9.2. Порядок створення і реєстрації підприємств з іноземними інвестиціями

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підпри- ємців — це засвідчення факту створення або припинення юриди­чної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстра­ційних дій, які передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»¹, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація підприємств з іноземними інвестиціями здійснюється в загальному порядку державної реєстрації підпри­ємств, передбаченому ст. 89 Цивільного кодексу України, ст. 58 Господарського кодексу України, Законом України «Про держав­ну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців передбачає, зокрема:

- перевірку комплектності документів, які подаються державно­му реєстратору, та повноти відомостей в реєстраційній картці;

- перевірку документів, які подаються державному реєстрато­ру, на відсутність підстав для відмови в проведенні держав­ної реєстрації;

- внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного держа­вного реєстру;

- оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та витягу з Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-під­приємців здійснюється державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або в районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Документи, які відповідно до вимог Закону подаються (над­силаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою. Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літера­ми. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній кар­тці має бути нотаріально засвідченим. Установчі документи (уста­новчий акт, статут або засновницький договір, положення) юри­дичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. У разі, коли законом встановлено вимоги щодо реєстрації устано­вчих документів, такі документи подаються з позначкою про їх реєстрацію в органі, визначеному законом. Установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах мають бути нотаріально засвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути пого­джені з відповідними органами державної влади.

Підприємство з іноземними інвестиціями повинно мати своє найменування, яке містить інформацію про його організаційно- правову форму та назву. Засновник (засновники) має право заре­зервувати найменування строком на два місяці, а для від­критих акціонерних товариств — строком на дев'ять місяців. Засновник повинен вказати в заяві про резервування наймену­вання підприємства його повне найменування, під яким він має намір його зареєструвати. Для резервування найменування за­сновник або уповноважена ним особа мають подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному ре­єстратору заяву встановленого зразка про резервування наймену­вання підприємства та документ, що підтверджує внесення пла­ти за проведення резервування найменування юридичної особи. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові до­кументи для проведення резервування найменування юридич­ної особи, якщо вони не передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну реєст­рацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» для про­ведення державної реєстрації юридичної особи засновник (за­сновники) або уповноважена ними особа повинні особисто пода­ти державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної ре­єстрації юридичної особи;

- копію рішення засновників або уповноваженого ними орга­ну про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

- два примірники установчих документів;

- документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за про­ведення державної реєстрації юридичної особи.

У разі якщо проводилося резервування найменування юри­дичної особи, крім перерахованих документів, додатково пода­ється чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резерву­вання найменування юридичної особи.

У випадках, передбачених законом, додатково подається (над­силається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання.

У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої зако­ном встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, додатково пода­ється документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, бан­ківського або судового реєстру, який повинен бути легалізова­ний у встановленому порядку.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду до­кументи, подані для проведення державної реєстрації юридич­ної особи, якщо:

- документи подані за неналежним місцем проведення дер жавної реєстрації;

- документи не відповідають вимогам, які встановлені ч. 1,2,

4-7 ст. 8 та ч. 5 ст. 10 Закону України «Про державну реєст­рацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»;

- документи подані не в повному обсязі.

Підставами для відмови в проведенні державної реєстрації юридичної особи є:

- невідповідність відомостей у реєстраційній картці на прове­дення державної реєстрації юридичної особи відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення держав ної реєстрації юридичної особи;

- невідповідність установчих документів вимогам ч. З ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»;

- порушення порядку створення юридичної особи, який вста­новлено законом, зокрема:

а) наявність обмежень на зайняття відповідних посад, вста­новлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;

б) невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

в) наявність обмежень щодо вчинення засновниками (уча­сниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій (проведення державної реєст­рації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення щодо припинення);

г) наявність у Єдиному державному реєстрі найменуван­ня, тотожного найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

д) використання в найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного наймену­вання, перелік яких установлюється Кабінетом Мініст­рів України.

Відмова в проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

Загальні вимоги щодо установчих документів визначені ст. 57 Господарського кодексу України. Установчими документами суб'єкта господарювання (у тому числі й підприємства з інозем­ними інвестиціями, залежно від його організаційно-правової форми) є рішення про його утворення або засновницький дого­вір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) під­приємства. В установчих документах мають бути зазначені на­йменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта гос­подарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені зако­нодавством. Статут може містити й інші відомості, що не супере­чать законодавству. Статут затверджується власником майна (за­сновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, ор­ганами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утво­рити суб'єкт господарювання (підприємство з іноземними інвес­тиціями), визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарю­вання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та вхо­дження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта гос­подарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Засновницький договір за своєю правовою природою є угодою про спільну сумісну діяльність щодо створення підприємства. Тому до нього висуваються ті самі вимоги, що й до інших цивільно-правових договорів, але з урахуванням вимог законодавства про зовнішньоекономічну діяльність. За допомогою засновницького договору засновники врегульовують взаємні права та обов'язки щодо створення підприємства з іноземними інвестиціями. Підписання установчого договору можна розглядати як акт спільного волевиявлення інвесторів про спільну підприємницьку діяльність зі створенням юридичної особи. Договір про створення підприємства з іноземними інвестиціями, як правило, містить такі умови:

- дату, місце укладення, назву договору та найменування сто­рін; їх юридичний статус, державну належність, адресу міс­цезнаходження ;

- назву підприємства;

- предмет діяльності підприємства;

статутний фонд (за його наявності) та порядок його форму­вання;

- права щодо управління підприємством і контролю за його діяльністю;

- обов'язки засновників підприємства;

- права на промислову власність;

- страхування;

- право, яке буде застосовуватися учасниками в регулюванні їхньої діяльності;

- порядок вирішення спорів;

- обставини непереборної сили (форс-мажор);

- строк дії договору;

- порядок та підстави його припинення;

- інші умови, які засновники вважають за необхідне включити в установчий договір.

Таким чином, засновницький договір про створення спіль­ного підприємства є інвестиційним контрактом з участю «іно­земного елемента»^[1].

У ряді випадків при створенні підприємств з іноземними ін­вестиціями необхідно враховувати вимоги Положення про по­рядок залучення експертів до оцінки майна, що перебуває в зага­льнодержавній власності, під час створення підприємств з інозе­мними інвестиціями (затверджене Постановою КМУ від

20.07.1996 р. № ВІЗ)^[2].

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвес­тора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиці­ями, крім товарів для реалізації або власного споживання, зві­льняється від обкладення митом. Митні органи здійснюють про­пуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на ЗО календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Відповідно до ст. 18 і 24 Закону України «Про режим інозе­много інвестування» Кабінетом Міністрів затверджено Порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за до­говорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита в разі відчуження цього майна^[3]. Оформ­лення простого векселя здійснюється векселедавцем (підприєм­ством з іноземними інвестиціями) виключно на вексельному бланку, у якому повинні міститись усі обов'язкові реквізити, передбачені законодавством. Виписується векселедавцем в іно­земній валюті, визнаній Національним банком конвертованою, на суму ввізного мита з відстроченням платежу не більш як на ЗО календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

У ввізній вантажній декларації зазначається, що майно вво­зиться з метою внесення до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями або для провадження спільної інвес­тиційної діяльності на підставі договору (контракту) з інозем­ним інвестором. Місцем складання векселя є, як правило, міс­цезнаходження уповноваженого банку України, у якому відкрито рахунок векселедавця. Цей вексель не підлягає передачі шляхом індосаменту. Митний орган, який здійснює митне оформлення майна, виготовляє дві копії, одну - для податкової адміністрації, іншу - для власного обігу. З метою погашення векселя векселедавець звертається в письмовій формі до державної податкової адміністрації з проханням зробити відповідну позна­чку на його копії векселя. До заяви додаються: копія векселя; копія ввізної вантажної митної декларації на майно; документи про зарахування майна на баланс підприємства з іноземними ін­вестиціями або окремий баланс сторін, що проводять спільну ін­вестиційну діяльність на підставі укладеного договору (контрак­ту); документи про державну реєстрацію іноземної інвестиції.

У разі встановлення факту зарахування майна на баланс дер­жавна податкова адміністрація на звороті копії векселя, що на­лежить векселедавцю, робить напис «Зараховано на баланс» із зазначенням дати виконання, які скріплюються підписом нача­льника або його заступника та печаткою державної податкової адміністрації. Зазначену копію векселедавець подає векселедер­жателю. Погашення векселя здійснюється шляхом проставлен­ня на лицьовому боці векселя напису «Погашено» і дати, які скріплюються підписом начальника або його заступника та пе­чаткою митного органу. Якщо вексель не погашено протягом ЗО календарних днів з дня оформлення ввізної митної деклара­ції, векселедавець зобов'язаний внести плату протягом 5 кален­дарних днів.

Плата здійснюється у валюті України за її офіційним кур­сом, визначеним НБУ, що діє на день внесення плати за вексе­лем. Якщо протягом 5 днів після настання терміну сплати век­селедавець не звернувся до векселедержателя із заявою про його погашення, останній подає до відповідного банку вексель та роз­порядження про безспірне стягнення з векселедавця непогаше­них вексельних сум.

Після списання відповідної суми банк повертає вексель век­селедержателю для погашення. У разі несвоєчасного внесення плати за вексель митний орган стягує за весь час заборгованості пеню у розмірах, передбачених чинним законодавством, урахо­вуючи день сплати.

Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвесто­ра до статутного фонду зазначеного підприємства, або на окре­мий баланс сторін, що здійснюють спільну інвестиційну діяль­ність за договорами, відчужується, у тому числі й у зв'язку з припиненням діяльності векселедавця, останній сплачує ввізне мито не пізніше дня відчуження. Ввізне мито не сплачується за умови вивезення іноземної інвестиції за кордон, що засвідчуєть­ся вивізною вантажною митною декларацією з відповідною позначкою. Ввізне мито обчислюється виходячи з митної варто­сті майна, перерахованої у валюту України за її офіційним кур­сом, визначеним НБУ, на день відчуження майна. У разі встано­вленого факту відчуження майна раніше трирічного терміну при несплаченому ввізному миті державна податкова адміністрація зобов'язана повідомити про це відповідний митний орган. Мит­ний орган, отримавши таке повідомлення, зобов'язаний у безспі- рному порядку стягнути ввізне мито. На суму несплаченого вві­зного мита нараховується пеня за весь час заборгованості, почи­наючи від дня відчуження майна у розмірах, передбачених зако­нодавством, включаючи день сплати.