2. Найдавніший київський звід

Участь Никона Великого. Найдавніший київський звід доходив до 1039 р. й кінчився статею про посвячення в Києві церкви св. Софії .митрополитом Теопемптом і про заснування митрополік Ярославом Мудрим, вкінці вихвален-ням його діяльності. Заснування київської митрополії було понукою до уложення найдавнішого українського літопису.

Одначе спонукане митрополитом діло по якімсь часі затихло. Продовження ведення літопису перейшло до Пе-черського монастиря, де воно й наступило на основі усних джерел до 1073 р. Продовжив його Никон Великий. В вінцевій статті продовження Никона йде оповідання про сварку між Ярославичами та про прогнання Ізяслава. Зміст цієї статті навів гнів Святослава на Никона, бо він вніс до статті докори князям за те, що нарушили заповіт батька.

Біографічні дані про_ Никона Про Никона знаємо, що він користувався в Печерськім монастирі великим впливом. У печеру до Антонія прийшов швидше від Теодосія і на бажання Антонія постриг Теодосія. Никон вибивався освітою споміж окружения; коли Теодосій давав повчання „духовними словами“, ІНикон говорив повчання братії, „вичитуючи з книг“. Ім’я Никона користувалося великою повагою. Його все ставили поруч ~імен Антонія Г Тео-досіяГ~не дивно, що до його іменГвсе додавали: великий. Причини непорозуміння з князем Ізяславом Никон усунувся 1061 р. до Тмуторокані, де прожив шість літ і заснував монастир. Увійшовши в зносини з тамошнім населенням, він на його прохання виправився в 1067 р. у Чернігів до Святослава, щоб відпустив сина на князювання в Тмуторокані. Тоді відвідав Печерський монастир, де ігуменом був Теодосій, що дуже просив його вертати до Києва. Поїхавши з новим князем, Никон уладив справи тмутороканського монастиря, зробивши його взірцевим для Печерського. Вернувши до Києва, від 1069 до 1073 рр. зредагував, літописний звід на основі літопису Теопемпта з 1039 р. Причасний до сварки між Ярославичами, мусив знов утікати до Тмуторокані 1073 р. й вернув до Печерського монастиря вже по смерті Теодосія, за ігуменства Степана. Близько 1077—1078 рр. Степана усунули насильно й ігуменом став Никон. Умер 1088 р. Бистра гіпотеза Приселкова бачить в Никоні митрополита Іларіона, що в своїй боротьбі за неза-лежннЬь української церкви впав жертвою перемоги Цар-города й постригся в схиму 7 листопада 1053 р.

Зміст „Найдавнішого київського зводу“. ..Найдавніший київський звід“ починався оповіданням про початок Києва, далі подавав переказ про те, як запанував у Києві варязький князь Олег,. невільний від впливу болгарського літопису~переказ про *ге, як Олег ходив на Царгород, коли поставив кораблі на колеса а тим настрашив греків, — потім подавав переказ ііро вбивство деревлянами другого київського князя Ігоря, про похід~вдови Ігоря Ольги з малолітнім сином Святославом проти деревлян“ Було в „Найдавнішім київськім зводі“ і переновідження -історичної пісні про напад на Ігоря — Мстислава Лютого з деревлянами. Переходячи до Ольги, при її хрещенні була подана перший раз^ дата; обстабини а хрещення Г смерть Ольги взяті з яролбжного житія св. Ольги, звідки запозичене й виславлення її. На основі народного переказу було оповідання про похід Святослава проти хозарів і покорення в’ятичів, про два доходи Святослава на болгарів, а між одним і другим походомбуло оповідання ~щ5<5~~ відогнання печенігів вед Києва. Подавши оповідання про війну Святослава спочатку з болгарами, потім з греками за болгарським літописом, наш літописець оповідав про вбивство Святослава печенігами на підставі народного"переказу, на' підставі того самого джерела пЬо міжусобиці синів Святос-лава й запанування Володимира, далі запозичив з письменного Джерела оповідання про смерть двох мучеників християн-варягів, опісля на основі народних переказів згадав коротко про кілька походів Володимира. З болгарського літопису, пКГ'оповідав про те, як Кирило Філософ навернув'болгарського царя Бориса на християнство, „Найдавніший київський звід“ запозичив оповідання про те, як Володимир вйпробовував віри, звідсіль узяв- пр-леміку^Філософа з магомеданами, латинянами й жидами, вкінці виклад прообразного значення старого завіту й головних подій' життя Христа на землі. Оповідання про хрещення' Володимира а гаян іу~ноия~нр ня народнім переказі та почасти також на згадках самого укладчика літопису. Оповідання про похід Володимира на Корсунь спочатку було коротше, ніж пізніше. Далі було на народному переказі засноване оповідання про будову церкви св. Богородиці та про дарування їй десятини, а молитва Володимира перёд даруванням Десятини запозичена з письменного джерела. Вкінці йшла легенда про будову церкви Преображення у Василеві. При характеристиці Володимира помітно користування також народними переказами. Від 1015 р. укладчик почав уже користуватися не тільки письменними джерелами й народними переказами, але також згадками: про смерть Володимира під Берестовим, про äqpo похорони, про вбивство братів Святополком, їх похорони, знайдення їх мощів, їх прославлення і чуда. З часу Ярослава укладчик вйізан-навіть незначні події з означенням років. Тут видко вже спробу дати опис минулих 25 літ князювання Ярослава. „Найдавншшй київський звід“ доведении до закладин і посвячення кртедои св. Софії та закінчується похвалою пргууітиьги чіп персті Ярослава Мудрого.

Джерела. З письмових джерел „Найдавнішого київського зводу" найважнішу роль відограв болгарський літопис, що став для нього зразком і головної-основою, звідки ук- ~ раїнський літописець узяв метод та фразеологію. Крім того, укладчикові були відомі народні перекази як у формі історичних пісень, так і в формі прозових оповідань. Переказ про Кия, Щека, Хорива й їх сестру Либідь оповідав про них, що вони заснували Київ> Зокрема, Олег і Ольга були оповиті силою народних переказів. Про Олега було кілька народних переказів, які характеризували його як мудрого князя й підкреслювали ту хитрість, при помочі ^котрої він убив Аскольда й Дира та Сам засів на київськім престолі. Переказ про похід Олега на Царгород належить до окремого циклу оповідань про походи українців на Царгород. Скандінавську казку про норвезького героя Ор-вара—Одду нагадує переказ про смерть Олега.

Переказ про вбивство Ігоря деревлянами стояв у тісному зв’яжу 3 переказом^ про помсту Ольги під час походу її та Святослава проти деревлян. Далі в „Найдавніший київський звід“ увійшли перекази про війни Святослава, про сварки між Святославичами, про, війни й бенкети Володимира, а з духовних легенд: про вбивство Бориса та Гліба,' про будову церкви Богородиці Десятинної й церкви Преображення у Василеві.

Смерть Олега. В нрвій українській літературі переказ про смерть Олега перевіршував Степан Руданський.

Переказ оповідає, що Олег запитував чарівників і ворожбитів, як він умре. Один чарівник передповів князеві, що умре від коня, котрого любить і на котрім їздить. Почувши це, Олег сказав, що вже більше не сяде на того коня, та звелів годувати коня й більше не приводити його до нього. Так минуло кілька літ. По повороті з походу греків Олег згадав про свого коня і запитав стайничого за нього. Одержавши відповідь, що кінь уже неживий, Олег розсміявся і почав насміхатися з чарівника, що ворожив йому смерть від коня. Він забажав поглянути на його кості, прийшов на місце, де лежав кінь, і наступив на голову коня. „І вилізши з лоба, гадюкй вкусила його в ногу й від цього розхворівся та вмер".