6.7. Менеджмент у вівчарстві

Поняття менеджменту. Для визначення діяльності з коор­динації роботи людей на практиці використовують різні поняття: управління, менеджмент, адміністрування, керування тощо.

Управління — найбільш загальне поняття. Воно стосується ба­гатьох різних об’єктів, явищ і процесів, наприклад, технічних, господарських, суспільних і державних систем.

Менеджмент — це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими органі­заціями (підприємствами).

Адміністрування означає переважно управління державними установами або керування діяльністю апарату управління під­приємства.

Керування характеризує мистецтво тієї або іншої особи (мене­джера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.

Отже, аби усвідомити сутність категорії «менеджмент», слід на­самперед з’ясувати, що таке організація, які цілі її діяльності і чому будь-якою організацією потрібно управляти.

За визначенням Ч. Бернарда, організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей.

Усі організації мають загальні для них характеристики. Зокре­ма, використовують чотири основних види ресурсів: людські, фі­нансові, фізичні (сировина, устаткування тощо) та інформаційні.

Будь-яка організація є відкритою системою. Ресурси для вироб­ництва продукції (надання послуг) вона бере із зовнішнього сере­довища. В свою чергу, продукція, що виробляється організацією, також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже, організація може існувати лише у взаємодії в навколишнім середовищем.

Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети, вони повинні поділити роботу поміж собою. Поділ праці в організації називається горизонтальним. Його результа­том є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, дільниць тощо).

Оскільки робота в організації поділяється між окремими під­розділами та виконавцями, хтось має координувати їхню діяль­ність. Тому об’єктивно виникає потреба у так званомуверти­кальному поділі праці, тобто в діяльності з координації роботи підрозділів та окремих виконавців усередині підрозділів. Діяль­ність із координації роботи інших людей в широкому розумінні і становить сутність управління організацією.

Таким чином, необхідність управління об’єктивно виникає внаслідок горизонтального й вертикального поділу праці в ор­ганізації. Оскільки він є загальною характеристикою діяльнос­ті будь-якої організації, то всі організації потребують управ­ління.

Глобальною метою діяльності будь-якої організації є досягнен­ня успіху. Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених цілей. Складовими успіху при цьому виступають:

♦ виживання, тобто можливість існування якомога довше;

♦ результативність та ефективність.

Аби бути успішною упродовж тривалого часу, вижити й досяг­ти цілей, організація має бути як ефективною, так і результатив­ною. Якщо її мета обрана правильно, це означає, що діяльність організації задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу (створюються речі, на які є попит). Результативність у такому ро­зумінні — це щось невідчутне (на дотик), непомітне. Ефектив­ність, навпаки, можна вимірювати, передавати кількісно. Віднос­на ефективність організації має назву продуктивності і вимірю­ється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організа­ції та усіх входів в організацію.

Менеджмент — це надзвичайно широке й багатомірне понят­тя. Для того, аби краще усвідомити його сутність, на нього слід подивитись з різних боків. Етимологічно слово «менеджмент» по­ходить від лат. «тапиз» — рука. Спочатку це слово означало вмін­ня дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти за­собами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів робо­ти, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття «менедж­мент». Це слово увібрало в себе всі численні вимоги до управлін­ня як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.

Сучасний оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття «менеджмент» неоднозначне, а саме: менеджмент — це спосіб, манера спілкування з людьми; менеджмент — це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації; менеджмент — це влада та мистецтво керу­вання; менеджмент — це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи.

У широкому розумінні менеджмент — це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльності про­фесійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших лю­дей. В діяльності всіх менеджерів, незалежно від функції, яку вони виконують, посади, яку вони обіймають, галузі, у якій вони працюють, є дещо спільне. Саме це спільне, загальне для діяль­ності всіх менеджерів і становить фундамент науки менеджменту, її основу. При цьому слід зауважити, що знань теоретичних основ управління замало для забезпечення ефективного функціону­вання тієї або іншої організації. Той, хто ставить діагноз за кни­гою або намагається управляти, вивчивши напам’ять принципи менеджменту, рідко коли досягає успіху.

Відомо, що за всіх інших однакових умов кінцевий результат діяльності різних керівників неоднаковий. Спроби пояснити це науковими методами результатів не дають і дати не можуть. В управлінській діяльності завжди присутнє дещо таке, що не під­дається кількісному аналізу і яке прийнято називати мистецтвом управління. Проте це не означає, що управління здійснюється спонтанно, стихійно, що менеджер покладається тільки на удачу, інтуїцію, власний досвід. Мистецтво управління саме і є вмінням менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до особливостей власного характеру, особливостей підлеглих, особ­ливостей відповідної сфери бізнесу.

Таким чином, наука і мистецтво менеджменту не виключають, а доповнюють одне одного. Мистецтво менеджменту завжди спи­рається на наукові знання, які покладено в його основу.

Отже, у вузькому розумінні менеджмент — це процес плану­вання, організації, керування та контролю управлінських ресурсів для результативного й ефективного досягнення цілей організації.

Зазначені функції менеджменту виконуються у певній послі­довності, яка й утворює поняття цикл менеджменту.

Слід зауважити, що такий підхід до розуміння циклу менедж­менту зовсім не означає, що процес управління має дискретний характер (у понеділок — планування, у вівторок — організація і т. ін.). Реально у роботі менеджера постійно поєднуються усі пе­релічені функції менеджменту.

Менеджмент як вид професійної діяльності. Менеджмент часто розглядають і як вид професійної діяльності. З цього погля­ду, для розуміння сутності менеджменту важливо знати, хто такі менеджери і чим їхня діяльність відрізняється від діяльності ін­ших категорій працівників. Директор, керівник групи, началь­ник, завідувач тощо — всі ці слова означають посади. Люди, які обіймають ці посади, можуть бути об’єднані загальним поняттям «менеджер», оскільки можна визначити такі спільні для них ознаки діяльності:

♦ менеджер керує роботою одного або кількох співробітників організації;

♦ менеджер управляє частиною або всією організацією, в якій він працює;

♦ менеджер отримує певні повноваження та приймає в межах цих повноважень рішення, які будуть мати наслідки для інших працівників організації.

Отже, менеджер — це людина, яка займає постійну керівну посаду, наділений повноваженнями і приймає у їх межах рішен­ня щодо певних видів діяльності організації.

Будь-яку організацію можна розглядати як систему, тобто су­купність взаємопов’язаних у єдине ціле окремих елементів. Будь- яка організація одночасно є і відкритою системою. Це означає, що вона може існувати лише за умови обміну речовиною, енергією та інформацією з її зовнішнім середовищем.

До основних компонентів внутрішнього середовища організації належать: виробництво, дослідження та розробки, технологія, си­ровина, матеріали, фінанси, працівники тощо.

Зовнішнє середовище прямого впливу включає постачальни­ків, споживачів, конкурентів та інших економічних партнерів (наприклад, банки).

Зовнішнє середовище опосередкованого впливу включає еко­номічні, соціальні, політико-правові, технологічні, екологічні, міжнародні та інші компоненти.

Усі вони і є тими компонентами, з якими доводиться мати справу менеджеру. Відповідно до цього розрізняють менеджмент виробничий, фінансовий, управління персоналом, управління дослідженнями та розробками, фінансовий облік, маркетинг, за­гальну адміністрацію. Менеджер може керувати будь-якою з них (або її частиною), керувати кількома одразу, керувати всією орга­нізацією в цілому. Залежно від того, скількома компонентами (сферами) організації управляє менеджер, розрізняють три рівні менеджменту: вищий, середній і нижчий.

До вищого рівня належить невелика група основних керівни­ків організації. Це президент (директор), віце-президенти (заступ­ники), головний виконавчий директор. На вищому рівні мене­джменту формуються місія організації та встановлюються ор­ганізаційні цілі, визначаються загальнокорпоративна стратегія та основні завдання щодо її реалізації, приймаються рішення що­до виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення ін­вестицій, напрямів досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту є відповідальним за розробку та реалізацію оперативних планів і процедур впровадження рішень, прийнятих вищим керівництвом організації. Мене­джери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно визначають, скільки потрібно найняти нових працівників, яке нове облад­нання придбати, як використовувати засоби масової інформації для реклами тощо. До цього прошарку належать менеджери — керівники виробничих та функціональних підрозділів органі­зації.

Менеджери нижчого рівня координують діяльність операцій­них виконавців. До цієї категорії, зокрема, належать керівники секторів, груп, майстри, бригадири та ін.

Вищі керівники організації розробляють стратегію, середні — плани реалізації стратегії, а нижчі відповідають за конкретну роботу, яка виконується відповідно до цих планів.

Формальні повноваження менеджерів в організації визнача­ють відповідний їхній статус, якими, у свою чергу, визначається характер міжособових стосунків даного менеджера: з його началь­никами, з працівниками різного рангу, з підлеглими. Такі між- особові стосунки, з іншого боку, дають менеджерові інформацію, потрібну йому для прийняття рішень.

Для успішного функціонування ринку продукції у вівчарстві потрібно звертати увагу керівників і всіх працівників спеціалізо­ваних підприємств у галузі вівчарства на задоволення потреб споживачів, отримання прибутку, впровадження нових форм і методів організації праці в умовах конкуренції. Саме цим вимо­гам і відповідає менеджмент у вівчарстві, основними функціями якого є:

♦ стратегічне планування виробництва та реалізація продук­ції вівчарства, підвищення її конкурентоспроможності, вивчення кон’юнктури ринку і повсякденне керівництво господарською ді­яльністю спеціалізованих тваринницьких підприємств;

♦ управління маркетингом, спрямоване на досягнення бажа­ного обсягу продажу продукції вівчарства на ринку та вплив на рівень і характер попиту на тваринницьку продукцію, проведен­ня заходів щодо встановлення, зміцнення та підтримання вигід­них зв’язків із покупцями з метою одержання максимального прибутку, зростання обсягів збуту продукції вівчарства.

Інноваційна функція менеджменту у вівчарстві полягає у впровадженні прогресивних методів відтворення стада, викорис­танні найбільш ефективних методів розведення, нових схем го­дівлі овець. Разом із цим така функція менеджменту передбачає і розробку та впровадження нового асортименту продукції вівчар­ства. Застосування менеджменту у вівчарстві забезпечує:

♦ зміцнення позицій підприємства на ринку;

♦ підвищення продуктивності праці і на цій основі — ефектив­ності виробництва продукції вівчарства;

♦ уникнення фінансових ризиків в умовах ринку. Адже за рин­кової конкуренції не так важливо одержати прибуток, як ство­рити умови, необхідні для подальшого успішного функціонування підприємства;

♦ зменшення рівня соціальної напруженості на підприємстві.

Отже, правильно налагоджений і дійовий менеджмент у вів­чарстві створює цілісну інтегровану систему управління, яка за­безпечує стабільність розвитку і високу конкурентоспроможність спеціалізованих підприємств різних форм власності.