4. Другий Києво-Печерський звід, або Початковий звід
Час постання. Перший Києво-Печерський звід одержав продовження зразу в формі широкої статті про смерть Теодосія 1074 р., пізніше й щорічних записок, ведених до 1093 р. Близько 1095 р. постав "Другий Києво-Печерський звід" або "Початковий звід"
Його передмова збереглася в „Софійськім Временнику“, зложенім в першій чертвертині XV ст. Передмова виводить, що Київ названий по імені Кия, як Рим по імені царя Рима. На місці, де перед тим приносили жертви бісам, постали тепер золотоверхі кам’яні церкви, в яких повно чорноризців. Далі укладач просить „Христове стадо“ уважно вислухати його оповідання про те, які були давні князі і їх люди, як вони обороняли українську землю і підбивали інші краї, як вони не збирали для себе великого маєтку й не утискали людей виборами та продажами. Княжа дружина живилися, воюючи з іншими краями, й не зверталася вона до князя зі скаргою на те, що має малу плату. Вони не вкладали на своїх жінок золотих намист, їх жінки ходили в срібних намистах. За ненаситість Бог навів тепер^ невірних наукраїнську землю, і все опинилося в їх руках. Вкінці .уклад чик у поминає стриматися від насилля і ненаситості.
Ця передмова відноситься до часу князювання Святослава Ізяславича, якого не любили ані кияни, ані Печерський монастир. Тоді нераз зруйнували половці Україну. Початковий звід і кінчився статею 1093 р.. повними трапзму~ роздумуваннями з приводу половецьких перемог, і по ній стояло в деяких списках „амінь“. З жалемгіитав автор, чому князі сваряться між собою замість нітй ~віиною на' половців, що руйнували українську землю. І автор намалював невеселу картину наслідків тголовеиьких набігів наУкраїну: „Був великий плач у місті задля наших великих гріхів, за те, що помножилися наші беззаконня, Бог зіслав невірних на нас не з любові до них, але караючи нас, щоб ми стрималися від злих діл. Це бо є божий батіг, щоб ми стали покірніші й зійшли зі злого шляху“.
За гріхи Бог зсилає кари навіть у свята. Половці „попалили села й гумна й багато церков запалили вогнем. Хай же ніхто цим не дивується; де є багато гріхів, там показуються всякі видовища. Задля цього увесь світ запродався, задля цього гнів поширився, задля цього край був мучений. Тих ведуть полонених, а других розсікують, треті віддаються на пімсту та приймають гірку смерть, четверті дрижать, бачачи вбиваних, інші голодом заморюються і водною спрагою. Одна погроза, одна кара; за численні провини одержують рани й різні гризоти, і страшні муки; деяких в’яжуть і ногами копають і на мороізі тримають та карають. А це тим страшніше, що на християнськім роді страх і непевність і біда поширилися“...
Джерела. Одним з джерел "Початкового київського зводу“ був „Новгородський літопис“, звідки в „Початковий звід" дісталися вістки про події в Новгороді. Дальшим джерелом було грецьке оповідання про хрещення Володимира в Корсуні. З цього оповідання, або так званої корсунської легенди запозичив „Початвдвий київський звід“ опис ідолів поганина Володимира, вістки про жінок Воло* димира й численних його наложниць, про здобуття Корсуня, про попів і статуї, перевезені з Корсуня до Києва, про скинення Перуна в Дніпро, про передачу Десятинної церкви 'корсунським попам. Оповідання про смерть улюбленого слуги князя Бориса — уірина Юрія в статті про вбивство Бориса та всі згадки про благословення св. гори Афона запозичені з Житія Антонія. Далі укладач „Початкового київського зводу“ користувався Чернігівським літописом і літописами інших монастирів “1 міст, ~— "а їфТм трго^ компілятивним грецьким хронографом, „ Паримійником“ й іншими пам’ятками.
Помста Ольги на деревлянах. З народних переказів, якими користувався укладач „Початкового зводу“, варто навести тут переказ про помсту Ольги на деревлянах.
Деревляни не тільки вбили Ігоря, але ще постановляють Оженити свого князя Мала з Ольгою, щоб узяти в свої руки нового князя Святослава. Ольга удає, що хоче вийти заміж за Мала на те, щоб підступними способами повбивати деревлянських послів. За її намовою деревлянські посли жадають за першим разом від киян, щоб несли їх на послухання до Ольги на човнах, в котрих вони припливли; їх несуть у цих човнах і вкидають у глибоку яму, де засипають живими. За другим разом деревлянські посли йдуть з волі Ольги перед потуханням у не! до лазні, де палять іх разом з лазнею. Опісля Ольга буцімто уладжує перед весіллям тризну на могилі свого чоловіка під Іскоростенем і, коли деревлянська старшина попилася, велить поубивати її. Вкінці Ольга йде походом на Деревлянську землю, але не може здобути її силою, тому уживає хитрості. Переказ користується старим і поширеним мотивом, що Ольга велить деревлянам покоритися і дати данину по три голуби й по три горобці від хати. Іскоростяни радо сповняють це бажання, а Ольга пускає на Іскоростень голубів і горобців з прив’язаним до них запаленим трутом і запалює місто.
Вбивство Люта. Переповідження народної пісні або бодай народного переказу представляє собою літописне оповідання про вбивство Люта:
„Свінельдич на ім'я Лют відбував лови. Вийшовши з Києва, він гнався за звірятами лісом. І побачив його Олег і сказав: хто це? І сказали йому: син Свінельда. І догнавши, вбив його; бо Олег також відбував лови. І з цього стала ненависть між Ярополком і Олегом. І говорив завжди Ярополкові Свінельд: іди на твого брата й візьми його волость".
Літописець бачить у впливі Свінельда на Ярополка причину війни між князями-братами й безпосередньо починає оповідати про війну між Ярополком і Олегом та про битву під Овручем. Своє оповідання про вбивство Олега закінчує літописець так:
„Від ранку й до полудня носили з рова трупи й вийняли Олега з-під тіл, і внесли його, й положили на килимі. І прийшов Ярополк, плакав над ним і сказав Свінельдові: „Поглянь на те, чого ти хотів." І поховали Олега на місці коло города Овруча, і єсть його могила й сьогодні коло Овруча. Й одержав його владу Ярополк“.