9. Апокрифи

Витворення апокрифів. Своєрідне значення в українській літературі мала велика група перекладених пам’яток, близьких до житійного письменства — апокрифи. Від самого народження християнства їх оповивали легенди, які поставали рівночасно з Святим Письмом і навіть швидше від нього. Сама християнська церква постійно користувалася цими легендами, бо ж підставу християнства творить не тільки Святе Письмо, але й традиція, обнята головно легендою. Творцями й носіями християнської легенди були жиди, що внесли в християнські легенди не тільки жидівські, східні * й античні елементи, але й цілі жидівські, греко-римські чи східні легенди, переробляючи їх в християнському дусі. Вплив легенди був великий і на народні маси й на письменство: для народних мас легенда почала заступати поволі передхристиянську народну поезію, а письменникам давала матеріал для високої мистецької поезії, для свідомої мистецької творчості. Переходячи від народу до народу, легенда ставала щораз складнішою і протягом довгого ряду віків утворився величезний цикл таких легенд. Своїм багатством він перейшов Святе Письмо.

З цього циклу виділилася апокрифічна легендарна література, себто те письменство, котре оповідає про старозавітні та новозавітні події й опинилося поза каноном признаних церквою писань. Від апокрифічних писань треба відрізнити заборонені писання, себто такі, які церковний авторитет признав шкідливими й тому вніс у показчик або індекс заборонених книг. Але в індекс входили також неа-покрифічні писання з одного боку й деякі апокрифи не знайшли місця в індексі — з другого.

Індекси заборонених книг. На українському грунті маємо такий найдавніший індекс в Збірнику Святослава з 1073 р. Індекс апокрифічних і заборонених книг маємо в Номоканоні з XIV ст.

Номоканон або Кормчая Книга це ‘збірник і пояснення постанов і норм, прийнятих у візантійській церкві від апостольських часів до останнього вселенського собору. Крім церковних норм входило тут і світське візантійське законодавство. Як висхідна точка нашого пізнішого церковного законодавства Намоканон впливав на вироблення нашого народного світогляду.

Доказ цього, між іншим, маємо в тім, що він подав індекс, який виявляє риси, значної незалежності від подібних творів візантійської літератури. Є бо тут вказівки на такі писання, яких не згадують досі відомі грецькі індекси. Цей південнослов’янський індекс став засновком самостійного розвитку подібного індексу на східнослов’янському грунті, пристосований до умов місцевого літературного розвитку. Наприклад, в молитовнику митрополита Кипріяна з XIV ст. до південно-слов’янського показчика доданий відділ „богоотметних і ненавидимих“ книг, під чим розуміються книжки, вживані до ворожіння: лунники, громовники, трепетники та ін. В дальшім розвитку Стаття про правдиві й фальшиві книги прийняла ще: астрономію, „зем-леміріє“ і т. ін. й розрослася до грубої книги — знаменитої Кирилової Книги, виданої 1644 р. друком в Москві.

Шляхи поширення апокрифів. Трьома шляхами приходили апокрифи на Україну. Перший шлях указує їх назва „болгарські байки⁴⁴: це звичайний шлях із Візантії через південну Слов’янщину. Що не могло перейти письменним шляхом, те переходило шляхом усної передачі як наслідок контактів двох народностей на культурному грунті. Опис подорожі Данила Паломника по святих місцях доказує, що паломники зустрічалися з масою легенд, які приносили на Україну з поворотом на рідну землю.

Крім цього, другого, був ще третій шлях мандрівки апокрифів на Україну: шлях мистецтва. З релігією перейняла Україна з Візантії церковну архітектуру, спосіб малювання ікон, церковних стін і мініатюр, в якому сильно відбилася християнська легенда. В мозаїці вибудованої в XI ст. катедри св. Софії в Києві бачимо мотиви християнської апокрифічної легенди. На відміну від канонічних писань християнська легенда знає два благовіщення: крім благовіщення в святині, признаного також канонічним письменством, ще благовіщення або передблаговіщення при криниці. Апокрифічне Євангеліє Якова оповідає про обставини останнього. БогЬродиця пішла з глечиком по воду до криниці, зачерпнула води та збиралася додому. Нараз почула за собою звернений до неї голос, одначе, оглянувшися не побачила нікого. Виявилося потім, що це був голос ангела, який приніс їй вістку про зачаття і народження Христа. Роздумуючи над тим, що зайшло, засумована Богородиця прийшла додому й по якімсь часі, коли вона, як звичайно, ткала завісу з пурпуру й вісону для святині, до неї явився уже видимо ангел і повторив свою добру вістку. В катедря св. Софії бачимо на стовпах у головної абсиди в мозаїках, які прикрашують ці стовпи, малюнок благовіщення в святині й тут Богородиця намальована з тканням. В фресці цієї церкви находимо також благовіщення при криниці, або так зване передблаговіщення: вище краєвид, цистерна, у неї здивована або налякана Богородиця з начинням.

Апокрифи дотатарських часів. Ще в дотатарських часах були відомі, як виказав Сперанський, такі апокрифічні оповідання: оповідання про Адама, Книга Єно-ха, Завіти дванадцяти патріархів, Сини Якова, Завіт і вихід Мойсея на небо, Виявління (откровеніе) Варуха, Виявління Ісаїї, Яковова повість або Первоєвангеліє, Євангеліє Томи або Євангеліє дитинства Христа, Євангеліє Никодима, Обиходи й навчання апостолів, легенди про Христа, як його „в попи ставили“, як він „орав плугом“, „як його Пров назвав другом“, „як його ап. Петро продавав“ та ін. Оповідання Афродитіяна персіянина, Ходження Богородиці по муках, Виявління св. Павла, кілька оповідань про рай, ряд апокрифічних мучень: Теодора, Тирона, Микити, Іпатія, Юрія, Ірини та ін., а також есхатологічні оповідання з Виявлінням Методія Патарського включно. Решта апокрифів прийшла на Україну пізніше, з полудня і з заходу.

Загальний зміст. Апокрифічна література — це багатий релігійний епос. Його зміст передовсім значно розширює старозавітну й новозавітну історію невідомими канонічним книгам подробицями. Вони виясняють багато питань, викликаних релігійною цікавістю, й оповідають ширше про сотворіння чоловіка та його погрішення, про його вигнання з раю, зокрема про життя Адама і Єви по вигнанню їх з раю, про Єноха, про Мелхиседека, Авраама, Мойсея, царя Давида. Рішення царем Соломоном суперечки двох жінок із-за дитини, як про це оповідає Книга царств, дає пону-ку оповісти про багато інших зразків його мудрості. Старий завіт не заспокоює цікавості, як давні люди улад-жували своє життя, як одержували перші наукові відомості, як винаходили мистецтва, — доповнює його щодо цього Мале Битіє і Книга Адама. Книга Єноха, Виявління Авраама й Вихід Ісаїї на небо оповідають про будучину, про щастя праведників і кари для грішників,

все приймаючи тон і форму біблійних писань і присвоюючи саме собі значення давньої традиції.

Ще багатший матеріал для апокрифічної літератури доставляє властива історія християнства: життя Христа на землі, діла апостолів, святих і мучеників, християнське вижидання нагороди або кари за дочасне життя по смерті, оповідання про чуда й таке інше. Розмірно ще буйніше розцвітають в християнських часах оповідання про рай і пекло, до якого сходить сам Христос, і есхатологічні оповідання про кінець світу та страшний суд. Широкий круг оповідань утворюється довкруги Божої Матері, що бере діяльну участь у долі людства й заступається за ним перед Христом.

Цілість апокрифічних оповідань за їх змістом можна поділити на п’ять великих груп: старозавітні апокрифи, новозавітні, апокрифічні Діяння апостолів, есхатологічні й апокаліптичні апокрифи, апокрифічні оповідання про святих і мучеників.

Ось зразок змісту деяких окремих апокрифічних оповідань.

Сотворения світу. Оповідання про сотворення світу має дуалістичне забарвлення, себто вводить боротьбу двох сил, добра та зла, згідно з навчанням болгарських богумилів, що признавали крім начального доброго Бога, котрий со-твориЕ духовний світ, також злого демона, що відпавши від Бога, утворив річевий світ.

Зміст. Сотворивши небо, спустився Бог на Тиверіядське море, щоб творити землю. На морі побачив Бог Сатану, що плавав у постаті гоголя. Бог велів Сатані пірнути на дно моря і винести піску, з якого сотворив землю. Адама сотворив Бог з вісьмох частин: тіло з землі, кості з каміння, кров узяв від моря, очі від сонця, думки від хмар, зір від світла, віддих від вітру, а тепло від огню. Коли Бог пішов узяти очі від сонця, прийшов Сатана й вимазав болотом усього Адама, що лежав на землі. Вернувшись, Бог увільнив його з болота, сотворив з останнього собаку й велів їй берегти Адама, а сам пішов у горішній Єрусалим за Адамовим віддихом. І знову прийшов Сатана, щоб опоганити Адама, але пес почав гавкати. Сатана злякався і тільки здалека вдарив Адама ліскою, від чого настали хвороби серед людей. Потім Бог насадив рай, навів сон на Адама та в часі сну сотворив з ребра його Єву.

Соломонові суди. А ось один з Соломонових судів.

Один чоловік, що мав кількох синів, записав увесь свій маєток найстаршому. Браття прийшли на суд до Соломона, який зажадав, аби сини принесли йому руку свого вмерлого батька. Браття пішли на могилу, а Соломон післав своїх слуг слідити за ними. Коли вони почали розкопувати могилу, найстарший 'заявив, що розділить увесь маєток по рівній частині, тільки хай не рушають могили батька. Довідавшися про це, Саломон присудив увесь маєток найстаршому синові.

Вірність чоловіка й жінки. Ще одне оповідання про Соломона.

Раз закликав Соломон до себе свого вельможу й обіцяв видати за нього найкращу з своїх доньок, якщо він згодиться убити свою жінку. Зразу згоджувався на це вельможа, але коли прийшов додому й побачив, що жінка спить з дітьми, не міг виповнити свого наміру та вернув Соломонові даний собі меч. Тоді Соломон закликав жінку вельможі й обіцяв зробити її своєю жінкою, якщо вона уб’є свого чоловіка. Жінка відразу згодилася і Соломон дав їй меч, але з обережності олов’яний. Коли чоловік заснув, вона вдарила його мечем по шиї, але не вбила, бо меч був тупий. Довідавшись про це, Соломон сказав: „У тисячах я знайшов мудрого мужа, але в десяти тисячах я не знайшов мудрої жінки.“

Оповідання Афродитіяна. З новозавітніх апокрифів варто зупинитися на оповіданні Афродитіяна про чудо в перській землі, в якім, злучаючись з євангельською християнською легендою, переплітаються різні елементи: грецькі, жидівські та східні.

Зміст. В Персії є поганська святиня, наповнена золотими та срібними ідолами, між якими є також ідол богині Іри (грецька Гера). Раз приходить до святині цар, щоб дістати тлумачення свого сну. Жрець Пруп оповідає цареві, що минуло! ночі всі ідоли зійшли з своїх місць і поклонилися богині Ірі, віддаючи їй шану за те, що вона, заручена за теслю, має стати матір’ю. Увечері сам цар стає свідком, як ідоли почали співати та грати. Зляканий цар хоче відійти, але в ту хвилю спускається блискуча звізда: Іра в царській короні, над нею стоїть звізда. Жреці заявляють цареві, що приходить кінець почитанию богів, бо в Єрусалимі народився Спаситель. Цар посилає негайно магів, щоб зложили йому поклін. Ледве вони вибралися в дорогу, а вже рушила й звізда та почала показувати їм шлях. Вона приводить їх до вертепу, де знаходиться Діва Марія з дитиною. Мати Христа є вйсокого росту, з кругловатим, смаглявим обличчям; Христос сидить і видається, немовби йому пішло на другий рік: він удався зовсім у матір. Маги складають йому поклін і приносять в дарунку золото, ливан і смирну, а він „сміється і плеще“. З’являється ангел і забороняє магам вертатися до Ірода. Вони йдуть додому й записують про все на золотих таблицях.

Ходження, Богородиці по муках. Як з новозавітніх апокрифів користувалися великою популярністю оповідання і Никодимове Євангеліє, так з апокрифів есхатологічного характеру дуже цікаве й характерне для нашої літератури Ходження Богородиці по муках. На Україні вже в XII ст. цей апокриф прийняв елемент нашого побуту. На Заході, в Італії, апокриф такого типу став канвою для знаменитої „Божественної Комедії“ Данте. Як Богородиця в товаристві архангела Михаїла, так Данте в товаристві Вергілія іде до пекла, де бачить муки грішників, а потім під проводом колишньої своєї любки Беатріче, що умерла дівчиною, відвідує небо.

Зміст. Перейнята милосердям до людей, Богородиця просить Христа показати їй місця муки грішників по їх смерті. Христос виконує її волю, м архангел Михаїл в товаристві чотирьохсот ангелів по сто від кожної сторони світу, показує їй пекло та грішників, що там мучаться. Описи пекельних мук дуже яскраві: одні по пояс, другі по горло стоять в огненній ріці, третіх з’їдає безупинно хробак, четверті повішені на гаках, п’ятих гризуть люті гадюки й т.д. — все залежне від гріхів, яких допустилися за життя. Оглянувши всі муки пекла, Богородиця мило-сердиться над грішниками, йде до Христа й разом з архангелами, апостолами та святими просить помилувати всіх грішників і визволити їх від страшних мук. По довгих проханнях Богородиці Христос тільки облегшує муки грішників, бо в ім’я вищої справедливості не може помилувати їх зовсім: від Великого Четверга до Зелених Свят вони вільні від мук, щоб могли прославляти св. Трійцю.

На українському фунті Ходження Богородиці по муках представляє щонайменше три редакції: повнішу, значно скорочену та вкінці відмінну й поповнену пізнішими інтерполяціями. Остання збереглася в рукописі священика Вовчківців над Прутом у Снятинщині Іллі Яремецького-Білахевича, писанім у вересні 1748 р. Оповідає деякі частини докладніше від загального тексту або з значними різницями й має вставки про поганих царів: Нерона, Декія, Максиміяна, Дюклитіяна, Несторія, Пилата, Каяфи, Ірода, Анни й інших, про чарівників і ворожок, про проклятого Скимна, про муки Ірода,

Каїна й тих вояків, котрі мучили Христа, про муки мірош-юпов, золотарів і лихварів, злодіїв, розбійників, обмовців і на-брехів, про муки тих, котрі межі переорюють і крадуть плоди в інших, про муки ковалів, ткачів, кравців, кушнірів, шевців і римарів, про тих, котрі крадуть бджіл й птахів, про муки п’яниць і вбійкиків, судців-кровоїшЩів, грошолюбів, про муки тих, котрі працюють в неділю та свята, наприкінці вставки про душі праведних і. про чистилище.

А ось зразки мук. „Бачила свята Богородиця на півночі пущу велику глибину, з обох боків ледяні стіни, а зверху заціплено лютим морозом, на яких триста сажнів у глибину морозу. Там зима, якої не зігріти, темнота, яко! не освітити*⁴. Це є муки чарівників і ворожок, „бачила свята Богородиця там "під ледом велику силу мужів і жінок, заціпенілих від морозу, як лід, котрі голі сиділи на дні, «ід них виходили морозні іскри й безупинний крик: Ох, ох, ох нам грішним! Біда, біда нам!*⁴ „Оце є грішники, немилосердні багачі: відпихали бідних від своїх воріт і по-мерзали сироти й бідаки перед їх вЬротами. Задля цього так мучаться⁴⁴. Мірошники мучаться тим робом, що вони „опутані вгорі ногами, величезне каміння, як млинове колесо, їм до шиї поприв’язуване, й огонь під ними чоргіг мішками роздмухують⁴⁴. Золотарі й лихварі „ні руками, ні ногами не можуть рушити, бо приковані до залізних кладів золотими ланцюгами. Одні чорти огонь під ними мішками роздмухують, інші варять .золото та срібло й налйвають їм кип’яче в уста*⁴. Злодії, „повішені срібними й золотими ланцюгами за шию, а гаками за язики*⁴, обмовці. „А огонь під ними чорти мішками роздмухують*⁴. „Бачила свята Богородиця велику силу чоловіків, як лежали на огні, а чорти під ними палили, а інші чорти землю із’ огнем в рот пхали і каміння гаряче. І крик від них дуже великий: Ох, ох, ох нам смажним, грішним!“ „Ці чоловіки, орачі землі, борозни або межі заорювали, крали чуже насіння та плід, задля цього так мучаться*⁴. За те, що ковалі крали чуже залізо, вони „мучаться в огненних печерах, чорти під ними огонь роздмухують, а інші чорти гарячі заліза у рот і в очі б’ють, а інші вуха вертять гарячими рожнами, а інші тіло їм щипають огненними кліщами, а інші молотами б’ють безустанно. Крик їх великий: Горе, горе нам грішним!⁴⁴ Грішні ткачі „огненними кайданами прикуті до стовпів, а чорти їм роти й уста роздирають і в рот їм клубки пхають, і нитки їм із очей падуть, і одіж на них безустанно горить*⁴. — Грішні кравці, „чоловіки й жінки на огні паляться немилосердно, а чорти їм залізо, цвяхи загнем у рот і в очі б’ють і одіж на них безупинно горить, тіло їх смажиться немил(?-сердно**. Кушнірі, шевці й римарі, „чоловіки й жінки паляться на "Огні немилосердно, а чорти їм уста розігрівають і в уста вовну й шкіру з огнем пхають, іншим на очі золу кип’ячу ллють, нігтями залізними, розпаливши, тіло їм рвуть, цвяхи гострі з огнем в очі, в уста б’ють*⁴. Ті, котрі крадуть сіль, „чоловіки й жінки на оті лежать, а чорти їм у рот сіль з огнем, ропу киплячу ллють, в ніздрі й на очі ллють*⁴. Ті, котрі крадуть бджіл та пташок, „чоловіки в огні стоять, а пташки їм тіло дзьобають, шершні, оси, комарі тіло їх кусають немилосердно⁴⁴. П’яниці, обжори й убійники „висять, за ноги й за руки спутані, скуті огненними кайданами; одні чорти огонь роздмухують, а інші чорти смолу, сірку, золу смородливу, кип’ячу з огнем ллють в уста й порох і каміння гаряче б’ють в писок з огнем⁴⁴. „Бачила свята Богородиця озеро криваве, кров із огнем клекотить і в цім озері велику силу мужів і жінок, що стояли по уста, по шию в цім озері кривавім і кров пили померших і їдь гадин". Це є „судді немилосердні, що не по правді судили, кров чужу пили, бо не по правді суд судили, кровопийці, хабарники⁴*... Незчисленні лихварі мучаться в огненнім озері, в якім золото та срібло дуже люто клекотить.

Українізація теми. Цей довгий ряд грішників і спосіб їх покарання виводить перед наші очі колоритні картини українського побуту з часу народження переробки. Засада в каранні є та, що кожен грішник одержує кару відповідно до способу, яким прогрішився. Фантазія переробника сильно працювала, щоб вишукати окремий рід муки, щоб грішникам визначити окремий ступінь, але часто це йому не вдавалося. Все ж та обставина, що український переробник узяв грішників з реального українського життя, що місцями переробка виблискує зразками поезії (напр.: „Тоді херувим полетів швидше від стріли, як блискавиця блисне, та вхопив один уголь кліщами й виніс його скоріше, ніж святая Богородиця вимовила псалом“), свідчить, що її автор був на шляху, на котрім один сміливий ступінь далі з’явився Котляревський, в „Енещі“ котрого маємо також повні реалізму малюнки пекла.

З інших апокрифів треба згадати Слово Мефодія, єпископа патарського, перехідне кільце між апокрифом і повістю, зокрема Олександрією.

Значення апокрифів. Історично-літературне значення апокрифічного письменства своєрідне, дуже велике. Від перших віків християнства деякі апокрифи користувалися повним довір’ям нявіть серед найславніших учителів церкви. Такі апокрифічні євангелія, як Первоєвангеліє Якова й Євангеліє Никодима, й деякі апокрифічну виявління (откровенія) — осягнули напівканонічне значення. Вже від перших віків християнства, а зокрема' в середніх віках апокрифічне письменство відбилося в церковнім житті й мистецтві, його мотиви увійшли в церковне малярство, обряд, співи та проповідь. Апокрифічний епос відіграв також немалу роль в заміні давнього поганського світогляду на новий християнський. „Одначе була велика різниця в літературній долі легенди й апокрифічного- оповідання на слов’яно-руськім Сході й на середньовічнім Заході — говорить Пипін, один з найкращих знавців цієї літератури. Наслідком того, що на Заході вже вчасно почався літературний розвиток, якого давнє Слов’янство й давня Русь ніколи не знали в таких розмірах, цей матеріал вчасно одержав на Заході Літературну обробку, латинське й національне, в найрізніших формах і пізніше увійшов у схоластичні міркування, і в проповідь, і в легендарну повість, поему та драму. В слов’яно--Руськім письменстві РОЗВИТОК Лргендзрнп-яппурифїинпга матрріяпу був тісніший! ліп увійшов- в агіогаагітію ппгтав-лів мотиви для усної легенди та забобону й очевидно тільки пізніше відбився в поезіїдуховного вірша й почасти билини: але ні духовний вірш, ні билина не вийшли з поля народної усної творчості. З другого боку, коли середньовічна національна література Заходу почала складатися раніше (латинська література перших середніх віків була вже її підготовленням), в ній далеко вчасніше також закінчився той період наївної безпосередньості, котрий додержався у нас до самого XVIII ст.“ Що стосується українського грунту, думку Пипіна треба дещо обмежити. Правда, на Заході на грунті апокрифічного матеріалу й суспільно-національного життя постала знаменита „Божественна Комедія“ Данте, яка стала великим фактом національної літератури й відкрила нові шляхи та завдання поезії. Все ж на Україні бачимо побіч могутнього впливу апокрифічної літератури на сучасну й пізнішу оригінальну українську літературу також один ступінь на шляху, ЖИМ пішов Данте. а д*ме в няпіпня тгіаяпп Хгтження Богородиці ЛО- муках.—

Вплив апокрифів на українську літературу. Рідко в якім пам’ятнику української літератури давньої доби ми не зустрінемо якогось апокрифічного оповідання або бодай якоїсь апокрифічної подробиці. В Початковім Літописі, в проповіді грецького філософа перед Володимиром, себто в першім викладі науки християнської віри й біблійної історії на українськім грунті, маємо цілий ряд апокрифічних епізодів, узятих з Палеї. Відгомін апокрифу бачать у Житії Бориса та Гліба, приписуванім монахові Якову. В Поученні Володимира помітний вплив апокрифічних Завітів, а саме завіту патріарха Юди. В своїм описі Палестини наводить Данило Паломник дуже часто епізоди з апокрифічних євангелій, запозичені писемною чи усною творчістю. Між апокрифами відмітив Фран-ко твір незвичайно поетичної стійкості, який енергією вислову, пластикою образів і цілим складом вказує на близьке споріднення з „Словом про похід Ігоря“: мова тут про Слово о Лазаревім воскресенії.

Що стосується середньої доби української літератури, сліди апокрифів бачимо в акафістах, в „Ключі розуміння“ Йоаникія Галятовського, в драматичних творах, між якими „Слово про збурення пекла“ побудоване зовсім на апокрифічнім Никодимовїм Звангелію, в діалогах, різдвяних і великодніх віршах, у Богогласнику та ін.

Дуже цікавий зразок перетворювання апокрифічних мотивів дає новіша українська література в „Байках світових в співах“ Степана Руданського. Свої співи вложив Рудансь-кий в уста старого лірника, а зміст їх узяв з народних оповідань, куди апокрифічні елементи дісталися з письменства. Твір Руданського обіймає п’ять розділів: початок світу, велетні, цар Давид, Соломон і Бог на землі. Підіймаючись місцями до високої поетичності, твір Руданського прилучається до переробок християнської апокрифічної легенди у всесвітній літературі, яка свій вершок осягнула в „Божественній Комедії“ Данте. З другого боку, ставлення Руданського до народної усної словесності з запозиченими апокрифічними мотивами вказує, оскільки значніший і глибший був вплив апокрифічного епосу на нашу народну усну словесність, ніж на письменство.