1. 4. Правова інформація

Правова інформація2 — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систе­му, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Сектор правової інформації виник на українському та російському ринку одним з перших і є найбільш розвиненим. Цьому процесу сприяла безкоштовність самої правової інформації та стабільно високий попит з боку комерційних структур в умовах постійної зміни законодавства. В секторі правової інформації домінують комерційні структури (на російському ринку за деякими оцінками їх доля складає більш ніж 80%). Але й велику роль виконують державні служби, бо вони є монопольними оперативними джерелами самої правової інформації. Тому значна частина ко­мерційних структур або виділилася з цих державних служб, або працює з ними в тісній взаємодії.

Джерелами правової інформації є Конституція України,

інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнарод­ного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації та публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадя­нам держава забезпечує видання цих актів масовими тиража­ми у найкоротші строки після набрання ними чинності.

Згідно з іншим визначенням (Полевой Н.С. 1991), правова інформація — це інформаційно-значеннєвий зміст правових норм: актів вищих та місцевих органів влади та уп­равління, нормативні акти, судова, нотаріальна та арбітраж­на практика.

Джерела правової інформації поділяються на офіційні та неофіційні. До офіційних джерел правової інформації відно­сять нормативні акти державних органів, акти вищих судо­вих та арбітражних органів. Інші джерела є неофіційними. Так, неофіційними джерелами є накази, вказівки керівників організацій, судові вироки, рішення та визначення, акти но­таріальних органів, науково-правові дослідження та юри­дичні доктрини.

Правова інформація може бути документованою і не доку­ментованою. Правовий документ — це будь-який матеріаль­ний об'єкт, в якому фіксуються різноманітні знання про право, які призначені для передачі в часі і просторі і викори­стовуються в суспільній практиці. Традиційним матеріаль­ним втіленням правового документа є паперовий документ, сьогодні це також магнітні та інші носії інформації.

Документи поділяються на текстові (книги, журнали, окремі сторінки), графічні (креслення, графіки, схеми, плани) та аудіовізуальні (звукозаписи, кіно- та відеострічки).

Правова інформація повинна:

X бути істинною, тобто право має віддзеркалювати ре­альні закономірності розвитку суспільства, має бути пристосованим до функціонування в конкретних істо­ричних умовах;

>  бути вірогідною, тобто суворо відповідати чинному за­
конодавству;

X бути повною, бо одне і те ж правове відношення може регулюватися величезною кількістю нормативно-правових актів; повнота інформації є однією із най­важливіших передумов для прийняття правильного рішення;

>  своєчасно надходити до споживача (керівного органу).