під час широкомасштабних земельних і економічних перетворень, якими є аграрна і земельна реформи, повсюдної реорганізації виробництва і територій, перерозподілу земель першочергового значення набуває землеустрій. У процесі землеустрою повинен забезпечуватись перехід до нового земельного ладу з новими формами господарювання, землеволодіння і землекористування, оскільки основним змістом його, відповідно до ст. 184 Земельного кодексу України, є:
а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;
б) розробка загальнодержавної та регіональних програм використання і охорони земель;
в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання і охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;
г) обгрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
д) складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекорис- тувань та створення нових;
е) складання проектів відведення земельних ділянок;
є) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;
ж) підготовка документів, що посвідчують право власності або користування землею;
з) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;
и) розроблення іншої землевпорядної документації, пов’язаної з використанням і охороною земель;
і) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання і охорони земель.
Таким чином, шляхом здійснення землеустрою державою реалізовуються три функції управління земельними ресурсами:
1. Створення інформаційної бази для вироблення управлінських рішень та їх моніторинг
2. Розробка управлінських рішень у процесі прогнозування і проектування використання земель.
3. Здійснення управлінського рішення шляхом перерозподілу земель (вилучення, відведення), організації заходів з поліпшення та охорони земель, облаштування і оформлення правового режиму землекористування, економічного стимулювання раціонального землекористування.
Для реалізації земельної політики держави через систему землеустрою, та органи управління земельними ресурсами організовують певні землевпорядні дії. Їх взаємозв’язок з функціями управління земельними ресурсами наведено в таблиці 3.3.
|
Складові елементи функцій управління земельними ресурсами |
Землевпорядні дії (вид робіт) |
|
1. Інформаційне забезпечення управління земельним фондом |
1.1. Проведення топографо-геодезичних, картографічних, Грунтових, геоботанічних, містобудівних та інших обстежень і вишукувань |
|
2. Прогнозування і планування використання земель та їхня охорона |
2.1. Розробка прогнозів, загальнодержавних та регіональних програм використання й охорони земель 2.2. Розробка генеральної та регіональних схем використання й охорони земель |
|
3. Організація раціонального використання та охорони земель (загальні питання) |
3.1. Розробка схем землеустрою районів, проектів організації території сільських, селищних Рад 3.2. Встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь та землекористувань 3.3. Визначення та встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними, заповідними та іншими режимами 3.4. Формування спеціальних фондів земель (для переселенців тощо) 3.5. Організація територій сільськогосподарських підприємств, що забезпечують еколого-економіч- ну оптимізацію використання і охорони земель 3.6. Складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь та землекористувань |
|
4. Організація раціонального використання земель різного цільового призначення (часткові питання) |
4.1. Впорядкування орних земель, багаторічних насаджень тощо 4.2. Облаштування лісових угідь 4.3. Інженерне облаштування земель 4.4. Рекультивація порушених земель і т. д. |
|
|
Разом з тим, у процесі суспільного виробництва тип земельного устрою завжди повинен відповідати новим земельним відносинам, які зумовлюються новими суспільними виробничими відносинами. Тому в процесі управління земельними ресурсами попередній тип земельного устрою через землевпорядкування змінюється іншим, який відповідає новим земельним відносинам. Отже, землеустрій належить до активних управлінських методів, спрямованих на зміну типу земельного устрою та організації землекористування, що є необхідною передумовою розвитку і прогресу в сфері володіння, користування і розпорядження землею, раціонального використання та всебічної охорони земельних ресурсів.
Функціонування будь-яких, і в першу чергу, сільськогосподарських підприємств пов’язане з необхідністю територіальної організації і розміщення виробництва, організації раціонального використання та охорони земель, створення стійких агроландшафтів. Тому при землевпорядкуванні системи ведення господарства, землеробства, технологію обробітку культур погоджують з особливостями території, якістю і місцем розташування земель. Організацію виробництва, праці й управління погоджують із земельно-господарським устроєм сільгосппідприємства, обсягами меліорації й відновлення малопродуктивних та забруднених земель.
Таким чином, землеустрій зачіпає всі сфери сільськогосподарської діяльності, починаючи від утворення нових, упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань і, закінчуючи облаштуванням території конкретних ділянок, на яких здійснюються виробничі процеси (обробіток Грунтів, догляд за посівами, збирання врожаю). Це означає, що він є складовою частиною господарського механізму агропромислового комплексу країни.
Нові земельні відносини і умови господарювання сформували нову систему управління, основними характеристиками якої є:
- різкий перехід від адміністративно-планової до ринково-підприємницької моделі;
- розмежування функцій і суб’єктів державного і самоврядного управління;
- розвиток процесів демократизації суспільних відносин;
- інтеграція політико-суспільних і соціально-економічних процесів.
Через це зросла важливість прогнозування, планування і проектування організації території, а відповідно і землеустрою в загальній системі процесу управління земельними ресурсами.
Тому важливими в процесі управління земельними ресурсами є землевпорядні дії на рівні адміністративного району як базової одиниці регіонального управління земельними ресурсами. Дуже важливим на цьому рівні з метою відпрацювання управлінських рішень та їх реалізації є розробка схеми землеустрою району та проектів землеустрою територій сільських рад, як територій реалізації земельних та економічних інтересів сільських і селищних рад.
Землеустрій у системі управління земельними ресурсами необхідно розглядати як вид управлінської діяльності, спрямований на стабілізацію або зміну стану використання і охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення ландшафтів і агроекосистем.
Регулювання земельних відносин у системі управління слід розглядати також як вид управлінської діяльності, який здійснюється як через систему землеустрою, так і самостійно і спрямований на підтримання раціонального використання земель.
Отже в процесі управління земельними ресурсами важливими є землевпорядні способи і прийоми, через які на рівні адміністративного району чи землеволодіння або землекористування як базової одиниці регіонального управління земельними ресурсами здійснюється необхідний вплив на раціональне використання та охорону земель. Дуже важливим на цих рівнях з метою відпрацювання управлінських рішень та їх реалізації є розробка схеми землеустрою району та проектів землеустрою території сільських рад як території реалізації земельних та економічних інтересів сільських і селищних рад.