7.2. Предтечі українських мандрівних дяків ХVII-XVIII ст.
Український різдвяний і великодній бурлеск має багато спільних рис зі спорідненим середньовічним європейським сміхом. Це і специфічна вседозволеність, і цілковите вивільнення від серйозності, атмосфера рівності, споглядальний характер непристойностей, жартівливе «викриття» героїв та прокляття на адресу антигероїв. Ю. Лотман, досліджуючи російську сміхову культуру, стверджував, що на західноєвропейському карнавалі діє формула «смішно - значить не страшно». В умовах Російської держави діє зовсім інша формула: «смішно і страшно». Лотман зазначає: «Ставлення до блюзнірства і до сміху в Південно-Західній Русі було, безсумнівно, іншим, ніж у Русі Московській», бо Україна зазнавала безпосереднього впливу західної культурної літературної традиції. Зв’язок цієї спорідненості у розповсюдженні мережі шкіл пов’язаний із появою перших університетів (в Україні - колегіумів). Студенти вигадували химерні жаргони, зокрема «макаронічну латину», коли латинська лексика поєднувалась з італійською, а граматика за основу бралася лише латинська.
Враховуємо, що амбівалентне відношення до сакральних речей, характерне для низового бароко, було притаманне й народним обрядовим дійствам (наприклад, святу Купала). З текстами «Ніщинських віршів» мандрованих школярів можна ознайомитися в книзі «Українська література ХУІІІ ст.» (с. 126-133).
Різдвяні вірші: «Христос народився, щоб мир веселився» (відомий у шести варіантах); «Радість святих» (9 варіантів), пісня «Соберітеся всі человіці»; травестія «Во яслах лежит».
Студенти готували до різдвяних свят спеціальні вірші-орації, звізду і вертеп. У бурлескно-травестійних творах подавалася сценка про пастухів та популярний сюжет про царя Ірода. Найпопулярнішою різдвяною темою була тема неба, що стало землею, і земля, яка перетворилася на небо.
Популярними були твори про бідацьке життя бурсаків. Наприклад, у поезії «Вірша на Різдво Христове» йдеться про радість з приводу народження Ісуса Христа, яка виражається у тому, що «всяк християнин / Вминає ковбаси. / Баби, діди / Пиво-меди, / Горілку варену / Кухликом п’ють, / З книшами труть / Свинину печену» (с. 156). А хлопці і дівчата попід хатами колядують. І «мати-земля / Уся гуля, / І взявши у боки / Пісні гука, / Б’є гопака...» (с. 156). Біблійні герої тут у своїй радості поводяться по-земному. Наприклад, пророк Давид у кобзу грає, пісню святу співає, а Хам «ріже в сопілку, / Сам добре п’є / І всім дає / Квартою горілку» (с. 159-169).
Свято Великодня користувалося серед християн великою популярністю, адже тут ідеться не лише про чудо воскресіння, а про чудо з’єднання Божого і людського. Студенти до Великодня готували шкільну драму на цей біблійний сюжет і ставили її на сценах Академії та колегіумів. А крім того, писалися і виголошувалися перед святкуючою публікою, яка вже розговілася, жартівливі вірші-орації, як, наприклад, «Великодня вірша» («Нуте лиш беріте яйця!»), «Вірша, говореная Гетьману Запорожцями на світлий празник Воскресіння Христово 1791 года», «Великодній сон», «Вірша на Великдень» («Кажуть, будто молодиці...»). Досить ґендерно звучить початок останнього вірша, в якому зауважується: «Кажуть, будтомолодиці / Негодяйки, ледащиці / І пужливі, як зайці / Аж неправда, молодці!» (с. 165). Идеться про сміливість Марії, яка на
Голгофу не побоялася серед ночі йти - «плакати на гроб Христів». Образи цієї поезії експресивні, динамічні і дуже комічні. Так «Смерть лежала у куточку, / Рвала на собі сорочку», надулась і сопла, наговорювала щось на Бога. Адам і Єва, вже постарілі, вилізають з печі, де за гріхи обсмалені і голодні, що їх Христос визволяє і посилає в рай: «Дригай з Євою у рай!» (с. 166). Досить приземлений образ Ноя - «Ной старенький натоптався, / Випив з праці - та й заспався...» (с. 167).